«Первомайськ — це Україна. Чому?» — таке коротеньке запитання я поставила своїм співрозмовникам. Стало цікаво: за якими ознаками первомайці визначають свою національну ідентичність. Читайте відповіді на Гард.City.
Відповідають первомайці
Оксана Дорошенко, кандидатка історичних наук: «Первомайськ — це Україна! Тому що тут живе частина українського народу, на теренах, що входять до української держави. Тому що є тисячі чоловіків і дівчат з Первомайська, які воюють за українську державу ще з 2014 року. Тому що ментально степ і степовики є українцями. Первомайськ різний, але він точно проти «русского мира», а значить — Україна».
Олександр Шумілін, рандоннер, а зараз боєць ТРО ЗСУ: «Що за питання? Чому мокра вода мокра? Бо в моєму паспорті написано, що я громадянин України, а я первомаєць».
Ольга Петренко, приватна підприємиця, волонтерка: «Первомайськ — однозначно Україна, тому що ми мала краплина єдиної, сильної вже нової країни!!! Наразі ми гарний тил: мале периферійне невідоме містечко, яке стало тилом могучого Миколаєва. Серце Первомайська цілком і повністю віддане своїй незламній країні!»
Ігор Крестьянов, держслужбовець: «Бо тут народилися і жили мої діди, і діди моїх дідів. Ми – українці».
Євгеній Нотевський, депутат міської ради, волонтер: «Тому що це козацький край, Орлик, непересічна історія, мала батьківщина Вінграновського та Антонюка, мальовнича природа, оспівувана Лесею Українкою, Михайлом Стельмахом, Михайлом Коцюбинським. Це наш український край, наша земля зі сміливими та працьовитими людьми!»
Наталія Клименко, журналістка: «Дух, свобода, думка, воля — це про Україну і Первомайськ».
Андрій Чередніченко, ЗСУ: «Україна — не Росія — так назвав ще у 2003 році свою книжку Леонід Кучма. І якщо брати наше місто, то воно є великим прикладом для інших міст. Завдяки ЛЮДЯМ, що люблять свою батьківщину, вдалося попрацювати над майбутнім наших дітей у багатьох напрямках. Так, звісно, коли твоє місто ділять, продають, грабують, набиваючи свої кишені, заганяючи людей у зубожіння, то просто прикро, що більшість мовчить. Але ми всі є нащадками великого УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ і десь, глибоко всередині, сидить та сила, яка у найскладніших обставинах дає нам міць і люди зовсім по-іншому дивляться на речі, що їх оточують. Я сотні разів наголошував, що разом — ми сила, і з цим гаслом вдавалося відродити в людях здатність до самопожертви на користь інших, що на виході давало неймовірний результат. Адже любов до Батьківщини, взаємодопомога та піклування про майбутнє, завжди відрізняли українців. Згадайте лише народну творчість, де кинувши шапку українець казав, що там він ще огірочки посадить. Ми є волелюбна нескорена нація, яка завжди своє тримала і чужого не брала. А де панувала, там око раділо. Первомайськ таким, який він є — роблять ЛЮДИ і я вірю, що ЛЮДЕЙ у нашому місті буде більше. Адже не місто робить людей, а люди роблять місто. Слава Україні!»
Ірина Яковенко, журналістка: «Первомайськ — це Україна, однозначно, за усіма ознаками: тут живуть люди, чиї серця сповнені любов'ю до України; які гуртуються, віддають останні гроші та сили на боротьбу за перемогу України, йдуть захищати її власними руками і життями — це є український народ, єдиний в своїх переконаннях та ідеях, попри всі дрібні відмінності. Вже цього було б достатньо. У кожного первомайця — ціле мереживо ниточок, які ведуть в інші українські міста і села — до діда, тітки, брата, племінника, куми, друга, однокласника. Ми, первомайці, розмовляємо українською в більшості, а з 24 лютого україномовних у місті побільшало — хтось перестав вважати українську «селянською»; хтось перейшов на українську в побуті, а не тільки на роботі; хтось тільки вчить солов'їну. І взагалі, територіально наш Первомайськ — нащадок козацького шанця Орлика. Так, на цьому місці були поселення й інших держав, але тільки через їх загарбницькі дії. А справжніми господарями здавна тут були українці. І будуть! Бо в нашій крові вільний дух українського степу».
Тетяна Булгакова, засновниця Кадрового бюро: «Мешканці регіону розмовляють українською в дуже переважній більшості. Роблю висновок по своїх клієнтах. Всі села — україномовні».
Олена Масалітіна, лікарка: «Бо так історично склалось — і мені, і моїй дитині пощастило народитись саме тут. Я люблю своє місто, дійсно люблю. В нього душа є. Тут живуть різні люди, з різними поглядами, але ми всі вільні, реально вільні. Просто може хтось раніше цього не помічав. Я не знаю, чому Первомайськ саме Україна, та я рада, що це так! Ніколи не проміняю рідну неньку на «заморських»».
Інна Олійник, менеджерка з реклами: «Первомайськ — це Україна. Природа тут особлива. Маємо неймовірні мальовничі куточки, кожен із них сповнений своєю історією, унікальні локації, створені природою, неймовірні пейзажі! А природа України — неповторна!!! У нас своя атмосфера і особлива історія».
Фото: архів Гард.City
Про національну ідентичність
Узагальню: мої співрозмовники в тій чи іншій формі назвали фактори, які визначають ідентичність нації. А це: проживання на певній території, мова, історія, культура, державність, спільна діяльність та спільний спротив зовнішньому вторгненню.
Фактично первомайці вторили науковим дослідженням. Якщо спрощено: вчені до факторів формування національної ідентичності відносять об’єктивні, як-от: приналежність до певної території, мова, якою спілкуються, релігія, та суб’єктивні: те, ким ти сам себе відчуваєш, незважаючи на твоє етнічне походження, на те, якою мовою ти спілкуєшся і до якої церкви ходиш.
На думку відомого українського вченого, заступника директора Інституту соціології НАНУ, доктора філософських наук, професора, члена-кореспондента НАН України Євгена Головахи, визначальними в наш час є саме суб’єктивні фактори. Він нагадує: «…найзапеклішим українським націоналістом свого часу був етнічний росіянин Дмитро Донцов. Українським націоналістом був поляк В'ячеслав Липинський».
З історичних постатей можна згадати ерцгерцога Вільгельма Габсбурга — правнучатого племінника Франца Йосифа І — імператора Австро-Угорщини і двоюрідного племінника Карла І — її останнього імператора. Цьому представникові однієї з найславніших європейських монархічних династій судилося вписати яскраву сторінку у драматичний перебіг визвольної боротьби українського народу під ім’ям, яке він сам обрав: Василь Вишиваний.
Василь ВишиванийФото: espreso.tv
Із сучасників — Жана Беленюка, українця, який єдиний з національної збірної на олімпіаді в Токіо виборов для України «золото».
Жан БеленюкФото: project.liga.net
Зрозуміло, що під час війни не могли первомайці не згадати негативну ідентичність, тобто: «Ми — не вони», «українці — не росіяни». Як стверджує Євген Головаха, негативна ідентичність не може забезпечити стабільне і повноцінне функціонування сучасної держави. Тому краще шукати унікальне — в українцях: його чимало. І в традиційній культурі, і в сучасній.
А ви б які з факторів назвали вирішальними? Пишіть в коментарях!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
