Водії ставляться до своїх автівок по-різному: з повагою, захватом, подекуди з певною байдужістю, хтось розмовляє з машинами, а дехто сперечається. Так чи інакше, сталева істота з мотором майже нікого не лишає байдужим, хоча б до самого факту своєї присутності у нашому повсякденному житті.
А чи замислювались ви над тим, за що любите свою автівку? Певне, що далеко не всі зможуть дати відповідь одразу, але причин любити чотириколісного помічника точно знайдеться чимало. Журналіст Гард.City поцікавився у водіїв Первомайська: за що вони люблять свої машини, саме кермування, і в чому переваги саме їх транспорту.
Ігор Марченко: «Авто — це комфорт, мобільність і універсальність»
Ігор Марченко. Водій-початківець, за кермом авто близько року. Більшу частину життя проїздив на двоколісному транспорті і дуже радіє перевагам і комфорту, що відчув за кермом автомобіля.
Я наївно взяв із собою фотокамеру, аби зняти його за «штурвалом» — на зустріч Ігор приїхав на мопеді.
Ігор МарченкоФото: з особистого архіву
— Чим класна твоя автівка та за що ти її любиш?
— Я не сказав би, що прямо закоханий у свій автомобіль. Я за кермом близько року.
— Ти нещодавно сів за кермо, чому не зробив цього раніше?
— Так склалось, що всі мої родичі, всі друзі, знайомі, вже давно їздять, ще з юності. А я в юності займався навчанням, постійно грав (Ігор професійний музикант, викладач в ДМШ 2, — авт.) працював, заробляв і якось не було, мабуть, часу й думати про машину. Тож, поки всі ходили до автошколи, я ходив на музику. Я, звісно, раніше вже пробував сідати за кермо авто моїх знайомих: десь у дворах, на гаражах тощо. Тобто я в принципі розумів, як там все влаштоване і що робити з автівкою, але то все було не офіційно, так би мовити, без прав. А посвідчення в мене з’явилося фактично за пару місяців до вторгнення. У грудні я отримав права, а вже в березні я їхав через півкраїни, вивозив родину в безпечне місце. Мені подобається на машині. Я з дитинства і донедавна їздив на двоколісному транспорті: спочатку всю молодість на велику, потім пересів на мопед і вже ось зараз маю авто — найкращий варіант для пересування.
Ігор вважає, що авто є найкращим варіантом для пересуванняФото: з особистого архіву
— Коли з двоколісних «коней» пересів на власну автівку, які були враження і відчуття?
— По-перше, комфорт, інша швидкість. Почуваєшся вже не пацаном якимось на вєліку, а дядьком. Можна і віконце відкрити, і руку в нього виставити. Також це мобільність і універсальність. Тепер я можу спокійно планувати якісь поїздки разом з усією родиною. Раніше, якщо дощ, наприклад, то доводилось вдягати всілякі там дощовики, гумові чоботи, або ж витрачатись на таксі.
Тож, мабуть, за це я вже точно встиг полюбити свою машину. Мені в ній зручно, сухо, тепло. Класно — одним словом. Звісно, що це в першу чергу відповідальність, а не розвага. А ще я, маючи досвід дальньої поїздки, зрозумів, що це ще й фізично не просто: потрібно робити зупинки, розминати ноги, шию, спина починає боліти.
— Маєш проблеми зі спиною?
— Так. Це, звісно ж, не через водіння, це старі болячки. Але довго сидіти не просто. Я не заздрю далекобійникам, до речі. Я раніше думав, що це все мега круто, оця вся романтика доріг і мандрівок. Зараз розумію, що це також і дуже важка праця.
Олександр: «Прагну, аби машина була доглянута і в «формі»
Олександр, досвідчений водій, вже понад 10 років за кермом. Нещодавно він пересів з легкового транспорту на вантажний бус. Якщо ви майстер СТО, до якого Сашко приїхав поремонтуватись — то халтура не пройде. Олександр довіряє лише власним відчуттям і прискіпливо перевіряє все, до чого торкались автомеханіки.
Олександр за кермом
— Яка була твоя перша машина?
— Жигуль «копійка» в бежевому кольорі. Навіть зараз інколи зустрічаю її в місті і в своєму районі.
— Ностальгію відчуваєш, коли бачиш її?
— Та то прям капєц, яка ностальгія. Як побачив вперше, навіть повернувся, аби роздивитися, чи точно вона. Усе таке ж, як тоді, коли я її продав: колеса, салон, протитуманки. Ех... (із посмішкою зітхає, — авт.)
— Нещодавно ти пересів з легкового «універсалу» на бус, що скажеш?
— Перше — високо сиджу, кращий огляд дороги. Звісно, у порівнянні з легковиком є багато нюансів, наприклад, коли входиш у поворот, відчувається, що це габаритний, важкенький транспорт. Оскільки машина більша, то й двигун більш потужний і приріст тяги, звісно, відчувається. Але в мене вже був досвід водіння високих, великих авто, і після них в легковій машині я вже навіть почувався якось некомфортно.
— Як такий транспорт показує себе в умовах міста?
