Від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Владислав Поплужний на посту волонтерства. Сотні поїздок за гуманітарною допомогою, десятки поїздок в зону бойових дій та надання допомоги тим, хто її потребує. Волонтерство — річ добровільна, тож, засукавши рукава, працює, задіюючи той ресурс, яким багатий. А це власний автомобіль, причіп і сотні комунікацій. Тепер, коли запити й потреби побільшали, виникла необхідність у створенні громадської організації. Як назвали новостворену організацію, які завдання стоять та хто в її складі? Про це та інше — у нашому матеріалі.
Фото: ГО «Добрі справи»
Кількість волонтерів у Первомайську зростає
У Первомайську від початку повномасштабного вторгнення кількість людей, які стали на шлях волонтерства, доволі велика. Не проводила спеціального дослідження з цього приводу, але те, що маю на слуху і у власному досвіді, говорить, що це сотні людей нашого міста. Принаймні, серед мого оточення — близько 60 родин, які опікуються благодійництвом. Це ті, з ким комунікую, з ким на постійному зв’язку. Історію знайомства з Владом Поплужним уже розповідала. Втім, нагадаю, що саме волонтерська акція «Нескорене Різдво» стала початком нашої комунікації. З тих пір нас об’єднують спільні справи та однакові погляди. А наша спільна поїздка до Львівського центру волонтерства залишиться в пам’яті назавжди. Втім мова сьогодні про доброчинність Влада, яка розпочалося від самого початку війни. Пішов боронити Україну відразу, без роздумів. Паралельно зайнявся волонтерством. Почав налагоджувати комунікацію з Львівським центром захисту та волонтерства. Сьогодні уже має з ними тісні партнерські стосунки та чималий кредит довіри. Однак самому важко здійснювати той об’єм робіт, який випадає на волонтерські плечі. Тож шукав однодумців і очікував слушного часу.
— Як виникла ідея створення організації?
— Ми давно розмовляли на цю тему, але все часу не було. Постійні клопоти відволікали. Однак зрозумів, що фінансово все важче здійснювати свою роботу: а це і ремонт автівки, це запчастини, паливо, пошуки ресурсів та фінансів. Ось і вирішили з однодумцями, що пора об’єднатися в одному проєкті. Так і виникла наша громадська організація Об’єднання патріотичних громадян «Добрі справи». Першою, хто простягнув мені руку, стала Ольга Клочко. Ми ще на початку війни з нею почали співпрацювати. Сьогодні ми не просто однодумці, ми тепер члени однієї організації, однієї команди. Далі це Петро Ткач, Ігор Будак та Максим Частушін. Ми всі працювали на єдиному фронті, але в різних напрямках. Тепер ми об’єднані і пов’язані статутом нашої організації, де всі є рівноправними членами. Кожен з нас працює з певною категорією. Я та Ольга — з цивільними, Ігор, Петро, Максим — з військовими. Але це лише робить міцнішими наші стосунки.
— Кому ви допомагаєте?
— Це військові, цивільні, незахищені верстви населення, багатодітні родини, пенсіонери, люди, які утримують тварин. Словом, ми там, де потрібна наша допомога. До нас надходять запити і ми швидко намагаємося задовольнити ці потреби. Дякувати, що маємо налагоджені стосунки зі Львівським центром волонтерства. Тож наші запити швидко проходять верифікацію і ми отримуємо допомогу. А розвозимо за потребами: це і деокуповані території, це там, де ведуться бойові дії і, звісно, у себе в місті та районі.
— Які мету та завдання ставить перед собою організація?
— Звісно, що допомагати і наближати час Перемоги. А разом це робити завжди легше.
— У якості нової організації уже маєте справи?
— Так, уже є. Побували у Львові. До речі, завезли їм медалі від військових та шмат демілітаризованого ракетного уламку, що впав у нас на Миколаївщині. А потім завантажилися необхідним і повезли всю продукцію в село Сонячне Кам’янської ОТГ. Ми роздали людям памперси, ліки, харчі, велосипеди, милиці, ковдри, подушки. Там з нами комунікувала Іванова Олександра, дружина мого колеги. В цьому селі живуть переважно переселенці з Очакова, тому вони вкрай потребують нашої волонтерської підтримки. Ще так приємно було, коли нам повідомили, що відправили допомогу і багатодітній родині із села Кавказ, яка нині на Закарпатті. Це говорить про те, що ми не розгубили в цей час людяності. Велика подяка усім.
— Розкажіть про свої поїздки до деокупованих територій?
