У таборі ТУР, що на Первомайщині, стартував четвертий заїзд. Цього разу перезавантажитися приїхало близько сорока людей. Серед них майже половина — діти. Всі вони пережили і переживають страхи та жахіття воєнного сьогодення. Це херсонці, харків'яни, миколаївці, запоріжці, кияни, донеччани, словом уся південно-східна Україна. Всі вони зранені та зболені. Як зараз у таборі? Розкаже журналістка.
На гостину — з пирогами
Їду, як завжди, не з пустими руками. Цього разу з пирогами від Олени Філонок-Бондаренко. Оленчині пироги неймовірно смачно пахнуть. Радію, що дітвора під обід посмакує. Дорогою пригадую, що забула каву для волонтерів. Обов’язково наступним разом завезу. А ще радію, що цього разу знову мої студенти-журналісти приїхали на практику. Посміхаюся, бо знаю, що для них це буде не просто практика, це буде перший самостійний журналістський досвід. Звісно, що і хвилююся, бо завдання не із простих: говорити зі зраненими війною. Але впевнена — впораються. А ось і кемпінг «Зелена черепаха». Високо майорить прапор, на галявині розбивають намети, неголосно гомонять діти і перегукуються між собою дорослі. Шукаю очима своїх. Відразу зустрічаю Мирославу, Катерину і Тараса. Теплі обійми — і до роботи. У таборі не вистачає молочних продуктів. Домовляємося з місцевою фермою. Дякувати пані Світлані, яка швидко нас зорієнтувала, уже завтра у таборі буде молоко. Зателефонувала на молочноконсервний. Там теж пообіцяли розглянути наше прохання. Попутно телефоную у Вербову Балку до Алли (я і досі, до сорому, не знаю її прізвища). Обіцяють овочі та м'ясо птиці. А потім з’ясовуємо, що ми з однієї школи, випускники четвертої, колись середньої.
Тут і Миколаїв, і Київ, і Херсон, і Краматорськ, і Харків
Погомонівши, зупиняю погляд на присутніх. Помічаю молоду маму з трирічним сином. Питаю: «Як звати?» Хлопченя не хоче розмовляти і зовсім не посміхається. Молода жінка каже: втомився, з четвертої ранку на ногах. «А пиріжки з молоком будеш?» – запитую. Малюк стверджувально киває головою. Мама змучено посміхається і притискає сина до грудей. Моє серце стискається від болю. Дивлюся на інших дітей. Всі — не по-дитячому серйозні, якісь заклопотані, а очі сумні, невеселі. Розпитую, хто звідки доїхав. Трохи оживилися. Тут і Миколаїв, і Київ, і Херсон, і Краматорськ, і Харків. Всі з-під обстрілів, всі знають, що таке війна, не за чутками. Хтось залишився без будинку, у когось рідні на фронті, хтось — у пошуках зниклих безвісти. І так захотілося усіх обійняти, обігріти, заспокоїти і дати надію.
Головне, що живі і не втратили віру в Україну
Тарас тим часом намагається бадьоро розповісти про сам табір та умови проживання. Робить це весело і енергійно. Для них це зараз — що ковток свіжого повітря. Керівник представляє волонтерів, які весь цей час будуть опікуватися відпочивальниками. Серед усіх і мої журналісти. У них найважче завдання — розпитати про війну, задокументувати свідчення знущань росіян над українцями. Важко, але важливо, бо світ має знати, що росія — країна терористка, яка позбавила цих дітей дитинства, а їхніх батьків змусила шукати прихисток. Поки цей тиждень вони тут: перезавантажуватимуться, відпочиватимуть і не чутимуть вибухи. А далі? А далі життя покаже. Хтось поїде поодаль від бойових дій, хтось стоятиме до останнього, а хтось відправиться за кордон. У кожного своя доля. Та головне, що живі і не втратили віру в Україну, залишаються тут попри усе. Намагаються посміхатися, окремі навіть жартують. А я все зазираю у дитячі очі, і так хочу побачити в них іскорку простих пустощів. Поки я про це думаю, наступає обідня пора.
Волонтери подають смачні домашні обіди. Діти їдять за дві щоки, а мій маленький знайомий малюк побіг до себе в намет, аби принести посуд для обіду. І на його обличчі ловлю ледь помітну усмішку. «Фуф», — видихнула. Значить, усе буде добре, відновляться, відродяться, як птаха Фенікс. Бажаю усім смачного та вдалого дня і далі їду у справах.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