— В умовах міського трафіку бус має небагато переваг, скоріше навпаки — є чимало недоліків: габарити машини, маневреність, сліпі зони позаду кузова. Щодо подолання перешкод у вигляді ям — це теж окремий головний біль: ти постійно витискаєш усі педалі і по суті ти вже їдеш не як на машині, а ніби сидиш і крутиш педалі на велосипеді. Постійно штурхаєш туди-сюди коробку. Щойно включив третю передачу, а тобі вже знову потрібно переключатись на другу, або навіть на першу тому, що перед тобою знову з’являється яма і ти скидаєш швидкість. Але загалом вантажний мікроавтобус має і безліч переваг, що не під силу навіть найкращим легковим «універсалам». В осяжному майбутньому я планую заробляти своєю машиною, адже її конструкція передбачає перевезення усіляких вантажів — це меблі, будматеріали, пиломатеріали, обладнання. Наприклад, переїздять люди кудись, я можу їх перевезти з речами і меблями — це вже непогані гроші у позаробочий час. У мене є основна робота, але я прагну заробляти більше і, думаю, моя велика нова машина мені в цьому допоможе.
За кермом буса
Про обслуговування автомобіля
— Я не терплю, коли в машині щось цокотить, або відчуваю, що у ній може бути щось потенційно несправним. Я прагну, аби машина була доглянута і в «формі», щоб ніякі сюрпризи не вилазили в дорозі. Усе, що в моїх силах полагодити — я ремонтую, або міняю сам. Мені це просто навіть цікаво — розібратись, пощупати, зрозуміти, як воно працює, або чому вийшло з ладу. Якщо доводиться звертатись на СТО, то після майстрів я все ретельно перевіряю. Мав певний досвід, коли після механіків під капотом ховались неприємні сюрпризи у вигляді, наприклад, недотягнутих гвинтів на деталях гідропідсилювача керма. Наслідок — порваний ремінь на моторі. Але це мала кров. Все сталось на мінімальній швидкості, коли я вже приїхав додому. На трасі і на швидкості все могло б скінчитися великими неприємностями. Тож тепер я все, що можу, дотягую і перевіряю після майстрів. Мені так спокійніше.
Альона Кравченко: «Автівка для мене, як жива істота. І вона мене розуміє»
Альона Кравченко — інструкторка з водіння, водійка з 8-річним стажем. Обожнює свою машину, каже, що вони з «Ґедзиком» чудово розуміють одне одну і взагалі — добре ладнають. Альона вважає, що досвідченість водія вимірюється не одними лише стажем і роками за кермом, а кількістю вдалих виходів з екстремальних ситуацій.
Альона Кравченко та «Ґедзик»
— Ви з дитинства мріяли водити авто?
— Коли я була ще дитиною, то, мабуть, навіть навпаки — я дещо побоювалась машин: не розуміла, як маленька людина може справлятися з такими великими агрегатами. Звісно, були думки, що я колись зможу це робити, але тоді ці всі процеси здавались такими складними.
— Чому вирішили стати інструкторкою з водіння?
— Мені сподобалось водіння і після навчання я не знала, чим мені далі займатися. Подумала, що хотілось би працювати за кермом. Тож вирішила навчати людей — мені це подобається.
Подобається навчати людей керувати автівкою
Через деякий час після закінчення автошколи я купила собі спочатку габаритну мазду, поїздила, а потім назбирала грошей на машинку, про яку мріють, певно, багато дівчат, які здають на права — я придбала маленьку, червоненьку машину. Це спеціально обладнана, інструкторська машина. Я на ній вже два роки.
— За що ви любите свій автомобіль? Чим він класний?
— Ця машина дуже компактна. З вулиці, як глянеш на неї, здається, що вона маленька. Але в салоні просторо, комфортно. Вона маневрена, прудка, жвава. Я на ній беру участь у автоперегонах , навчаю людей керувати, просто катаюсь — класна машина. З нею немає проблем з парковкою, легко розминатися з іншими авто. Хоча, я можу водити і більші машини, маю такий досвід.
— Чому ви називаєте свою машину Ґедзиком?
— Буває таке, що ви розмовляєте зі своєю автівкою?
— Що є — то є. Вона для мене, як жива істота. І я думаю, вона мене розуміє. Буває, дякую їй за те, що не підвела у складній, напруженій ситуації. Бувало таке, що Ґедзик мала серйозну поломку, але довозила до СТО і тільки там казала: «Все, я довезла. Ремонтуй!» Якось було, що на дорозі до Кривого Озера я піймала яму. Там її не піймати — треба мати якийсь особливий фарт. І от я вскочила у вибоїну, порвала резину. Я поміняла колесо, але вирішила таки заїхати на техогляд, щоб переконатись, що все добре. Там машинку підчепили на підйомник і вже в повітрі в неї ламається «кулак» — це, якщо коротко, дуже важлива деталь. І я в цей момент розумію, що тачка з такою травмою дотерпіла до підйомника. А якби це сталося десь в дорозі, то вже довелось би викликати евакуатор.
— Саме як інструктор, чого б ви побажали водіям-початківцям?
— Не боятися. Спочатку це завжди страшно, але згодом, з досвідом, страх зникає. Більше водіть. Добре вивчіть габарити своєї автівки і все вийде. Ще я вважаю, що майстерність водіння вимірюється не тільки стажем за кермом, а ще й тим, як водій виходить з напружених ситуацій на дорозі.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