— Знаєте, ми не тільки на деокупованих були, а й під час окупації. Зокрема, у Снігурівці. Ми туди пробралися об’їзними шляхами. Потрапили під обстріл, але чудом залишилися живими. Там нам вдалося передати людям найнеобхідніше: продукти харчування, медикаменти та засоби індивідуальної гігієни. Затим уже були в деокупованій Снігурівці (завозили будівельні матеріали для шкіл району), їздили в Херсон не один раз та Антонівку. Там ми передали продукти харчування, теплі ковдри, панчохи Червоному Хресту, зокрема, Наталії Погасій, колективу Херсонського інституту НУК імені адмірала Макарова, та безпосередньо мешканцям Антонівки. Ми і досі з ними на зв’язку. Там у нас зв’язківець Дмитро, хлопець, який побував в катівні. Вони разом з матір’ю та сусідами організували пункт допомоги односельцям. А зовсім нещодавно потрапили до Очаківської громади, про що я розповідав вище. Ми часто виїжджаємо на позиції до наших бійців. Ось передали термобілизну, ковдри та розкладачки. А ще наш Ігор Будак виготовляє пічки для бійців. То ми постійно передаємо хлопцям, переважно на нуль. Ми небайдужі до всього, що поруч нас. До речі, знову ж таки наш волонтер Ігор Будак став ініціатором аукціону, де лотами були демілітаризовані трофеї. А під час поїздки до Львівського волонтерського центру ми поповнили їхній музей новими трофеями. Ось так. Ще багато чого можна розповісти.
— Вам буває страшно?
— Так, ми ж живі люди. Але ми розуміємо, що тим людям набагато страшніше, тож завжди себе налаштовуємо на позитив. Дякувати Богові, він нас береже. До речі, хотів би сказати про свого батька, якому уже далеко за вісімдесят, але він разом із нами виїздить і допомагає вантажити, розвантажувати, як кажуть, додає нам впевненості. Та і я скажу вам так: я ж на війні практично з 2014 року. То уже адаптований. Загалом, війна — страшна річ, і тут треба триматися гуртом. Бо коли цілі й мета єдині, тоді є і розуміння перемоги.
— Після Перемоги теж будете працювати?
— Волонтерство не має межі. Воно завжди на часі — і в мирний, і у військовий періоди. Тож, думаю, що завдання допомагати ніколи не втратить своєї актуальності. Хіба що напрямки зміняться, бо в післявоєнний період з’являться нові, додаткові завдання. І нам потрібно бути в строю.
Ольга Клочко, співзасновниця ГО «Добрі справи»
Ольга — одна із тих, хто завжди на передовій волонтерського фронту: опікується цивільними, допомагає переселенцям, пенсіонерам та тим, хто займається тваринами. Вона комунікабельна, оперативна, щедра та завжди готово відгукнутися на чужу біду.
Ольга, жартуючи, запропонувала розповідь про волонтерів.
Якщо у вас завівся волонтер: інструкція
Це може статися з кожним. Коли вдома або по сусідству заводиться волонтер. Обережно, заразно! Передається не тільки повітряно-крапельним, але й через месенджери, ураження йде на всі органи та системи. Можна досягти стану ремісії, але невиліковно.
- З дому зникне все, що може бути використане для добрих намірів.
- При цьому з'являються незрозумілі речі — шкарабаньки, недопалки свічок, різні ганчірки. Та святі клумки, які «Не чіпай, це треба передати».
- Він постійно буде щось шукати, просити. Тут активно залучаються сусіди. Причому часто незрозумілі речі. Йому потрібні ваші тазики, порошки, пакети, горішки, цукерки, мед, кава. Може попросити 20 г горілки. Бо є ідея, яку потрібно реалізувати.
- Спитайте, коли він востаннє їв. Нагодуйте. Харчами не перебирає. Харчується рідко і неякісно.
- Кава. Це допінг. Тільки так волонтер вивозить. Якщо бачите волонтера пригостіть кавою і чимось солодким. Але обережно. Глюкоза стимулює мозкову діяльність. А це нові ідеї.
- Будьте терплячі. Телефон в руках волонтера — це не забавка, а інструмент для досягнення цілей. Дзвінки, чати, постійний онлайн — важливо. Тому майте поряд дроти для зарядки і повербанк. Та не ображайтесь, якщо він обірве розмову на пів слова, бо подзвонили.
- Уточнюйте, де завтра зранку ваш волонтер має бути. Хронічна втома — звичайний стан. Тому важливою слідкувати, коли можна дати поспати, а коли — вчасно розбудити.
- Працюйте. Працюйте багато. Бо волонтери роблять свою роботу безкоштовно. А для досягнення цілей їм потрібні ваші гроші.
- Якщо у волонтера є діти — займіться ними. Забрати, завезти, розважити, прихистити. Тоді волонтер зможе більше.
- Волонтерам потрібні волонтери. Зазвичай у них вдома треш — брудна підлога і пусті каструлі. Ці завдання не вирішуються, бо не першочергові. Допоможіть.
І не забувайте, волонтери — це звичайні люди, але з надлюдськими можливостями — вони мають велике серце, шалені ідеї та безкінечний потенціал. Але без підтримки вони не спроможні робити великі справи.
Під текстом Ольга підписалася на всі сто, хоча зізнається, що не сама напрацьовувала. Але ж все так схоже до її життя. Бо всі волонтери між собою дуже схожі. Вони мають однакові завданнями, однакові цілі і мрія у них на всіх одна — Перемога!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
