Трошки менше ніж сто років тому, на початку ХХ століття, поблизу Кінецьполя, Дроздовки й Поронівки діяло три водяних млини. Наразі зберігся тільки один: млин Собанських у Кінецьполі. Про решту млинів мало хто знає, а проте це дуже цікава й відносно недавня історія. Про водяний млин Фітінга на Кодимі, про стару вербу в десять обхватів, про гарби з волами та ще чимало цікавезних речей спогадами поділився мешканець Дроздовки Микола Миколайович Гуртовий, син мірошника Миколи Івановича Гуртового, котрий працював на млині у 1920-1930-ті роки.
Про млини на Південному Бузі в районі Дроздовки
Микола Миколайович Гуртовий:
— Я народився в 1925-му році, мій батько працював мірошником на цьому млині. Як я мав сім років, то кожен куточок млина облазив! Він був триповерховий, розміром десь двадцять на двадцять метрів. Власником млина був німець Фітінг. Млин цей працював від кодимської води. В 1925-му році почали будувати Первомайську ГЕС, якраз в той рік, як я народився. А в 1930-му її запустили, мені тоді п'ять років було. От як збудували ГЕС, то рівень води в річці піднявся на 7 метрів, і млини зупинилися. Був ще один млин в Поронівці, майже навпроти нашого, та другий — нижче за течією, на правому березі, трохи вище електростанції, його господарем був теж німець — Гелінг.
Коли млин став, Фітінг поїхав по навколишніх селах, наймав людей, стали рити канал над річкою, попід саме село (Кінецьпіль), від Бугу до Кодими, щоби з Буга взяти воду та пустити в Кодиму. Можете собі уявити: тоді ніякої техніки ще не було, лопати та підводи. Отак вручну копали, підводами землю вивозили, й викопали канал шість метрів ширини та два метри глибини. А довжиною десь півкілометра. Ще й досі, якщо пошукати в цих місцях, видно те місце. Там стояв місток дерев'яний, переїздили з Конєцполя на леваду. Пішла вода з Бугу в Кодиму, і млин ще працював. Але за деякий час в місті вирішили плотину гідростанції підняти ще на 60 сантиметрів. Підняли — і млин знов зупинився. Фітінг поїхав, а великий острів посеред ріки, на якому росла здоровенна верба, став малим острівцем.
Південний Буг в районі Дроздовки
Про острів та річку
Той острів простягався від Кінецьполя майже до самого міста. Ми там випасали кіз: паслися вони вдень та вночі, навіть додому їх не заганяли. Хтось навіть городи мав на тому острові, картоплю саджав. Переходили по греблі: коли млин був, то на острів вела гребля, по ній можна було перейти, вода там текла мілка.
Як були малими, мати боялася нас пускати до річки. Я мав двох сестричок: одна 1923-го року, на два роки старша за мене, а друга — геть маленька, 1928-го року. А біля млина стояла землянка, в котрій жила бабка, яка працювала на млині прибиральницею. Мала вона величезні довгі коси, білі-білі! От мати казала тій бабці: «Ти ж дивися, щоб малі до води не полізли!» А ми виглядаємо згори — хата на пагорбі стояла, видно було і річку, і млин, і ту землянку. Бабка нас завбачить, вийде і отак робить (лякає). Ох ми й боялися! Ну тікати назад до хати! (сміється). Та одного разу я таки впав у річку. Течія там швидка, вода підхопила мене й затягла під колесо. А воно прокрутилося й винесло мене нагору. Батько те як побачив, миттю зупинив млин, витяг мене. Отак я живий залишився (посміхається).
Про морози та повені
В 1930-х роках морози були сильні. Йдеш і стовп — бах! Лускає навпіл. Градусів сорок мороз був. Вода в річці промерзла майже до самого дна, тут мілко було. А навесні, як все почало розтавати, почалася повінь. Як пішла вода згори, в Конєцполі й на тому боці затопило хати. Леваду залило. Це вночі було. Чують люди — що це таке в хаті хлюпає та хлюпає? Дивляться — а вода до половини стін піднялася!
Про волів та гарби
Отам, де зараз магазин (крамниця «Поляна» у Дроздовці), була дорога: від млина до залізниці. На залізниці був розвантажувальний майданчик. Туди привозили запчастини до млина з Германії, відправляли борошно (і до Германії також). За те, щоб змолоти борошно, власник брав не гроші, а пшеницю: скількись кілограмів з пуда. З усіх навколишніх сіл люди привозили зерно до млина: зі Степківки, Генівки, Врадіївки, Доманівки, Соколівки, Полтавки. Черга була на 2-3 тижні вперед. Тож люди робили собі землянки отам, на схилі, та й жили тут: готували їсти, їли, пили. А що ж, призвичаювалися. Два тижні чекати — не будеш же бігти додому вечеряти!
