Наша історія — про первомайця Дениса Орлова. Йому 30 років, 15 із яких через нещасний випадок, що призвів до травми хребта, молодий чоловік провів у інвалідному візку. Попри все Денис не втратив оптимізму і знайшов своє покликання: він виготовляє шкіряні вироби, якість та краса яких вразили редакцію. Як поборов депресію, про вірних друзів та про переосмислення цінностей Денис розповів Гард.City.
Денис Орлов: «Люди можуть підійти, щось запитати, замовити»
Ми зустрілися з Денисом Орловим просто неба, на Короченка, між торговельних павільйончиків і автобусної зупинки «Акація». Денис саме розкладав свою невеличку ятку зі шкіряними виробами. Накрапав дрібний дощ, а ми тим часом почали розмову.
Розповідаючи про специфіку роботи, Денис подає мені свої вироби — ремені, гаманці, барсетки, показує фурнітуру, матеріал. Видно, що його захоплює процес. При спілкуванні з Денисом якось майже одразу відчувається його оптимізм. Він посміхається, жартує, із захватом розповідає про своє захоплення і все це, як на мене, непідробні емоції. Він справляє враження дуже освіченої і сильної духом людини. І здається, що про роботу зі шкірою Денис міг би говорити годинами. А слухати його дійсно цікаво.
Як Денис Орлов став виготовляти шкіряні вироби
— Чому ти працюєш тут, просто неба? — запитую.
— Тут повітря, люди. Я одночасно працюю і рекламую.
Також можна потримати всі ці вироби, відчути, який матеріал. Це не дешево — вироби зі шкіри. Тому люди переважно питають, дивуються і йдуть. Тим, хто не поціновувач і, скажімо так, не в темі, дуже важко пояснити цінову політику виробів зі шкіри, ще й повністю ручної роботи.
— Ти швейною машинкою геть не працюєш?
— Ні, принципово. Я твердо вирішив працювати зі шкірою без автоматичних і механічних приладів. Усе руками: нарізка, проколи, зшивання, прошивка тощо. Ось зараз я прошиваю ремінь. Я шию не так, як би то зробила машинка, а спеціальним швом і цільною ниткою. Нитки також беру дорогі і якісні. Для мене принципово важливою є якість матеріалів. Ну і, звісно ж, я постійно прагну максимальної якості своїх робіт.
— Де береш матеріали?
— Замовляю в інтернеті. Це здебільшого італійська шкіра. Я дуже прискіпливий до якості, тому беру досить дорогі матеріали. А ще я замовляю брендову фурнітуру: заклепки, гвинти, пряжки, змійки і таке інше. Також я працюю з екзотичною шкірою. Ось гаманець з крокодилячої шкіри. Мені замовили його, мають вже прийти, забрати.
— Якщо у взяти у відсотках, на скільки ти опанував цю справу від 1 до 100?
— Десь на 70 відсотків, думаю. Ще є куди рости і до чого прагнути.
— Ти відвідував якісь майстер-класи чи курси, можливо, аби дізнатися щось нове про цю справу?
— Ні, я чимало інформації знайшов в інтернеті і багато часу набивав руку. Я досить швидко все зрозумів.
— З чого все почалось? — цікавлюся.
— Я починав взагалі з бісеру. Потрібно було кудись себе вкладати: свій час, свої емоції. Років зо три тому я побачив ролики в інтернеті, в яких пояснювали, як працювати зі шкірою. Почав дивитись більше, цікавитись деталями. Я особливу увагу приділяю деталям. Згодом почав пробувати.
— Моїми першими виробами також були гаманці, — розповідає Денис. — Я розпоров татову шкіряну куртку і зробив з неї гаманці. Це були перші роботи, я їх пороздавав своїм: батькам, друзям, знайомим.
— Як скоро ти почав продавати свої роботи?
— Майже одразу. Трохи набив руку і вже намагався шукати замовлення. Справи пішли. А потім почалась війна і, зрозуміло, що людям було не до того — продажі зупинились на якийсь час. Але життя продовжується і все рухається вперед. Я сприймаю цю справу, як хобі, і спокійно ставлюсь до того, що інколи може не бути замовлень. Головне — не опускати рук. А взагалі я віруюча людина. Вірю в Бога, відвідую церкву.
«Трохи набив руку і вже намагався шукати замовлення»
Про те, як отримав травму, про доступність та вірних друзів
— Чи можу я запитати: що з тобою сталося? Чому ти у візку?
