Віталій Бесараб та Валерія Дібрівна: інтерв'ю для Гард.City

Галина Давидова Головна редакторка

29 квітня 2023 09:52

29 квітня відзначається Всесвітній день танцю. Журналістка Гард.City зустрілася із професійними танцюристами, які очолюють первомайський ансамбль «Натхнення». Віталій Бесараб та Валерія Дібрівна розповіли про спортивно-бальні танці, хто може ними займатися, про плани та про те, що вони вважають своїм головним досягненням. А також про те, чому віддають перевагу професійному партнерству.

Всередині Палацу культури та техніки «Фрегат» я була досить давно, і тепер, коли завітала туди на зустріч із керівниками ансамблю «Натхнення», була приємно вражена. Ще більше сподобався зал для бальних танців — світлий, просторий, облаштований. Як і домовлялися, Віталій Бесараб та Валерія Дібрівна чекали на зустріч, щоб розповісти нашим читачам про цікавий світ бального танцю. Не стрималася, і поставила кілька досить інтимних запитань, адже ці молоді люди з першого погляду викликають живий інтерес до себе. Однак зненацька не застала — і отримала відверті відповіді.

Віталій Бесараб та Валерія ДібрівнаАвтор: Галина Давидова

Знайомтеся: Віталій Анатолійович Бесараб — кандидат в майстри спорту зі спортивно-бальної хореографії, суддя міжнародної категорії; Валерія Русланівна Дібрівна — кандидат в майстри спорту зі спортивно-бальної хореографії.

І спорт і мистецтво водночас — ось що таке бальні танці

— Що таке бальні танці? Це мистецтво чи все ж таки спорт?

Віталій: «Вид мистецтва, поєднаний зі спортом. Наш напрямок — спортивно-бальні танці. Взагалі для нас це все-таки більше мистецтво, але, мабуть, кожен обирає для себе. Якщо спрощено, то є дві федерації на даний час у світі. Одна тримається більше традицій танцювальних, у них певна атмосфера, такі бальні майданчики з красивими люстрами».

— Власне класична атмосфера збережена під мистецтво, — включається в розмову Валерія. — Це класика, як опера, тобто, це не спортивні майданчики.

— А є друга федерація, — продовжує Віталій, — в якій ми виступаємо. Тут іде більше поєднання спорту і мистецтва. Чому так? Тому що нас курує міністерство молоді та спорту України. І в планах цієї федерації — щоб бальні танці в майбутньому визнали олімпійським видом спорту. Тут іде інша система оцінювання. Якщо в першій федерації вони судять від першого до шостого місця в фіналі, то в нашій федерації іде десятибальна система і є декілька критеріїв: техніка, емоції, партнерство, фізичні кондиції. За цими категоріями виставляються оцінки і сумуються бали, щоб оцінювання не було суб'єктивним, а оцінка була зрозумілою для глядача. Ось візьміть футбол: гол — і видно, хто переміг, для загальної маси все зрозуміло. А коли людина, яка не розуміється на танцях, приходить до залу дивитися — для неї всі гарні. За певними критеріями з балами буде все зрозуміло.

— Як у фігурному катанні?

— Так.

Віталій Бесараб та Валерія ДібрівнаФото: із особистого архіву Віталія Бесараба

Ансамбль «Натхнення» набирає з 4-х років і без обмежень

— А коли можна починати займатися бальними танцями?

Валерія: «До нас набір іде з чотирьох років. Однак треба дивитися по дитині, адже в кожної індивідуальний розвиток. Як на мене, то оптимальний вік — 6-7 років. З іншого боку, буває, приходить дитина в 4 роки — і готова працювати».

Віталій: «Іноді приходять такі діти, що думаєш: «Як з ними справитися?» Аж ось минає півроку і ти сам бачиш результат. Приходять діти, які більше часу проводять вдома, не комунікують із іншими дітьми, іноді просто не знають, як себе вести. А потім вони починають комунікувати, дружити».

Валерія: «Адже це додаткова можливість спілкування, не тільки в школі чи на вулиці. Спільні поїздки, конкурси, які дозволяють побачити щось нове, ділитися своїми емоціями, враженнями».

— А якщо доросла людина хоче займатися бальними танцями?

Валерія: «Є у нас така група: 18+ — і далі без вікових обмежень».

— А яка найстарша людина займається у вас?

Валерія: «Їй 46 років. Раніше танцювала, приїхала до міста, знайшла мене через деякий час і повернулася до танців».

— Ви самі коли почали займатися?

Валерія: «Я почала майже у 8 років, дуже цього хотіла, прийшла, займаюся без перерви — і не пошкодувала».

Віталій: «Танцювала і танцює зараз моя старша сестра. Тепер вона в США. Спочатку сестра наполягла привести мене на танці в 5 років, я дуже не хотів, тож перша спроба не вдалася. У 7 років мене знову привели на заняття, знову проти мого бажання, зовсім не хотів (сміється — авт.). А потім я побачив, що діти займаються, їздять на конкурси — і зацікавився, так воно й пішло».

