У Первомайську є вулиця Михайла Слабченка, проте мало хто з містян знає, що пов'язує українського академіка з нашим містом. Про життя видатного земляка редакції Гард.City розповіла первомайчанка, вчителька історії Анна Сизова.
Анна Сизова, вчителька історії, правознавства, предмета «Громадянська освіта» ліцею «Ерудит», учитель-методист
22 липня 2022 року — 140-річчя з дня народження Михайла Слабченка
З історією міста Первомайська пов’язані долі багатьох талановитих людей, імена яких давно і добре відомі широкому загалу. Постать академіка Михайла Єлісейовича Слабченка, 140-річчя від дня народження якого ми відзначатимемо 22 липня 2022 року, залишається маловідомою для первомайчан і досі.
До майбутнього ювілею варто було б згадати про внесок Михайла Єлисейовича у вітчизняну історичну та юридичну науку, його діяльність на ниві українізації освіти і трагічні події, які привели вченого працювати і доживати останні роки свого життя в місті Первомайську.
Від каменяра до професора
Народився Михайло Слабченко 9 липня (за старим стилем) 1882 року у Нерубайських Хуторах під Одесою, в бідній родині. З дитинства допомагав батькові, працюючи каменярем у знаменитих одеських штольнях. Розуміючи, що лише освіта дає шлях до кращого життя, Михайло з відзнакою закінчив початкову школу й обрав єдиний доступний шлях безкоштовного навчання — Одеське духовне училище, а згодом — Одеську семінарію. За участь в організації підпільного марксистського гуртка семінаристів Михайла Слабченка виключили з третього курсу семінарії. Ця подія спричинила конфлікт з батьком, який вигнав сина з дому. Не маючи де і за що проживати, молодий Михайло шукає роботу та притулок для ночівлі в одеському порту. Розумний і допитливий від природи, жадаючи вирватись із злиднів, він у 1903 році екстерном складає іспити в 3-й Одеській гімназії та вступає на історико-філологічний факультет Новоросійського університету.
На І курс навчання Слабченка припало його одруження, народження сина Тараса та смерть батька. За однією версією, через несплату за навчання, за іншою — за участь у студентських страйках весною 1904 року, Михайла було відраховано з університету, і лише через два роки Слабченко з великими зусиллями повернувся до навчання, але тепер уже на юридичному факультеті. Почав наполегливо вивчати історію права, виявляючи в цьому неабиякі здібності. Його праці студентських років «Крестьянский вопрос в законодательной комиссии Екатерины ІІ» і «Малорусский полк в административном и хозяйственном отношениях» відзначені відповідно срібною та золотою медалями.
Михайло Слабченко – студент юридичного факультету Новоросійського (Одеського) університету, 1909 рік. (Фото з особистого архіву Юрія Шаповала)Фото: https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/fantazer-mihaylo-slabchenko
Навчання на юридичному факультеті припало на часи російської революції 1905-1907 років. Михайло, який був членом перших українських політичних партій Наддніпрянщини — РУП і УСДРП, намагався використати всі існуючі на той час можливості для українізації освіти. Тісно співпрацював з одеською «Просвітою», допомагав Ніковському, Івану Липі, Михайлу Комарову. Сприяв Михайлу Аркасу у створенні «Просвіти» в Миколаєві, на його запрошення читав лекції з історії українського козацтва для миколаївців. У 1906-1907 роках робив невдалі спроби по відкриттю у Новоросійському університеті (нині Одеський університет імені Мечникова) кафедри української історії. Зрештою, в 1908 році він усе ж домігся викладання в університеті історії України українською мовою приват-доцентом Олександром Грушевським, братом Михайла Грушевського.
У 1910 році Слабченко закінчив університет і був залишений для підготовки до професури. Його наставником був професор історії Новоросійського університету, член-кореспондент Російської Академії наук, один із кращих учнів Володимира Антоновича, Іван Линниченко. Влітку 1911 року Михайло Єлисейович їде в наукове відрядження до Франції для завершення магістерської дисертації. У передвоєнний період (1911-1913 рр.) багато публікується в «Записках Одеського бібліографічного товариства», «Военно-историческом вестнике», «Записках наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка». Побачили світ його «Опыты по истории права Малороссии XVII и XVIII вв.». На початку Першої світової війни Слабченко був мобілізований до армії, кілька разів отримав поранення й отруєння газами. У дні Лютневої революції був обраний головою комітету офіцерських і солдатських депутатів. У 1917 році він вступає на старший курс Військово-юридичної академії у Петрограді, по закінченні у 1918-му повертається до Одеси, де розгортає активну роботу у виданнях «Известия Одесского исполнительного комитета», «Голос революции», «Революционный вестник», редагує газету «Вільне життя».
