Кілька днів тому на редакційну пошту Гард.City надійшов цікавий лист. Нам часто приходять листи. Хтось скаржиться, хтось критикує, хтось дякує. Усім стараємося відповісти, на критику реагуємо, подякам тішимось. Але цей лист був особливий. Тому з його автором вирішили поспілкуватись окремо.
Ігор ВласенкоФото: із особистого архіву
«Доброго дня шановна редакціє!
Мене звуть Ігор Власенко та я художник-аніматор. Хочу поділитися з вами своїм мініфільмом, сподіваючись, що це підніме вам настрій. Зроблено його з використанням сучасних технологій 3D графіки.
Ми вже відправили це відео хлопцям під Бахмут, яким допомагає команда наших волонтерів, і їм сподобалось. Сподіваюся, сподобається і вам, вашій редакції, вашим друзям.
Слава Україні! З повагою, Ігор».
Кліп цікавий, а його автор щирий та відвертий. Нас це мотивувало запропонувати пану Ігорю розповісти про себе детальніше. Він радо відповів на наші питання. Тож, ділимось його історією від першої особи.
Ігор Власенко. Телевізійний етап. Старт телевізійної кар'єри
У середині 90-х я з дружиною Наталією працював на регіональних телеканалах Рівного. Не буду довго розповідати детективну історію про всі перипетії, але основні події почалися, коли після розпаду однієї телекомпанії ми змогли отримати в тимчасове користування комп'ютер і два S-VHS магнітофони для монтажу.
Я розробив концепцію розважальної програми про закордонну музику та Голлівуд. На той момент це був найпопулярніший напрямок, оскільки інформація лилася потоком після падіння Залізної завіси.
Після створення заставки, лого, до якого ми підключили знайомого художника, та назви «Вояж», залишалося лише знайти камеру. Це виявилось складніше, ніж ми думали, і тоді моя дружина сказала:
«А давай я піду на «десятку» (10 канал) і домовлюсь про зйомки!» І домовилась... І після першої програми всі зрозуміли, що будуть і інші. Там наш «Вояж» набув своєї популярності і навіть йшов за обміном з продукцією інших телекомпаній України. Моя роль полягала у підготовці відеоматеріалу та монтажі, а Наталіна – у написанні тексту та зйомках.
Цікаво, що коли ми переїхали до Ізраїлю, Наталку кілька разів впізнавали на вулиці саме завдяки «Вояжу».
Ігор ВласенкоФото: із особистого архіву
Реалії телебачення у 90-ті роки минулого століття
У 90-ті місто Рівне було досить живим у плані творчості. В наших будинках культури постійно щось відбувалось. Кожен намагався створити свою тусовку, програму або музичну групу.
На телебаченні теж нерідко хтось намагався організуватися, але зрештою було лише три діючі телекомпанії: дві комерційні та одна державна, на якій йшли нескінченні привітання з ювілеями всіх ювілярів, домочадців та інших.
Треба рухатись далі
У кожного з нас була своя освітня база, яка і підштовхнула нас до вибору професії. Я закінчив музучилище, з дитинства вивчав кіно у кіношколі, Наталка закінчила університет за класом режисури. Тож вирок було винесено!
Але все добре рано чи пізно закінчується... Нам набридло працювати безкоштовно, на одному ентузіазмі, і коли нас покликали до телекомпанії «Рівне 1», ми погодились. Там у нас була непогана на ті часи зарплата та творчі можливості.
Мінусом виявилося те, що канал здебільшого дивилась область, а наш глядач був у місті. Згодом ми зрозуміли, що розвитку не буде і перейшли в музичну індустрію. Але це вже інша детективна історія, яка перекочувала з нами до Ізраїлю.
Курйозні історії з телевізійного минулого
Смішних чи курйозних моментів було надто багато, щоб описати, але один із них мені особливо запам'ятався, бо показав, яку силу насправді має телебачення.
На першоквітневу програму я вирішив провести експеримент і зробити невеличку «стряску» глядачам. Мене переодягли в жіночий одяг, наклали макіяж.
Я сказав вступну промову, в якій повідомив, що Наталія Власенко поїхала до Бразилії розпочинати нове життя, а Вояж вестиму я — Лора Полянська.
Провів весь випуск, ми його змонтували та випустили. І тут я зрозумів, що експеримент виявився надто сміливим. Наш телефон обривався! Хто нам тільки не дзвонив!
Але найбільше вразило те, що на цей жарт повелись навіть найближчі. Так, за допомогою першоквітневого жарту, я дізнався, що таке соціальна інженерія.
Ігор ВласенкоФото: із особистого архіву
Від телебачення до 3D графіки. З чого все починалось
З 3D-технологіями я познайомився на першій телекомпанії та почав із програми 3D studio. Тепер це 3Ds Max. Комп'ютер на той час мав 8 мегабайт оперативної пам'яті, м'які переносні диски по 800 кілобайт і флопі-диски на 1,4 мегабайта.