— Це був нещасний випадок. У 15 років я впав з велосипеда і зламав хребет. Мало що пам’ятаю з того дня. Я прийшов до тями вже в лікарні, паралізований. Можна сказати, що мені пощастило, адже був травмований грудинний відділ хребта і я міг втратити ще й функцію рук, тобто, бути паралізованим повністю.
— Чи є шанс на те, що колись ти зможеш ходити?
— Ні, жодного, наскільки я розумію. Багато людей після пошкоджень хребта відновлюються, але в мене, крім перелому, був пошкоджений ще й спинний мозок, а його відновити неможливо. Лікарі казали, що це диво, що руки працюють.
— Як ти впорався із цим, як пережив? Якщо ця тема табу, якщо важко, не відповідай.
— Та ні, все нормально. Я вже давно усвідомив і прийняв це становище. Звичайно, на початку були сильні депресії, відчай. Як і у кожного, мабуть, хто опинився в такій ситуації. Але батьки і друзі допомогли мені вийти з депресивного стану і продовжити жити далі. А зараз я думаю, що в мене взагалі менше проблем, аніж у інших. Куди більше проблем у хлопців, котрі зараз воюють і яким ще доведеться воювати.
— А якщо не в контексті війни, а в побутовому плані: з якими проблемами зіштовхуєшся?
— Якщо говорити про доступність, то, в принципі, ніяких проблем. Якщо потрібно щось купити, я з легкістю можу поїхати в «Епіцентр» або «Магніт». В магазинах, які менші за розмірами, — там доступності як такої немає. Але приїздити до них в мене й немає якоїсь особливої потреби. Тут неподалік є один фастфуд, до якого я хотів би потрапити. Колись я розмовляв з його власником і просив, аби вони зробили пандус. Вони мені пообіцяли, що встановлять. Вже два роки чекаю (посміхається — авт.).
— Твій транспорт. Ти сам назбирав кошти на нього?
— Я маю класних друзів, які склалися і придбали його мені. Я навіть не уявляю, скільки б збирав на такий візочок самотужки.
— Як далеко на ньому можна поїхати і повернутись?
— Якось я від Коротченка доїхав аж до Блокви (близько 8 кілометрів — авт.). Я просто по дорозі скраєчку їхав. У нас же по тротуарам далеко не доїдеш — все у високих бордюрах.
Про війну, донати та плани на майбутнє
— Чи маєш ти у планах колись відкрити свій магазин зі шкіряними виробами?
— Справа в тому, що немає поки такого обсягу замовлень, щоб магазин відкривати. Не знаю, чи буде в майбутньому такий великий попит і стільки замовлень. Побачимо. А взагалі я вважаю: не потрібно зациклюватись на далекоглядних планах. Варто жити і радіти сьогодні. Адже завтра може не настати.
— Що було найважчим для тебе, коли почалось вторгнення?
— Найважчим було усвідомити, що це трапилось. І що в сучасному цивілізованому світі таке можливе взагалі. Для мене війна — це втрата надії на майбутнє, це руйнування будь-яких планів. Все, що ти планував, зруйноване. Прийшло повне переосмислення життя. Я не знав, що робити далі. Думав: чи виїхати кудись, чи лишатись? Але зрештою я все обдумав і вирішив, що лишаюся попри все.
— Важкою була минула зима з її масованими ракетними атаками і відключенням світла, — ділиться пережитим Денис. — Якщо до цього ми собі жили у відносно спокійному містечку і просто переживали за всі ці події, то от взимку вже й самі почали відчувати серйозні наслідки війни. Друзі мені пропонували виїхати за кордон. Я не хочу. І це не тому, що я не хочу щось змінювати у своєму житті, ні. Мені тут комфортно, я люблю наше місто, займаюсь своєю справою. Не знаю, чи варто про це казати, але з продажів своїх виробів я також віддаю частку на потреби ЗСУ. Це вже звична річ, як на мене — донатити. Адже нині в Україні кожна людина має бути свого роду волонтером. Тому, що бути осторонь — найстрашніше, що може бути. Зараз багато моїх знайомих і друзів служать у лавах Збройних сил. Хтось вже отримав поранення, хтось навіть загинув. Ось це, мабуть, найважче у війні — такі речі, до яких не можна звикнути.
Ми закінчуємо розмову. Я допомагаю Денису зібрати його вироби та інструменти, ми прощаємось. Він дякує за розмову, а я — за безкоштовний майстер клас по роботі зі шкірою. Додам, що вироби Дениса Орлова дійсно варті уваги поціновувачів якості та стилю. Рекомендую заглянути на сторінку майстра у фейсбуці, тут же є і його телефон: можливо, ви оберете щось для себе.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