Участь Михайла Слабченка в Українській революції
Михайло Слабченко був активним учасником подій Української революції. Підтримував Центральну Раду та Директорію, натомість скептично, а то й вороже ставився до режиму Павла Скоропадського, білогвардійців, більшовиків. Кілька разів потрапляв під арешт і ледве уникнув розстрілу денікінцями, але це не зменшило його активності. Він очолює спілку вчителів, читає лекції з історії України та історії українського права, організовує наукове товариство. Його колегами в цій справі спершу були П. Клепатський, М. Гордієвський, а в 1920-ті роки — В. Герасименко, К. Копержинська, А. Музичка та деякі інші українознавці-одесити. Бурхливі події громадянської війни не дали можливості довести цю справу українізації освіти до логічного завершення.
Із встановленням влади більшовиків Михайло Єлисейович працював у газеті «Боротьба», де представляв правовий та літературний відділи. В 1919-му захистив магістерську дисертацію і був обраний приват-доцентом Новоросійського університету, тоді ж увійшов до комісії по реорганізації вищої школи. У 1920 році, коли університети України було перетворено на інститути народної освіти (ІНО), Слабченко став професором Одеського ІНО, де викладав історію України, читав лекції в театральному інституті. За його участю в Одесі в 1921 році відкрито археологічний інститут. У ці роки одна за одною виходять його наукові праці: «Центральные учреждения Украины ХVІІ—ХVІІІ ст.», «Судівництво на Вкраїні», «Матеріали до економічно-соціальної історії України XIX ст.» і багато статей з історії права, літератури, економіки України.
Михайло Слабченко з учнями. Третій праворуч у другому ряді— його син Тарас. (Фото з особистого архіву Юрія Шаповала).Фото: https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/fantazer-mihaylo-slabchenko
Українізація та Комісія степової України
У руслі впровадження більшовицької політики коренізації в серпні 1923 року була створена Одеська комісія краєзнавства при Всеукраїнській академії наук (ВУАН), яка de-facto виконувала функції філії ВУАН. Слабченка обирають головою соціально-історичної секції. У березні 1926 року в Одесі було створено при ВУАН Одеське наукове товариство, яке дало можливість здійснити давню мрію Михайла Єлисейовича. Завдяки невтомній праці, винятковій енергії та авторитету вченого соціально-історична секція Одеського наукового товариства при ВУАН стала центром дослідження української історії та економіки.
Сам Слабченко у своїх автобіографічних замітках записав: «У вищій школі тиск на українську мову був таким, що наважувалися читати українською тільки я і Музичка. Імовірно, думалося мені, це відбувається виключно від нашої малої національної свідомості і культурності. Отже, національна українська справа лише в наших же українських руках». Ця думка і тішила, і надихала Слабченка на українізаторську діяльність.
В 1929-му Михайло Слабченко був обраний дійсним членом Всеукраїнської Академії наук. За пропозицією Дмитра Багалія, він очолив Комісію степової України. Мав задум видати «Архів Коша Запорізької Січі» і «Корпус пам'яток українського права». Однак цьому не судилося здійснитися. Почалося згортання політики коренізації, однією з показових справ по цькуванню української інтелігенції стала сумнозвісна справа «СВУ». За сфабрикованими звинуваченнями Михайла Слабченка 20 січня 1930 року заарештовують, а в червні його та академіка Сергія Єфремова постановою Спільного Зібрання Академії було виключено зі складу ВУАН «за контрреволюційну діяльність».
