Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Владислав Поплужний разом із однодумцями та рідним батьком взялися за справу волонтерства. Тепер уже й важко згадати, скільки разів їхня бригада здійснила гуманітарних поїздок. Але якщо взятися за підрахунок, то це уже десятки разів та тисячі тонн вантажу. В новому році волонтери не збираються припиняти діяльність, більше того — з перших днів січня уже роздали стареньким за потребами зимове взуття, ходунки, харчі, а зараз планують поїздку на Херсонщину.
Наталія Клименко та Владислав Поплужний
З Владиславом Поплужним заочно були знайомі давно, а ось наживо зустрілися на Різдві для нескорених. Хлопці щойно повернулися з важкої поїздки на Березнегувате. Як кажуть, з корабля на бал. Зморені, але нескорені. Розговорилися. З’ясувалося, що у них є можливість доставити ходунки літнім людям, а в моєму колі знайомих є ті, хто мають проблеми з опорно-руховим апаратом. Тож домовилися про зустріч, а уже на початку січня ми зреалізували наш спільний невеличкий проєкт допомоги літнім. А ще встигли поговорити про нагальне та напланувати нові справи.
Владислав Поплужний: «Якби я щось робив не так, мені б люди не довіряли»
— Те, що наші поїздки важливі, є очевидним. Лише в грудні ми здійснили три поїздки: два рази на Сирово возили продукти харчування, медикаменти, памперси, будівельні матеріали. А перед Новим роком, 27 грудня, разом з 83-х річним батьком Юрієм Олексійовичем поїхали на захід України, 28 завантажилися, а 30 дорозвантажувалися у Березнегуватому. Там розбита школа, ми туди повезли допомогу. Вона найбільш уціліла в тому районі і найшвидше за все відновиться. Завезли туди дизель-генератор новий на 7 кВт, пральну машинку професійну, багато дитячого одягу, взуття, ковдри, матраци, будівельні матеріали, іграшки, памперси. Нас там зустрічала директорка школи Марія Скора. Вона дуже переймається і дякує за допомогу. Казала, коли відремонтуються, напишуть про друзів школи, де будуть і наші імена.
— В новий рік не було думок на кшталт: а, може, вистачить?
— Знаєте, це на початку такі думки могли промайнути, і то вони були короткочасними. Особливо, коли стикався з невіглаством людським. Але я вже навчився, як розмовляти з такими людьми.
— Що ж ви відповідаєте в таких моментах?
— От для прикладу, мені говорять: «Мені треба. Дай мені щось». Я й запитую: «А що вам треба?» — «А що в тебе є?» — питає. Вона навіть і не знає, що їй треба. Я таким відповідаю: бачиш, тобі нічого не треба.
— Тобто ви працюєте за потребами людей?
— Так, по людям же видно, кому що треба. Ми навіть, буває, їдемо так просто. Ось цей раз їхали по вулиці Степовій. Хатка бідненька, бабуся старенька. Дали їй взуття та коробочку з харчами. Вона була приємно здивована. А були прецеденти, що і матом вкривали мене, мовляв, на якій підставі ти тут роздаєш. Я в таких випадках відповідаю: «На власний розсуд роздаю. Мені люди довірили, якби я щось робив не так, мені б люди не довіряли».
— Волонтерські документи є?
— Обов’язково, хоча скажу, що ролі вони практично ніякої ролі не відіграють, це більше для самозаспокоєння. Та і щоб на машині можна було пересуватися в різні сторони. Машина у нас, дякуючи братові, гарна. Він нас забезпечив. Сюди можна і причеп причепити, та й більше гуманітарного вантажу завантажити. Дякую брату за поміч.
— Родина як сприймає вашу діяльність?
— Та начебто нічого, все добре. Спочатку дуже переймалися, а зараз звикла моя родина. Ми веземо гуманітарку в громади і нашим хлопцям військовослужбовцям. На початку грудня ми відвезли на Бахмут близько півтонни харчів. Потім ще довантажувалися. Січень має теж бути напруженим. Планую поїздку на Херсон. Можемо допомогти, як мінімум, трьомстам сім’ям. Та поки проблема з пальним. Будемо шукати, бо потрібно не менше 200 літрів.
— З ким ви співпрацюєте?
— Нас багато, але окремо хотів би подякувати некомерційній організації Nova Ukraine, зокрема, Людмилі Вовк, також Маріанні Білик, Роману Стасишину, Мар’яну Якиміву, Сергію Говді, Альберту Піроженку, Христині Мацько, Олександру Греченяку, Володимиру Гриненку, Уляні Кузенко, Наталії Шелестак, Андрію Немировському, Олесі Білоус, Олексію Матюшенку, Ірині Аветисян, Ірині Баженовій, Любомиру Босаневичу та центру «Волонтерства та захисту» зі Львова, громадській організації «Самооборона Львівщини».
Ось, власне, така розмова відбулася у нас з Владиславом у перші дні січня. Більше того, ходунки та зимове взуття, про яке ми домовилися з волонтером, уже за місцем призначення. Бабці плакали від турботи та уваги. Дякую, Владиславе, за співпрацю! А щодо поїздки на Херсонщину, то наразі шукаємо кошти на пальне, і будемо вдячні, якщо відгукнетеся. Пам'ятаймо, разом ми велика сила!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
