Усі знають, що один із мікрорайонів Первомайська зветься Дроздовка. А чи багато знають, на честь яких Дроздів вона названа? Мешканець Дроздовки розповів журналістці Гард.City цікаву історію про Дроздів та гойдалки над річкою.
Місцевий мешканець Микола Миколайович Гуртовий, котрий у червні цього року відсвяткував 97-й день народження, любить розповідати історії. А авторка статті любить їх слухати, записувати та переповідати вам, друзі. Бо це дуже цікаво! Отож слухайте.
Про Дроздів
Розповідає Микола Гуртовий:
— Колись тут мешкали Дрозди. Вони і зараз є.
— Птахи? Чи люди? — не втрималася авторка.
— Люди (посміхається). Був чоловік на прізвище Дрозд. Простий чоловік. Він був німий: не міг розмовляти. А голова працювала. Брав участь у роботі млинів. У Дроздовці там унизу був млин, отут млин, ще й через річку млин, то вже вважається Пороновка. То прибуток він мав великий. Бо всі населені пункти раніше тільки на водяні млини возили зерно. Всі колгоспи, всі села, більше не було, де молоти, тільки на воді.
Про гойдалки над Бугом
— Тож Дрозд зробив великі гойдалки. Молодь ходила гойдатися. А куди піти? Не було ж клубів раніше, нічого не було, куди підеш? Оце на вулицю.
Він зробив гойдалки, кілька штук. І вся молодь: «Куди підем? На Дроздовку! До Дрозда».
І так до Дрозда ходили, святкували там, приносили йому подарунки.
— А в якому році він зробив такі гойдалки?
— Десь у 1934-му. Це було до 41-го року. Поставив телеграфні стовпи. Далі мотузки, дошки. Місць на 6-7. Така здорова гойдалка! Раніше хлопці оце садять дівчат на ці дошки, а самі стають, тримають за мотузки та розгойдують! І така висота! Метрів десять вгору. А дівчата кричать,, бояться (сміється).
Гойдалка над Бугом. Як порветься одна мотузка, це ж вони полетять у воду!
— А не падали?
— Було все... (посміхається).
Микола Миколайович Гуртовий
Про кінотеатр: пішки по шпалах
— Шкода, зараз нема цих гойдалок.
— Клуби з'явилися, то молодь — в клуб, в клуб... А зараз і клубів нема, покинули ходити. У кінотеатри ходила молодь. Ми на цукровий завод ходили в клуб. А у місто — в кінотеатр. Пішки, по залізниці. Босоніж по шпалах, черевики на плечі — і босоніж по залізній дорозі, а там ізнову взув.
Про Дроздовку
— Тут одна оце хата тільки була. А по той бік дороги — дві хати. Ми жили внизу, біля млина. Мій батько працював мірошником. Як гідростанцію зробили, підняли воду, млин став, тоді батько купив оцю ділянку городу, і тут побудувалися. Млин вже не працював. Ще кар'єр був, камінь видобували. А як цукровий завод почав будуватися, напливли люди з усіх кінців сюди, на роботу. Тулилися один коло другого. А зараз покидають: ця хата порожня, ця пуста. На Дроздовці багато покидали хатів. Повмирали, повиїздили кудись. І через дорогу теж порожні хати.
Отак плине життя: млини будуються та руйнуються, люди приїздять та їдуть далі, все змінюється та повторюється з варіаціями. Наче гойдаються гойдалки над річкою, що вічно біжить кудись у незнану далечінь.
Коментар краєзнавця Тетяни Хмари:
— Раніше існувала вулиця Дроздовка та провулок Дроздовка, вони зазначені на старій мапі.
Згодом частина вулиці була перейменована на Косіора, а інша частина — на вулицю маршала Рибалка. Ще пізніше Косіора стала Кодимською.
Отака цікава історія.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