Цікавлюся, чим привозили зерно, конями? Виявляється, волами! От зараз хто й коли бачив волів? А тоді вони були, цей символ українських степів та Чумацького шляху.
— Воли, ярма, гарби! Повну гарбу мішків із зерном навантажать, і воли помаленьку тягнуть собі. Приїздили та пускали волів на острів. Пасуться там, сплять: вода є, їжа є. А самі чекали своєї черги до млина, зерно молоти.
А де ж дівся сам млин? Адже триповерхова будівля — це досить велика споруда, наразі від неї бачимо тільки невисокі залишки стін.
Про те, куди дівся млин, та стару вербу
— Спочатку млин стояв. Стояв довго, аж поки люди почали розбирати. Колись у Дроздовці було лише п'ять хатів. А як почали будувати цукровий завод, поз'їжджалися з усіх усюд, з усіх сіл понаїжджали на роботу. Ходили, шукали якийсь шматочок землі, щоб хату поставити. Ще під час війни німці стіни порозбирали.
Поряд з великим був ще маленький фуражний млинок. Там, де вода йшла під колесо, там дно робили з брусків дубових. Потім з них виготовляли вікна, двері. Дуб такий міцний, що йому нічого не зробилося за тривалий час у воді.
Цікаво було б дізнатися, в якому році побудували цей млин. Коли закладали його фундамент, то на острові навпроти млина посадили вербу. Вона виросла така велика, що, щоб обхопити стовбур, треба було десять чоловік.
Пам'ятаю, отут сидиш нагорі біля хати — а з річки гілки тої верби видно, така вона була висока! От якби в когось, хто знає, розпитати, скільки років така верба росте, — тоді можна було б вирахувати, коли збудували млин.
Питаю, де ж та верба ділася.
— Теж люди. На дрова порозбирали. Не було чим топити: ні дров, ні вугілля, нічого не було! От тільки соломи сухої хіба знайдеш. Отож хтось одну гілку зрубав, хтось іншу.
Про те, що все на світі не випадково, або як ця історія захотіла бути записаною
А тепер невеличкий постскриптум від авторки. Як вже відомо постійним читачам Гард.City, водяні млини — моє захоплення, свого часу склала собі мапу та об'їздила понад десяток млинів на Бузі та Синюсі, про що можна прочитати на сторінках сайту.
Торік влітку вирушила в наступну мандрівку. Метою був млин в Кам'яній Балці та Чаусовому. З Первомаййська взяла курс на Кінецьпіль, та заблукала у Дроздовці. Тобто геть заблукати нині складно, тим більше, маючи гугл-мапи. Та й цивілізація довкола. Тож, коли після переїзду потрапила в тупик, просто повернула: не назад, а вбік, тримаючи потрібний напрям. Мереживо дроздовських вуличок та провулків привело до стежинки, яка покружляла, вибігла на верхівку крутого схилу та побігла униз, до річки. Разом із ровером потихеньку спустилися донизу. Стежка зустрілася з іншою та подалася берегом. Мабуть, туди й треба їхати, Але спочатку треба глянути, що то за гарний камінь у воді.
І тут на мене чекав сюрприз. Підійшовши ближче, побачила, що то не простий камінь, а залишок мурованої стіни. Такої стіни, які мали старі млини! Озирнувшися на берег, завважила дві ділянки довгої стіни: якраз між її залишками спускалася до берега та стежинка, що привела мене сюди. Стіна заросла травою, тож згори її складно було розгледіти.
Цього млина не було на моїй мапі, і на мапі форума міста Первомайська, в темі, присвяченій млинам, він теж не був позначений. А втім, сам мене знайшов!
Та головний сюрприз чекав на мене попереду. Коли, пофотографувавши залишки млинових стін, рушила стежинкою далі, побачила при березі зграйку човнів. Човники при березі завжди виглядають дуже мальовничо, тож знову витягла фотоапарат.
Аж бачу — з гори хтось спускається. Дідусь у солом'яному брилі. І рукою мені махає. Гадаю, от зараз скаже: чого ти тут ходиш біля човнів? А він каже: «Природу фотографуєш?» Кажу: «Еге ж, природу. І млини». Він: «А мій батько працював мірошником на цьому млині».
Оце так! Треба ж було так вдало заблукати, щоб потрапити саме в це місце і саме в той момент, щоб зустріти того, хто може розповісти мені про млин, якого не було на мапі. Тоді в мене не було, чим записувати всі ті цікаві речі, та ось минув понад рік, ми знову зустрілися, і тепер ви також можете прочитати цікаву історію про старий млин, яка дуже хоче, щоб її розказали.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
