Смертельна ДТП сталася на початку грудня 2022 року. Тоді про це писала вінницька поліція. Йшлося про дорожньо-транспортну пригоду в Гайсинському районі, де в результаті зіткнення двох автівок загинули водій та пасажир автобуса ПАЗ. До речі, автобус є власністю однієї з первомайських військових частин, а загиблі — тепер уже колишні військовослужбовці. Начебто все тривіально просто. Є ДТП, проходить розслідування, де чітко вказується, що водій вантажівки Mercedes-Benz виїхав на зустрічну смугу і лоб в лоб зіштовхнувся з іншою автівкою. Є експертизи, висновки та доводи. Логічно було б після розслідування передати справу до суду. Втім, пройшло уже більше чотирьох місяців з моменту трагедії, а матеріали до суду ніяк не доходять. До нас звернулася мати одного із загиблих у тій аварії. У неї виникли підозри, що справу умисно затягують у вінницькій прокуратурі. Тож далі про все детальніше.
Дорожньо-транспортна пригода сталась 6 грудня близько 19.20, неподалік села Тишківка Гайсинського районуФото: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області
6 грудня 2022 року. Двоє військовослужбовців повертаються із відрядження до Первомайська. Вони сповнені сил, надії та оптимізму. Та в частину потрапити їм не судилося, як і повернутися додому. На зустрічну смугу виїхала вантажівка Mercedes-Benz і лоб в лоб зіштовхнулася з автобусом, в якому їхали хлопці. Військові загинули на місці, а 42-річний водій вантажівки, житель Луцька, потрапив до лікарні. Як з’ясувалося, він слідував маршрутом Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине, а на під’їзді до села Тишківка у вантажівки вибухнуло ліве колесо, яке і стало причиною аварії. ДТП забрала життя відразу двох людей — 24-річного Дмитра та його 55-річного колеги. Військові перебували у своїх справах у Гайсині. Це були останні дні їхнього земного життя.
Говорить Ірина Бєлова, мати загиблого Дмитра
«Не дожив два тижні, — розповідає Ірина. — Він у мене учасник бойових дій, влітку отримав поранення. Відтоді я і переїхала сюди, у Первомайськ, аби бути поруч із сином. Самі ми із Маріуполя. Дмитро закінчував Одеську національну юридичну академію з військовою кафедрою та призивався в армію з Тернопільської області, а служив тут, у Первомайську. Я раділа, що біля нього поруч. Моталася між Маріуполем та Первомайськом, бо там у мене залишилася рідня. Раділа, що у мого сина гарна дівчина, що по роботі все відносно ладиться у цей непростий час. І раптом його не стало. Я і досі збагнути не можу, чому саме Діма, адже це син, якому немає рівних. Він розумний, амбітний, цілеспрямований, добрий і чесний. Він служив рідній країні, виконував свій професійний обов’язок, це дитина, якою я не могла натішитися. А тепер змушена оплакувати його і доводити, що вбивця має понести відповідальність за скоєне. Перше питання, яке я ставила слідчому, було: «Чи є вина нашого екіпажу?» Було сказано, що ні. Та і всі експертизи вказують на вину водія вантажівки. Чому ж тоді прокуратура не передає справу до суду? Мені нічого не потрібно, сина я уже не поверну, але справедливість має бути. Винний має відповісти. У мене склалося таке враження, що вінницька прокуратура навмисне затягує передачу матеріалів до суду, аби в якийсь спосіб виправдати дії водія вантажівки. Але ж все вказує на його вину! Чому він не гальмував, адже я бачила відео? Чому виїхав і не перевірив колеса, як з’ясувалося, одне колесо було розгерметизоване. У мене багато цих «чому». А відповідей немає. Я не знаю, що далі робити. Як жити з таким? Я відразу озвучила свою позицію: винний має понести покарання. З власником автівки, який намагався зі мною зустрітися, відмовилася від зустрічі. Вважаю, що нам немає про що домовлятися. А ось чому в прокуратурі і досі затягують справу, та ще дають вказівки слідчому на додаткове проведення експертизи, не зрозуміло. Адже уже є три експертизи, де чітко видно, що колесо не придатне було для експлуатації. Чому ж не можна приймати рішення? Це мене дуже непокоїть. Я написала нову скаргу і до прокуратури, і до Нацполіції, звернулася за підтримкою і до міського голови Маріуполя. Словом, я хочу справедливості. Розумієте, є такі речі в житті, які не виміряються грошима. Це — наші діти. Я дуже хочу поставити питання в суді особам, відповідальним за випуск транспорту у технічно несправному стані. Можливо, я б і змирилася, якби ушкодженню колеса передував наїзд на сторонній предмет, чого водій не міг передбачити, але такого не було. Хтось зекономив на колесах. А через те загинув мій єдиний син і немає винних?»
Ось така сумна історія. Тепер Ірина змушена шукати шляхи оприлюднення інформації та самотужки розбиратися: чому затягується справа? Почуття матері цілком зрозумілі, як і, власне, її дії. Тому спробували дізнатися зі свого боку: чому прокуратура не дає ходу цій справі? Ми надіслали запит до Вінницької прокуратури, в якому просили надати інформацію про стан досудового розслідування та відповісти на запитання Ірини: чому справа не передається до суду?
Тож нам залишилося чекати ще днів дванадцять. Натомість Ірині, за її словами, стали відомі нові факти: начебто обласна вінницька прокурорка Оксана Веселовська має наміри не передавати справу до суду. Ця інформація викликала нову хвилю підозр у матері і вона просить про оприлюднення ситуації.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
