Херсонець по телефону розповів про життя під час окупації

Наталія Клименко Журналістка-медіаторка

27 листопада 2022 16:55

Микола Степанович Матвієв — корінний житель Херсона. Пережив окупацію і нині залишається там. За час перебування рашистів у місті набачився та натерпівся. Кілька разів ми пробували зв'язатися з Миколою Степановичем, і лише днями нам вдалося почути голос Правди. Завдячую своєму студенту — журналісту Роману Волинському, який кілька днів поспіль ловив зв'язок з Херсоном. Сам Роман теж із міста-героя. Нині його родина проживає у нас, в Первомайську, а хлопець навчається на першому курсі спеціальності журналістика НУК імені адмірала Макарова. Тож ми разом із Романом сьогодні представляємо читачеві правду про окупацію. Запитання від Романа.

Розмова телефоном відбулася 22 листопада 2022 року, через 10 днів після звільнення міста від рашистських окупантів.

Роман Волинський зателефонував до Херсона

«У будь-який момент вони могли увірватися у двері, забрати тебе на підвал»

Довгих дев'ять місяців окупації. Жили, неначе у страшному сні. Ховалися, тікали, уникали зустрічі з рашистами і очікували на звільнення. У них не було сумнівів, що одного дня зайдуть наші українські воїни і звільнять місто від рашистів. Це сталося і тепер херсонці свідчать про ті страшні дні окупації, які їм довелося пережити. Микола Степанович більше п’ятдесяти років проживає у Херсоні. Уперше за все своє життя так люто ненавидів інших. Сьогодні свідчить про катівні, перепустки та облави, які влаштовували рашисти на Херсонщині.

— Як ви пережили окупацію?

— Ці нелюди думали, що ми будемо їх зустрічати з квітами та хлібом-сіллю. Нічого в них не вийшло. Вони тут намагалися якесь свято організувати — день росії чи ще щось. Там сто чоловік може й вийшли, але лишень для того, щоб просто подивитися. Оцей референдум, який вони намагалися нам нав’язати, — це така показуха, що гидко було дивитися на все. Російська армія — це армія мародерів, гвалтівників і алкоголіків. Це все було видно. Нам, херсонцям, було тут несолодко. В будь-який момент вони могли увірватися у двері, забрати тебе на підвал, не знати, що там з тобою робити. Чи на вулиці можуть зупинити: роздягти, подивитися, чи немає у тебе наколок якихось. Все шукали нацистів. Я в Херсоні живу уже понад п'ятдесят років, жодного нациста я тут не бачив. Вони ж не розуміють, що націоналіст та нацист — це дві великі різниці. Але не будемо вдаватися у цю дискусію.

Краще розповім, чому вони вибрали цих недолугих керівників. Стремоусов — це ще той персонаж! Про нього можна анекдоти говорити. Це іуда закінчений — так про нього говорять херсонці. Воно щось таке казало, що на вуха не натягнеш. Да, сепаратистів у нас вистачало. І у херсонців така думка з цього приводу: усі, хто отримав російські паспорти, — це зрадники, а не колабораціоністи. Колаборанти могли бути до війни, а це вже під час війни — це вже зрадники! Якщо він отримав паспорт русні, а по Конституції у нас подвійне громадянство заборонене, такий громадянин з російським паспортом просто не має права залишатися в Україні. Йому одна дорога — чемодан-вокзал-росія. Якщо ще не посадять!

Чому їх не потрібно тут залишати? Бо це потенційні зрадники, які в будь-який момент, коли приїде до них емісар з росії і дасть йому дві тисячі доларів, то він буде працювати на них. Зв'язки ж є, тож буде шпигувати. Отака у нас думка.

— А яка була ситуація на початку?

— А ситуація була непроста. Перші тиждень-два люди взагалі не розуміли, що відбувається. Спочатку почали закриватися банки, пошта, магазини кацапи почали віджимати. Продукти вони якісь завозили з Криму. Виплачували пенсіонерам пенсію. До речі, по Женевській конвенції, держава-окупант повинна утримувати цивільне населення і те, що пенсіонери отримували від них пенсію — це все правильно, бо ж з голоду вони не мали помирати. Виїхати не могли, вплинути на ситуацію теж, тож десь так…

— Чи були проблеми з придбанням ліків та продуктів?

— Були. Спочатку зникли найнеобхідніші ліки, потім аптеки зовсім закрилися. Потім стали продавати на вулиці. Я так думаю, що аптекарі це зробили навмисне, щоб хоч якось забезпечувати населення ліками. Зараз аптеки закриті, ліків немає, у нас сухий закон, алкоголь не продають у магазинах, на ринках є лише продукти харчування. До речі, днями відкрився магазин АТБ, де ціни довоєнні. Щоб ви розуміли: у комерсантів буханка хліба нині коштує 35 гривень. Воно й зрозуміло, світла немає, вони заводять генератор, то і печуть хліб. А АТБ відкрився, то там 20 гривень буханка хліба, як до війни, дешеві товари. Але поки це один лише магазин, тож, зрозуміло, що там черги. Але кажуть, що ще відкриють. Відкриваються скоро банки. До речі, Ощадбанк та Приватбанк запрацювали, уже видають готівку. Обласна державна адміністрація потихеньку почала роботу. Хоча вони якось кволо працюють. Не дають інформацію населенню. Ну, немає світла — поясніть, чого, коли, що робиться для того, щоб було. Вода — теж саме, інтернет — теж саме. Треба, щоб люди знали. А вони бояться вийти до людей і пояснити. Не хочете виходити, напишіть плакат, поїдьте по місту з гучномовцем, щоб люди бачили. Люди зрозуміють, ми ж херсонці, Ми ж з міста-героя! Ми ще не таке переживали і переживемо!

— Чи ховалися ви під час обстрілів?

— Це велика проблема, що у нас немає тривог. То попадуть кудись ракетою, то в цивільне приміщення, то ще кудись, то розбомбили консервний завод. Але повітряної тривоги не оголошують. Іще біда — немає куди ховатися. Наша попередня влада не збудувала жодного бомбосховища. Рашисти також, вони тільки на словах, що піклуються про нас, і зараз нова влада нічого не робить. А обстріли ідуть. Обстрілюють то там, то тут, то ціла канонада, кожну хвилину вибух. Вибухи ідуть — це три види може бути: або ракету збили, або розміновують снаряди, або прильоти рашистські. Але сильних таких немає. Є тут військова поліція, яка дивиться за порядком. Гуманітарну допомогу роздають. Слава богу, заворушок поки ніяких.

— А як зустріли день звільнення?

— Ой, не кажи: у нас на машинах усі бібікали, прапори кругом, а всі їхні онучі викидали з установ, поліцейські заїхали, фотографувалися, діти з кульками були. Стільки радості було! Жовто-блакитної! Кілька днів тут Херсон гучно гудів, та ви що! Обнімалися, віталися! Всі радіють! Тепер справа за звільненням Маріуполя, Донецька та інших міст. На нашу армію молитися треба. Вони герої та героїні. Ми їм повік зобов'язані.

Можливо б, Роману вдалося поставити більше питань, та зв'язок з Херсоном ще нестабільний. Тож радіємо тому, що чуємо херсонців, знаємо, що живі, і віримо разом із ними у відновлення та повернення до нормального життя. Дякую, Миколо Степановичу, за правду і сподіваюся на живу зустріч!

Читайте також: Звільнення Херсона та флешмоб із кавунчиком