— Розкажіть, де ви навчалися.

Валерія: «Я ще навчаюся, в цьому році закінчую магістратуру в Києві, в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, за фахом «Хореографія». В кінці цього року буду захищати магістерську роботу».

Віталій: «Бакалавра отримував у Миколаївській філії Київського національного університету культури і мистецтв, а магістратуру закінчував у Харківській державній академії культури».

Віталій Бесараб та Валерія ДібрівнаФото: із особистого архіву Віталія Бесараба

Дуже важко поєднувати особисте життя з цією професією

— Бальні танці — це про постійне партнерство?

Віталій: «Так».

— Часто закохуються партнери?

Віталій: «50 на 50».

— А ви не разом?

Віталій: «Ні, ми не разом. У цьому є свої плюси й мінуси. Для мене це плюс. Поясню. Дивлюсь на партнерів, які є парою. І всі проблеми, які виникають у житті, в побуті, вони переносять на танці. І багато пар закінчує танцювати тільки тому, що вони розлучаються в житті».

Валерія: «Бувають пари дуже перспективні і дають результати, але через побутові нюанси і конфлікти вони розходяться. Так що для мене те, що ми не пара, а професійні партнери — це також плюс».

Віталій: «Дуже важко поєднувати особисте життя з цією професією. Твоїм близьким важко зрозуміти, сприйняти, що ти знаходишся з іншою людиною постійно поряд — в залі, на змаганнях. З восьмої до шостої у нас робочий день. О дев'ятій ти тільки потрапляєш додому. А на вихідних то тренування, то їдеш на змагання. Тут доводиться обирати: танці чи сімейне життя».

Валерія: «Іноді буває важко, але я вважаю, потрібно відразу проговорювати на початку стосунків такі речі, щоб людина ставилася з розумінням до твоєї професії, до того, чим ти займаєшся».

Віталій Бесараб та Валерія ДібрівнаФото: із особистого архіву Віталія Бесараба

На двох у нас п'ятдесят дітей

— Скільки дітей у вас зараз тренуються?

Віталій: «Якщо рахувати дітей, то на нас двох мабуть із п'ятдесят. Я трішки з дорослішими працював, зараз у мене є менші, і у Лєри середня група».

— Багато дітей відсіюється? Зазвичай буває так, що у вересні записується більше, ніж потім залишається до літа.

Віталій: «Є таке. Однак кістяк з тих, кого я набрав роки два тому, залишився. Відсіялося може 5-7 людей. Тут важливий фактор: якщо є пара, вони залишаться, бо їм цікаво разом тренуватися, їздити. І батькам це цікаво, вони дружать між собою. Якщо ти один — то це дуже важко: стояти на групі самому, адже у нас все зав'язане на парних танцях. Тож дуже гарно, якщо ти приходиш, — приводити із собою партнера чи партнерку. Тоді і в подальшому ви будете розвиватися разом. Звісно, є направлення леді соло, але там до певного віку. Це не про бальні танці».

— Є такі діти, яких би ви хотіли відзначити особливо?

Віталій: «Вони у нас всі талановиті. Всі мають гарні здатності. Чесно скажу: немає таких дітей, щоб щось не могли. Є ліниві (сміється — авт.). Частіше за все той, хто найбільш талановитий...»

— Найлінивіший, — зі сміхом закінчує речення за партнером Валерія.

Віталій: «Є й трудяги. У кожного свої плюси та мінуси, кожен унікальний, до кожного треба свій підхід».

— А скільки коштують заняття?

Віталій: «Ми працюємо від управління культури. Місячний абонемент коштує 200 гривень, це 3 заняття на тиждень. Однак якщо батьки хочуть, щоб їхні діти займатися бальними танцями, вони мають врахувати, що є ще поїздки на змагання. Крім абонплати тобі потрібно пошити костюм, сукню, придбати взуття. Зрозуміло, що в наш час, особливо зараз, це досить складно. Однак якщо ти хочеш чогось досягти, то доводиться вкладати кошти».

— Спонсори допомагають?

Віталій: «Зі спонсорами зараз важкувато. Нам дуже допомогли облаштувати зал спонсори років 3-4 тому. Пам'ятаєте, як тут було раніше? Спочатку ми займалися в центрі, але там зал маленький. Ми почали шукати приміщення, і нам запропонували ПКіТ «Фрегат». Частину ремонту виконало управління культури, поставили кондиціонер, замінили вікна. А закінчити ремонт нам допомогли місцеві фермери та підприємці, за що ми їм дуже вдячні. Ми просто їхали до людей і зверталися по допомогу.

Ми самі з Южноукраїнська, і там є такий же будинок культури, однак він не був занедбаним. Опікується Південноукраїнська атомна станція. Там іде навіть фінансування поїздок на конкурси для провідних пар, оплачують дорогу, проживання».

