Про майстриню, педагога та волонтерку Олену Пак та її мрію

Наталія Клименко Журналістка-медіаторка

30 листопада 2022 13:59

Від волонтерки до керівниці школи рукоділля: майстриня Олена Пак із Первомайська розповіла про свою мрію в інтерв’ю студентам-медійникам НУК імені адмірала Макарова.

Передмова від співавторки

Останнім часом стала практикувати спільні журналістські проєкти зі студентами. Це такий собі тандем в творчій практичній діяльності. Студенти навчаються комунікаційному, репортажному мистецтву, жанровим особливостям журналістики, отримують навички самостійної роботи, я ж — новий цікавий досвід спільної роботи. А ще — шукаю нові методи розкриття творчого потенціалу студентства. Дійшла висновку, що такі проєкти є дуже результативними. Сьогодні хочу презентувати нашу спільну роботу зі студенткою-першокурсницею Каріною Єфіменко. А тема нашого проєкту: мрія майстрині-волонтерки Олени Пак про школу рукоділля.

Волонтерство — це можливості та виклики, це шанс досягти своїх цілей і допомогти іншим

Сьогодні на парі мені пощастило познайомитися з громадською активісткою, волонтеркою, рукодільницею та мамою двох дітей — Оленою Пак, людиною, яка має три вищі освіти й більше 15 років стажу роботи з дітьми в декоративно-прикладному мистецтві. Війна назавжди змінила стиль життя Олени. ЇЇ рукоділля набуло нового значення. Воно, якщо можна так сказати, стало фронтом роботи для блага наших захисників та терапією лікування зранених душ. 24 лютого Олена зателефонувала своїм друзям і запропонувала об'єднатися у спільному проєкті «В’язані шкарпетки для бійців». Відтоді все і розпочалося.

— Що саме вас спонукало стати волонтеркою та допомагати людям?

— Я взагалі не знала, що стану волонтеркою. Але я мама, що має двох дітей, власне такого ж віку, як бійці, які пішли захищати нас від ворога. Відчувала страх, переживала, хотілося їх зігріти, допомогти. Тож перше, що прийшло в голову, — це в'язати шкарпетки. Це ж була зима, холодно, а хлопці мерзли. Спочатку за 1 день — 1 пара. Я нервувалася, що так повільно це роблю. Тоді й прийшла ідея залучити інших до цього процесу. І так все і зав’язалося.

— Як ви ставитеся до медійності та так званої популярності?

— У мене є свій ютуб-канал, де я записала відео, як в'язати шкарпетки двома спицями. Через фейсбук долучала наших рукодільниць Первомайщини та всієї України. Коли люди почали відгукуватися, почала відправляти нитки через волонтерів. За моїм відеоуроком усі бажаючі вчилися робити балаклави, а потім відправляли нашим хлопцям.

— Діти-волонтери — це можливо?

— Я працюю з дітьми. Вони також дуже хотіли мені допомагати, тому ми в'язали з ними сердечки жовто-блакитні, а потім відправляли на передову. У селі Лиса Гора є дитячий інтернат, де ми робили обереги з тканини. Зробили майже 200 штук. Діти теж хочуть брати участь і допомагати — це для них дуже важливо. Вони стали щасливішими.

— Яка ваша найбільша мрія зараз?

— Звичайно, як і для багатьох українців, — це Перемога. Також хочу відкрити школу рукоділля у Первомайську для хлопців та дівчат. Я хочу, щоб вони навчилися моделювати та конструювати одяг. Можливо, хтось із них в майбутньому стане відомим кутюр’є. Спочатку ми будемо вчитися шити одяг на ляльок, а потім уже і на себе. У мене дуже велика база. Я відчуваю, що зможу це зробити.

— Що найяскравіше запам’яталося за час волонтерської діяльності?

— До мене зараз на гурток ходить хлопчик Михайло. Це надзвичайно обдарована дитина. У свої 12 років він уже шиє петельним швом. Я просто в захопленні від нього. І тепер розумію, що в моїй школі будуть навчатися не лише дівчатка, а й хлопчики.

А ще два слова скажу про проєкт «Кардиган перемоги», де ми з дівчатами проводили терапію в’язанням та відволікалися від страшних реалій війни. Так от: була в проєкті Аня з Херсону. Вона якось підійшла до мене і сказала: «Я посміхаюся, вперше за увесь цей час». Це було найбільшою нагородою для мене.

Творчість — це політ, який спинити неможливо

Ну, ось, власне, що вдалося створити нам разом за одну студентську пару. Єдине додам: творчі люди дуже неспокійні, їх неможливо загнати в рамки і політ їхньої творчості спинити неможливо. Вони весь час в пошуку і це їм дає силу, наснагу та віру в майбутнє!

Щодо Олени, то поки вона готується до втілення своєї мрії в життя, її учні з 8-ї гімназії роблять новорічні іграшки з пап’є-маше. До речі, дерев’яні заготовки замовляли у Харкові. Наразі хлопчаки будуть їх випалювати на уроках трудового навчання. Це будуть їхні дизайнерські роботи. Майстриня лише намалювала ескізи. Втім, це творчий політ кожного. Тож, творімо, мріймо і життя наше набуде нових фарб — яскравих, життєствердних, переможних!

Читайте також: Первомайська майстриня в'яже для ЗСУ: «Поставила собі задачу: пара шкарпеток за день»