Про комп'ютери з 16-ма мегабайтами оперативки ходили легенди. Ось таке було в ті часи життя тридешників. А наштовхнула мене на вивчення цієї програми повільність нашої техніки.
Довелося за тиждень вивчити всю документацію та розпочати створення логотипів, заставок тощо. Так я увійшов у світ 3d і ще кілька разів за свою кар'єру підступався до нього, але тільки з появою сильних ігрових двигунів зміг повністю поринути у світ фотореалізму.
Що мотивувало займатися графікою
Однією з причин такого вибору стало бажання робити фільми, мінімально залежні від складнощів у виборі локацій, а також великих обмежень у кастингу.
Наприклад, коли ми почали зйомку трейлера для мого повнометражного фільму, нам довелося піднімати усі зв'язки у Рівному, щоб знайти акторів, костюми, коней, наїзників, об'їздити всі ліси, села та замки, які я пам'ятав з минулого.
Не говорячи вже про погоду.
У цьому плані ніщо не зрівняється з ігровими двигунами. Вони знімають практично всі ці обмеження та дають нескінченні можливості у реалізації того, що ви придумали. Єдине обмеження — це ваша уява та технічні можливості!
Кліп про бойових качок: як це було
Дане відео я зробив досить швидко, за тиждень, оскільки більшість сцен була підготовлена раніше для іншого проєкту. Він незабаром вийде на моєму каналі.
Але щоб робити так швидко, необхідний досвід, який я накопичував останні три-чотири роки. Деякі роботи можна побачити на моєму ArtStation по лінку до цього відео.
Про що це відео
Щодо теми даного відео... З одного боку, Україна воює, гинуть люди, трагедії, руйнування. З іншого, наші солдати на фронті здатні співати і танцювати, показуючи силу духу і незламність своєї волі.
Я дуже довго не міг вирішити в собі цю моральну проблему, але все змінилося з того моменту, коли ми вийшли на прямий контакт з нашими захисниками під Бахмутом.
Тоді я й зрозумів, що вони досить бачать кошмару на передовій і щоб витримати цю моральну напругу, шукають чогось позитивного, щоб відволіктися, підзарядитись енергією, надихнутись.
Тоді я і вирішив, що настав час братися за справу. І поки я дороблятиму більш складний проєкт, необхідно дати щось вже. Так на згадку прийшли меми про бойових качок. І коли ми відправили це відео нашим хлопцям, вони написали, що це бомба.
Все, що коїться зараз в Україні — трагедія. Як підтримуємо зв'язок з Батьківщиною
Ми тримаємо зв'язок через наших волонтерів тут, в Ізраїлі, та в Україні. Йдеться про конкретний підрозділ, якому ми допомагаємо, а не всьому угрупованню.
У нас кожна група волонтерів допомагає певному підрозділу, щоб знати, що допомога прийшла особисто в руки, а не загубилася, незрозуміло де.
Як підтримує Україну Ізраїль
Підтримка України в Ізраїлі є величезною як самою країною, так і простими людьми. Багато наших воюють в Україні, займаються постачанням, гуманітаркою, медициною.
Це люди, про яких ніхто не говорить, вони не лізуть до об'єктивів камер. У лікарнях Ізраїлю багато допомоги українським військовим надають із протезуванням. Наші волонтери їх відвідують та допомагають усім необхідним.
Про мистецтво, його соціальну роль та комунікації. Більшість медіа не зацікавились кліпом
Якщо чесно, цей мініфільм став невеликим розчаруванням з точки зору комунікації зі ЗМІ. Я надіслав відео у більш ніж сто українських інтернет-видань, але тільки ви та ще одне видання вийшло зі мною на зв'язок.
Іншому не підійшло те, що я не з їхнього регіону — інакше б вони написали. Мене це, звичайно, потішило. Інші просто проігнорували і, судячи з переглядів, навіть не розіслали своєю внутрішньою поштою, не поділилися з друзями.
При цьому, якщо подивитись на очевидне, то для того, щоб зробити таке досить просте відео, я пройшов шлях у ціле життя, і вивчив з десяток складних спеціальностей, а щоб воно потрапило до людей, які цього потребують і підняло їм настрій, потрібно було лише натиснути кілька кнопок на комп'ютері. Але дива не сталося!
Мистецтво — то є теж інструмент боротьби
Я впевнений, що мистецтво, особливо кіно, є одним із найсильніших інструментів у соціальній інженерії. Народ, який має цей інструмент на озброєнні, матиме величезну силу та повагу інших, якщо ним грамотно скористається.
Тим більше, коли країна воює, необхідно створювати патріотичний контент, який надихатиме та змусить сміятись над ворогом.
Дякую вам та вашим читачам за те, що звернули увагу на моє маленьке відео. Сподіваюся, скоро ви побачите продовження та більш складні та масштабні проєкти. Все велике завжди починається з малого!
Слава Україні!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