Віталій Бесараб та Валерія ДібрівнаФото: із особистого архіву Віталія Бесараба

— А чому ви переїхали з Южноукраїнська?

Віталій: «Ми не є засновниками колективу бального танцю «Натхнення». Ним був Олексій Олексійович Різник. Він теж випускник южноукраїнської школи танцю. Коли Олексій ухвалив для себе рішення переїхати до Іспанії, то щоб не залишати колектив, южноукраїнська колега порекомендувала йому нас на заміну».

— Як у вас із житлом?

Віталій: «Мені в свій час допомогли із житлом від міської влади — надали службову квартиру. Зробив там трішки ремонтик. Я раніше, ніж Лєра, почав працювати».

Валерія: «Орендую житло. До Первомайська я переїхала пізніше. Ми партнери з Віталієм уже 7 років. Коли Віталій переїхав до цього міста, я ще навчалася в школі. Однак я хотіла продовжувати наше партнерство, тож інших варіантів, ніж переїхати жити і працювати до Первомайська, у мене не було. Для отримання подальшої освіти вступила на заочне відділення, поєднувала роботу з навчанням».

Віталій Бесараб та Валерія ДібрівнаФото: із особистого архіву Віталія Бесараба

Коктейлі Молотова робили, сітки плели, допомагали з гуманітаркою

— Як повномасштабне вторгнення російських окупантів вплинуло на вашу роботу? Ви не думали виїхати за кордон?

Віталій: «Ми навіть не піднімали це питання. Де мене застало вторгнення? Я поїхав до мами 23 лютого на день народження, Лєра була у Первомайську. Бабусі стало погано, батько поїхав у село, тож вийшло так, що з мамою я був майже місяць. А з квітня 2022 року вже стали з'являтися думки про те, що треба повертатися до роботи. Однак на той час нам не дали дозволу. Сестра пропонувала виїхати, і на заході України були знайомі, однак ні. Ми коктейлі Молотова робили, сітки плели, допомагали з гуманітаркою».

Валерія: «Моя мама також просила мене виїхати до родичів, але у мене і думки такої не виникало. Тут — і все. Ми навіть не обговорювали таку можливість».

— А коли ви відновили роботу?

Віталій: «У червні 2022-го. Тут, на Фрегаті, є спорткомплекс, єдиний зал, де ми на той час могли почати. Тоді осіб із двадцять зібрали. Потім повернулося трішки дітей. Мабуть, з листопада ми відновити роботу в цьому залі».

Віталій Бесараб та Валерія ДібрівнаФото: із особистого архіву Віталія Бесараба

Вийшли до фіналу і тепер на нас чекає Кубок України

— Розкажіть про конкурси, у яких ви брали участь.

Віталій: «У листопаді 2022 року ми з Лєрою були в Києві на чемпіонаті України. А з дітьми ми були у березні та квітні — конкурси «Перлина Одеси» та київський Golden dance way».

Валерія: «Взяли багато призових місць, є фінали, півфінали. Гарно виступили».

Golden dance way 2023Фото: kultura-pmr.com.ua

— Розкажіть детальніше про ваш конкурс — чемпіонат України.

Віталій: «Чемпіонат України зі спортивно-бальних танців відбувся у Києві. Ідуть відбіркові на чемпіонат світу Європи. Якщо ти потрапляєш до фіналу, то вважаєшся членом збірної України і можеш представляти Україну на змаганнях за кордоном. Ми посіли шосте місце: потрапили до фіналу. Тепер на нас чекає Кубок України у червні».

— Тренуєтеся?

Віталій усміхається: «Тренуємося. Будемо показувати латиноамериканську програму, 5 танців».

— Скільки годин на день ви тренуєтеся?

Віталій: «По-різному, але мінімум 2 години».

— Щодня?

Віталій: «Так, без вихідних. На жаль, вихідного дуже хочеться, але поки ні, немає».

— Яке з досягнень у професійній сфері ви назвете найбільш значущим для себе?

Віталій: «Для мене це був турнір у Києві, міжнародні змагання, тоді ми досягли сьомого місця. Чому так? Тому що ми обійшли нашого тренера! Це дуже багато значить. Адже він для нас завжди був і залишається авторитетом і прикладом і в плані роботи, і в плані ставлення до дітей, і як спортсмен. Тоді я в це просто повірити не міг. Навіть зараз я розповідаю, а у мене мурашки бігають. Ми один одного привітали. А я для себе зрозумів: якщо ми тренера обійшли, то ми таки щось можемо!»

Валерія: «Цей турнір взагалі був знаковим. У нас було поспіль три турніри, ми танцювали, але не переймалися тим, як будемо виглядати, чи вийдемо до фіналу. Була впевненість, була легкість».

Віталій: «Зазвичай ми ставимо собі якісь завдання, а тоді просто — вийшли танцювати».

Валерія Дібрівна, Олександр Савченко, Віталій БесарабФото: із особистого архіву Віталія Бесараба