Війна повністю змінила його життя. Вона зруйнувала плани, принесла біль та розчарування, розлучила з коханою, але не вбила бажання жити, творити і шукати суть істини людського буття. Андрій Тодосьєв народився в Одесі, а все своє свідоме життя прожив у Первомайську. Його вихованням займалася бабуся. Закінчив дев’ять класів у п’ятій школі, засвоїв спеціальність електрика у місцевому ПТУ, отримав повну освіту у вечірній школі, займався різними видами діяльності і ніколи не думав, що обере собі шлях мистецтва ремонту та декорування інтер’єрів. А від початку повномасштабної війни — почне писати картини. Останнє і стало приводом для нашої розмови.
Роботи Андрія Тодосьєва я випадково побачила в інтернеті. Зацікавилася незвичайним поданням релігійних образів та дивним поєднанням кольорів на полотнах. Написала в особисті повідомлення і попросила про зустріч. На другий день отримала відповідь — і ось я в квартирі-майстерні Андрія. Відразу кидаються у вічі простір та вікна. Вони дивляться на схід.
«Бачити, як прокидається сонце»
— Це щоб бачити, як прокидається сонце, — говорить Андрій. — А за вікном наша рідна природа — багата і щедра. Хіба це не щастя ? Хіба це не радість — бачити те, що ти любиш і що має для тебе сенс в цьому житті? Я все життя мріяв про це. Тепер моя мрія стала реальністю.
Мене дивує усе, що бачу, що чую. Імпонує його бачення, його недовершеність і ми починаємо розмову про картини та життя.
«Я дійшов висновку: де народився, там ти і знадобився»
— Я ніколи не думав, що буду займатися живописом, хоча маю освіту художньої школи. Це захоплення не розглядалося як серйозне. І тільки з війною до мене прийшло усвідомлення: якщо не буду малювати, то зійду з розуму. Війна мені дала чітке розуміння, що є важливим в цьому житті. Коли все почалося, у мене, як і у всіх, був і розпач, і страх, і військкомат. А уже коли відправив свою дівчину з її родиною за кордон, зрозумів, чим буду займатися. Вирішив: буду творити картини. Я ще вивчаю міфологію, релігію, шукаю істину буття. Благо, що зараз є інтернет, який дає нам можливості пізнання. У мене в голові малюється картина світу і ось я став малювати цю картину. Довго вона у мене визрівала. І загалом по життю так: стрес мене надихає на нові моменти, а творчість для мене — найкращі ліки. Я лівша, я народжений художником. І ось я це прийняв.
«Я лівша, я народжений художником»
Знаєте, в житті різним займався, та основний мій напрямок тепер — це декорування інтер’єрів. Я і кафе відкривав, та це не моє. Я покинув ту справу. Потім поїхав до Польщі, працював там доволі успішно, мав офіс в центрі Варшави. Але саме там я дійшов висновку: де народився, там і знадобився. В Польщі стався такий переломний момент в моєму житті. Я українець, бог послав мою душу в це тіло, на цю землю, в цю родину неспроста. Значить, я маю бути тут, в Україні, жити тут — і я повернувся в рідну гавань. І все пішло вгору. Зараз маю команду, з якою працюємо, а після основної роботи творю. Буває, що і до ранку не виходжу із малювання.
— А що організм? Витримує такі навантаження?
— Людина може витримати рівно стільки, скільки їй дано. Для мене не є головним матеріальне, я більше в духовному світі. У кожного із нас є своє призначення і певні задачі. І виконуючи їх, людина удосконалює свою душу для наступних задач на шляху еволюції світотворення. Я сам в постійному пошуку. У мене різні ситуації по життю, які примушують дивитися на себе і думати, що ще щось не так, що я маю ще змінити в собі. Але найголовніше те, що я чітко знаю: я живу в тому місці, де мені треба жити, займаюся тим, чим мені потрібно займатися, і я іду чітко свідомо своїм шляхом. Я знайшов себе, знайшов свій шлях. Адже перша задача — це знайти своє призначення. Друга — виконати його. Мені залишилося виконати. Ось готуюся до Києва на виставку. Нещодавно телефонували з Австрії, пропонували продати картину. Але я маю мету створити першу колекцію таких картин. Їх буде не менше семи. І всі вони будуть одним цілим. Я хочу, щоб вони чіпляли тих, хто буде їх бачити, і примушували замислитися над своїм буттям.
«Війна примусила мене сфокусуватися на найголовнішому і зрозуміти, що для мене важливо»
— Війна якось підштовхнула до розвитку бізнесу?
— Бізнес — не панацея і не гарантія успішного життя. Побутує думка, що бізнес — це підприємництво, яке приносить тобі дохід, завдяки якому ти уже можеш влаштувати собі комфортне життя. Ні, я не так живу. У мене є справа, яку люблю, і це є основа моєї життєдіяльності. Так я допомагаю людям реалізувати їхню мрію.
Війна примусила мене сфокусуватися на найголовнішому і зрозуміти, що для мене важливо. Я це зрозумів.
