Первомайські волонтери доставили гумдопомогу

Ірина Гурська

21 червня 2022 20:16

«Зараз, на жаль, відсутній зв'язок з вашим абонентом», — чується в слухавці, і я розумію, що волонтерів немає на зв’язку вже третій день. Цього разу знову їхали на Березнегуватщину, де, за офіційними повідомленнями, останніми тижнями чи не щодня орки обстрілюють населені пункти. Волонтери про це знали: «Ну, не можемо ми не їхати, і так чекали, доки тихіше стане. Якось-то буде. Сподіваємось на Божу допомогу», — сказав Владислав. І вони таки поїхали. Повернулись за 6 діб.

Олександр Коваленко та Владислав Поплужний — первомайці, які вже неодноразово возили гумвантаж в села поблизу лінії фронту на Миколаївщині. Завантажились у львівському Центрі волонтерства та захисту продуктовими наборами і вирушили розвозити людям, які справді чекають на цю допомогу. Залишили частину наборів у Березнегуватому, а інші повезли по селам, які потерпають під обстрілами. Пайки добротні, містять багато продуктів, все запломбоване. Та цього разу не тільки цим допомагали: роботи було чимало, тож залишились на Березнегуватщині на 6 діб. Весь цей час працювали разом з місцевими та збирали розповіді селян. Тож про все по черзі.

«Вони як зайшли, так і гатять, і гатять. І вдень, і вночі бігаємо, як зайці, туди-сюди»

Подружжя із одного із сіл розповідає та показує, скільки лиха наробила війна та як непросто жити поблизу лінії вогню:

«Третій місяць чи четвертий. Вони як зайшли, так і гатять, і гатять. І вдень, і вночі бігаємо, як зайці, туди-сюди. На городи неможливо вийти. Тримали скотину, хоч молоко якесь було, ракетами по греблі — і все побило, корів поздавали, он залишилось телятко поранене, три осколки. Дахи діряві, хати діряві, в гаражі стіни порозходилися. Ось можу машини показати. Все світиться в гаражі, дірки по всьому даху. Бак в машині пробитий. Там ще вікна побиті в хаті».

Дружина говорить, що виїжджати, попри все, поки не планують:

«Він не хоче їхати. Каже: а чого це я маю тікать зі своєї хати і землі? А як же я його самого залишу?»

І це попри те, що вже тричі цій родині довелося пережити зовсім близькі обстріли і вони дивом залишились цілими:

«Стояло два відра і я коло них. Не знаю, як я встигла присісти, а відра — все побило, порозліталось і навколо мене отак літало. А чоловік в балці лежав, кричав: лягай. Чи ракети, чи касети, сипалося прямо градом. Це вже третій раз. Нас ось тут накривало. Розривалось з однієї сторони метрів на 20, з іншої — метрів 30 і зверху 2 штуки».

Люди тут прислухаються та придивляються — звідки летить, аби вчасно знайти укриття

Зараз із трьох сіл тут залишилось зовсім небагато людей, більшість виїхали. Інші постійно прислухаються та придивляються — звідки летить, аби вчасно знайти укриття.

Потрапили первомайські волонтери і на похорон. В родині, яку зовсім нещодавно провідували та якій минулого разу теж привозили гуманітарну допомогу, сталося горе — помер чоловік: «Постріли оці, оце все, а він дуже вразливий у мене, він такий до городу був (завзятий — ред.), сильно переживав, що город не може посадити. Брав до серця все, а нерви — це ж все. Отак і вийшло. Та й усе», — розповідає дружина.

А ось ще одна історія. Чоловік, який опікувався дітьми зі спортивного інтернату, пан Микола, ризикуючи життям, відвозив дітей батькам, які знаходяться на окупованій території. Адже в селі стало занадто небезпечно: «Я вам кажу, то справжній герой. Десятеро дітей — така відповідальність, він порозвозив їх батькам. Його не пускали, він якось домовився. На блокпосту погрожували, що назад він не проїде. Машина його там і залишилась, він пішки добирався. Два дні в підвалі перечікував. Заради дітей він так ризикував. Такий молодець!» — ділиться Владислав.

Обстріляний ангар

Цього разу первомайці затримались на Березнегуватщині на 6 діб — адже потрібні були чоловічі руки: розчищали повалені дерева, щоб не було пожеж, ховали зерно соняшника з розбомбленого складу: «Ангар розбомблений, пішов дощ, соняшник почав цвісти, то ми їм допомагали, там же нікого немає. Там з ангару решето зробили. Світла немає, зв’язку немає. Залишились там пенсіонери одні. На похорон з трьох сіл прийшло 13 осіб. В минулі рази ми ж діда знімали на відео. А зараз хоронили. Осколки кругом по всьому селу, воронки, все постріляне. Носили воду, щоб зробити якісь запаси, якщо буде потрапляння і пожежа — щоб було чим гасити. Кладовище розбили, могили обстріляні. Ми теж бачили прильоти, доки там ночували. Спали то в підвалі, то в коридорі, то в кімнатах — розуміли вже, звідки стріляють, шукали кімнати, де безпечніше», — розповідають волонтери.

«Я так близько прильоти вперше бачив. Тут постійно стріляють. Я впав, підвернув ногу — і мені вже було все одно, бачив, як воно в балці недалеко зривається», — ділиться Олександр.

«Я в АТО був, але там такого не бачив, там було, але не так, а тут прямо сильно, просто жах, цілодобово. Ми від’їжджали, то на відстані весь горизонт був у димі, дуже інтенсивні бойові дії, а приїхали в Казанку — там війна й не відчувається», — додає Владислав.

«Будемо їздити! Тільки треба відремонтувати автівку»

«То що, більше не поїдете?» — питаю. — «Ні, ще будемо їздити, — кажуть волонтери. — Але нам потрібно машину відремонтувати, тільки на заміну масла треба 3 тисячі гривень. Дуже вдячні всім, хто вже скинув гроші: Малоголовець Ю., Мудра Л., Кравцова І., Аркушенко А., Пальчевська О., Левицька Н. і ще два зарахування без прізвищ. Продовжуємо збір, бо треба їхати, там люди цього потребують. Як і завжди, вдячні Центру волонтерства та захисту, волонтерам Любомиру Босаневичу, Мар’яні Білюк, Ірині Аветісіян за наданий гумвантаж, а також Врадіївському селищному голові Миколі Москаленку, старості Сировської громади Сергію Базаренку, ФОП Семигі Сергію, Роману Стасишину та Миколі Скорому за пальне для доставлення гумвантажу».

Первомайці, давайте підтримаємо людей Березнегуватщини, адже в цих селах волонтерська допомога більш ніж доречна — вона життєво необхідна. Допомогти може кожен — коштами на ремонт автівки волонтерів, аби вони і далі продовжували свою місію.

Номер картки в ПриватБанку: 4149499991149913 на ім’я Поплужного Владислава Юрійовича.