6 років Соловків та 10 років Сибіру
Вирок суду по справі «СВУ» для Михайла Слабченка — 6 років Соловецького табору особливого призначення та 2 роки пониження у правах. 1937 року він повернувся в Україну, але тут нова трагедія: заарештованого все по тій же справі «СВУ» сина Тараса, також співробітника ВУАН, у жовтні 1937 розстріляли. Одразу після цього Михайла Єлисейовича заґратували вдруге. Цього разу — 10 років заслання до Сибіру, Башкирії, Астрахані. Під час війни загинули друга дружина історика та молодший син Борис. Тільки голодного 1947 року Михайло Слабченко дістав дозвіл на повернення до України, але, закарбований тавром «ворога народу» та «націоналіста», на роботу ні в Києві, ні в Одесі колишній академік влаштуватися не міг. Зрештою, оселився у своєї першої дружини, матері Тараса, у Первомайську, який тоді входив до складу Одеської області.
Життя Михайла Слабченка у Первомайську
Не маючи змоги займатися наукою, Михайло Єлисейович працював у школах №1 та №3, викладаючи німецьку мову (загалом Слабченко вільно володів дев’ятьма мовами). З 1947 по 1949 працював на посаді інспектора міського відділу народної освіти. Але тут настали страшні часи «ждановщини». Секретар первомайського міського комітету КП(б)У Іван Ємець публічно назвав Слабченка «агентом міжнародного імперіалізму, фашистом і політичним трупом». Після цього історика звільнили з роботи. Останні роки він провів у злиднях, практично жебракував. 27 листопада 1952 року перестало битися серце Михайла Слабченка. Місце поховання академіка не збереглося. Імовірно, це одне зі старих голтянських кладовищ.
Поклонний Хрест на території колишнього голтянського цвинтаря, установлений керіництвом ТДВ «Первомайськдизельмаш» в пам’ять про людей, які тут поховані.
Під час хрущовської десталінізації, 23 березня 1959 року посмертно був реабілітований син Слабченка, Тарас. Самого Михайла Єлисейовича Верховний Суд УРСР реабілітував по справі «СВУ» лише в серпні 1989 року, а в березні 1990 року на загальних зборах Академії наук УРСР йому було повернуто звання академіка.
Реабілітація та вшанування імені академіка
На початку 2000-х років з’являються дві монографії українського історика В. М. Заруби про життя та діяльність Михайла Єлисейовича Слабченка, які привернули увагу інших дослідників до постаті академіка. До 60-ї річниці смерті М. Слабченка з’являються нариси миколаївських та одеських істориків і правознавців, присвячені його науковій спадщині та ролі в українізації Одеси.
У 2013 році під Поклонним Хрестом, встановленим керівництом ТДВ «Первомайськдизельмаш» на території колишнього голтянського цвинтаря, за ініціативи місцевих краєзнавиць Тетяни Хмари та Оксани Дорошенко з’явилась меморіальна табличка з іменем академіка. На виготовлення та встановлення таблички виділила кошти студентська профспілка медколеджу. З організаційними питаннями допомагала вчителька історії А. Саприкіна.
У 2013 році на пам’ятному Хресті встановлено меморіальну табличку з інформацією про академіка М. Є. Слабченка
Напередодні Дня українського козацтва, 12 жовтня 2015 року, на фасаді головного корпусу Одеського національного університету ім. І. Мечникова була встановлена меморіальна дошка академіку М. Є. Слабченку, як одному із видатних викладачів університету та досліднику історії та права українського козацтва.
Меморіальна дошка Михайлові Слабченку на фасаді головного корпусу Одеського національного університета ім. І. МечниковаФото: https://day.kyiv.ua/uk/news/131015-v-odesi-vstanovyly-memorialnu-doshku-myhaylovi-slabchenku
Розпорядженням голови Миколаївської ОДА від 21.05.2016 №197-р вулиця Анастаса Мікояна в Первомайську перейменована на вулицю Академіка Слабченка.
До 345-річчя міста Первомайська побачила світ книга «Первомайськ від А до Я», де розміщена стаття про життя та діяльність Михайла Єлисейовича. Правдива, об’єктивна інформація про цю непересічну, талановиту особистість поступово стає надбанням громади, дає змогу гідно оцінити місце Михайла Слабченка в українській історії та науці. Доля академіка та багатьох інших людей склалася б інакше, якби під час визвольних змагань 1917-1921 років український народ зумів би відстояти власну державність.
Актуальними й донині залишаються слова Михайла Слабченка: «…національна українська справа лише в наших же українських руках».
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