Ні на секунду я не вагався, що залишуся саме тут і всім сказав, що я нікуди не збираюся виїздити. Я на зв’язку і виконую свою місію. Зараз у мене команда по внутрішньому декоруванню приміщень. Це тепер моя основна практична діяльність. Я завжди розумів, що буду робити щось своє, ще з самого дитинства. Моє життя складається із двох частин: це моя соціалізація, мої хлопці, яких я запросив у команду. Люди різні, на долю яких випали непрості випробування. І весь цей матеріальний світ — він для мене другорядний. Найперше — це душа, а все інше — інструменти удосконалення душі. Я щиро в цьому переконаний. Я бачу різні знаки в житті, і навіть ваш дзвінок для мене став знаковим. Я тільки став на шлях художника і у мене відразу життя змінилося. Значить, моє завдання — іти ось таким шляхом: створювати картини, щоб ви взяли інтерв’ю і, можливо, саме воно надихне інших на шлях удосконалення. Ось так я бачу це життя, щоб стати кращим.
«Я виходець із 90-х, коли було жорстко»
— Чому ти говориш про «стати кращим», в тебе були недоліки?
— Для мене шлях життя — це шлях постійного удосконалення. Це істина, для того моя душа і прийшла сюди. Звичайно, недоліки у мене були, були певні блукання, я ж дитина дев’яностих. Я виріс без батька і матері, мене виховувала бабуся, яка для мене є святою людиною в цьому світі. Я не мав модного одягу, не мав підтримки батька, не мав прикладу чоловічого. Я виходець із 90-х, коли було жорстко, коли був бандитизм, коли хлопці по «понятіям» намагалися мене виховати. Тепер я згадую про це із посмішкою, тому що я відбувся. Я роблю одні із кращих інтер’єрів у цьому місті. Поїхав до Польщі в пошуках кращого життя, щоб зрозуміти, що моє життя тут. У мене немає тепер ілюзії прекрасного європейського життя. Краса в очах того, хто дивиться. У моє вікно в спальні зазирає сонце, і це щастя. Хіба ні?
«Ці картини я називаю «сучасні ікони». Це сучасний погляд на розуміння світу»
— Я дивлюся на твої картини. Скажи, ці образи ти уже десь бачив чи це твоя уява?
— Ми живемо в унікальний час, час інтернету, який дозволив нам отримати доступ до інформації та співставляти її. Ми зараз можемо аналізувати десятки, сотні релігій. Знання, сховані в підвалах Ватікану, проникли в інтернет, і ми можемо все це розуміти. Ці картини я називаю «сучасні ікони». Це сучасний погляд на розуміння світу. Для прикладу, я можу взяти «Тору», «Авесту», «Біблію», міфологію племен майя, знайти в них спільні моменти, синтезувати Істину і зібрати її в одній картині. Я малював сюрреалізм, мені це не сподобалося. Я пробував малювати природу. Це не моє. Насправді те, що я роблю — малюю свою душу, а це лише інструмент. Мені потрібно вивчити, знайти час, мати сили, пожертвувати своїм дозвіллям і почати творити. Сам собі наказав — і вперед. Мені важливо, що я видаю ізсередини.
— Таке банальне питання, але і глибоке водночас. Твоя найбільша мрія?
— Найбільша мрія — виконати своє призначення, а в матеріальному світі — реалізуватися як художник. А ще мрію про мир і знаю: він буде сто відсотків. Загалом мрію полишити по собі щось. Для прикладу, картини, які зможуть прожити довго-довго.
— Чи бувають видіння?
— Ні, такого не було, але бувають моменти, коли я чітко розумію, що це не просто так. Я почав малювати серйозно в цьому році і я від цього отримую величезне задоволення. Це мої герої, мої божества, я з ними веду бесіди.
«Загалом мрію полишити по собі щось. Для прикладу, картини, які зможуть прожити довго-довго»
— Бачу у тебе на стінах розмальовки. Що це?
— Це все роботи моїх друзів. Вони приходять до мене в гості просто поспілкуватися, а теж починають малювати. Вони тут надихаються. Загалом в цій квартирі все зроблене власними руками- і стіни, і меблі, і інтер’єр у ванній кімнаті. А ось крісло-качалка. Це мені друг подарував. Воно старовинне і дуже зручно на ньому мріється. Загалом, я щаслива людина.
— Можеш поради іншим, як стати щасливими?
— Поради мені зарано давати, та чи і маю право на це? Головне — прийняти себе. Всі проблеми від того, що ми йдемо не своїм шляхом, а причини шукати треба всередині себе. Іще: кращого психолога, ніж ти сам, годі й шукати. Всі люди геніальні. Бог нікого не лишив без шансу бути щасливим, головне йому служити.
Розмова закінчилася. А я ще довго була під враженням зустрічі. Ми, люди, так часто помиляємося, але одиниці з нас можуть визнати це, прийняти і піднятися над буттям.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
