До війни ця лікарня працювала як профільна для надання допомоги хворим на ковід. Станом на кінець зими в закладі було 10 хворих на коронавірус. А з початком бойових дій всі лікарні були перепрофільовані на надання допомоги хворим і потерпілим незалежно від захворювання. Це і місцеві, і ВПО, та будь-хто, хто потребує медичної допомоги. Про те, як функціонує заклад нині, а також чому нашим лікарням не слід наслідувати європейські, у переддень професійного свята медпрацівників ми поспілкувались із головним лікарем Віктором Готкою.
Ще не вщух коронавірус — почалась війна
— Як живеться та працюється лікарні на тлі військових дій?
— За весь період пандемії ми пролікували 3 225 хворих на ковід. Попри те, що надходили до нас важкі та вкрай важкі хворі, 90 відсоткам хворих вдалося врятувати життя. А зараз лікарня розгортається в звичний формат роботи, хоч у нас ще й є 6-8 пацієнтів з коронавірусом, але це вже дозволяє розмістити їх в одній половині інфекційного відділення, а другу половину відкрити для хворих на всі інші інфекційні хвороби. Саме так ми і плануємо зробити у цьому місяці, і приймати інфекційних хворих у профільному відділенні.
Зараз в нас працює хірургічне відділення, переважно це пацієнти із плановими операціями. Це грижі, варикозні проблеми, холецистектомія, операції ми малоінвазивні робимо. Також і гінекологічні операції ми поновили. І з наступного місяця плануємо частково вже надавати допомогу і терапевтичним хворим. Адже направду розгорнути після ковіду стандартний формат роботи складно .
— У чому складність?
— Частина персоналу пішла, приміром, деякі хірурги, бо їм треба оперувати, не захотіли постійно працювати лише з ковідом. Хтось пішов на пенсію, хтось залишив місто. Щоправда від початку бойових дій майже всі лікарі залишились на місці. Але процес відтоку кадрів тривав два роки. А складно зараз тому, що, приміром, ми чекаємо інтерна в терапевтичне відділення, а вона прийде лише за рік. До речі, загальна тенденція для країни — це 70-80 відсотків медиків-пенсіонерів. Молоді фахівці після навчання виїжджають за кордон і там без проблем знаходять роботу, бо наші дипломи поважають і приймають будь-де в світі.
— Але хіба немає вже тих патріотів професії, хто йде за покликанням і потім працює попри всі складнощі й непрості умови?
— Це поодинокі випадки. Але нам в цьому сенсі пощастило, ми уклали угоду з інтернами про навчання на державне замовлення для нашої лікарні, і тепер вже маємо готових спеціалістів, які працюють і про яких дуже гарні відгуки. Це лікар-травматолог, окуліст, дещо раніше прийшла до нас лікар ЛОР. Певні є проблеми з хірургами, як я вже казав, під час пандемії люди пішли з роботи.
— Чи звертались по допомогу постраждалі внаслідок бойових дій?
— Саме внаслідок бойових дій постраждалих не було, але внутрішньо переміщені особи звертаються по допомогу регулярно. Зараз є можливість для них від держави, можна звернутися до будь-якого сімейного лікаря за місцем перебування, куди вони приїхали, і лікар огляне і дасть електронне направлення до будь-якого вузького спеціаліста. І там абсолютно безкоштовно людина отримує допомогу, за потреби оперуємо. Це вдала ідея, я вважаю, з боку держави. Звідки б ти не приїхав, не має значення, є електронне направлення, і все, лікар працює і вирішує, що робити. Лікувати — то лікуємо, оперувати — оперуємо.
Медичним закладом має керувати медик, бо кадри вирішують все
— Чи є у вас в команді хтось, хто через війну переїхав до Первомайська і тепер працює в лікарні?
— Так, є. В нас було в лікарні четверо таких фахівців, одна лікарка з Києва, з Інституту урології приїхала, попрацювала місяць, і коли ситуація стабілізувалась у столиці, вона повернулась. Ще одна людина працює в центрі надання первинної медико-санітарної допомоги, і ще двоє лікарів безпосередньо в районній лікарні працюють з числа внутрішньо-переміщених осіб.
— Що скажете про них? Чи допомогла їхня присутність лікарні?
— Безумовно, це добре. Бо завдяки їм у нас покращується якість надання допомоги. І якщо вже вийшло так, що вони в себе вдома не можуть працювати, а ми зацікавлені в якісних фахівцях, то це обопільна вигода. Не було щастя, так нещастя допомогло, як кажуть.
— А кого ще хотіли би бачити в себе в лікарні? Якого фахівця?
— Дуже великий дефіцит лікарів анестезіологів-реаніматологів, клінічних лаборантів. А також певний дефіцит є хірургів. Це ті, кого ми були б раді бачити в лікарні. І взагалі, ми зараз максимально мотивовані надавати якомога якісніші послуги і якомога більшій кількості пацієнтів. Від цього залежить, скільки ми коштів отримаємо від Національної служби здоров'я наступного року. Медицина теж зараз вийшла на рівень ринкових відносин. Тобто, якщо ми хочемо, аби заклад існував і фінансувався з бюджету, нам треба якомога більше людей заохотити їхати по допомогу саме до нас.
— За кордоном вже давно практикують посади директорів у лікарні. Коли це вже більше про менеджмент, а не лише про лікування. Як вважаєте, чи варто було б запозичити такий підхід?
— Передусім, варто розрізняти, про яких директорів йде мова. Якщо їхній так званий медичний директор — це наш начмед. А директор це дійсно більше менеджерська позиція. І дуже часто в них на цій позиції саме менеджери, без медичного фаху. І от цей момент, я вважаю, якраз є хибним. Бо якщо на чолі лікарні не медик, він не зможе ухвалювати стратегічні рішення. Бо звідки він знає в деталях, що таке ковід чи гангрена? В такому випадку взагалі можна взяти окремо менеджера і хай працює, оптимізує процеси, економіку налагоджує, проєкти знаходить і таке інше. Але стратегічно він не зможе вирішувати, бо в медицині треба орієнтуватися. Я знаю випадки, коли лікарні очолюють люди не з медицини і там є проблеми. Вони своїх начмедів не розуміють. От приміром, ми порахували, що якесь відділення нам не приносить коштів, натомість, багато витрат і ми його хочемо закривати. А що від того погіршиться стан здоров'я в регіоні — хтось подумав? А менеджера це не цікавить, бо там лише міркування з фінансового боку процесу. Приклад: у нас багато було розмов і навіть дій конкретних в напрямку того, що нам не треба флюорографія. Бо нібито вже ніхто не використовує, інші є методи діагностики і таке інше. Але ми в лікарні зберегли флюорограф, хай він невигідний для нас був. Бо люди все ж проходять обстеження, ніхто не робить ці мазки. Це не Сполучені Штати чи Канада. А там, де від флюорографії відмовились, мобільні флюорограф не зберегли, стаціонарно теж, то там ми побачимо імовірно сплеск туберкульозу через років 5-10. Тому в медицині, аби мислити стратегічно, треба все ж бути, що називається, в темі.
Головний виклик сьогодення — витримати навантаження. Поки що це вдається
— Які виклики перед вами як перед медичним менеджером постали за останній рік і як на них реагуєте?
— Коли почалась пандемія, нам запропонували поїхати в Чернівці вивчити досвід. Поїхав я і головний анестезіолог-реаніматолог Миколаївської області. І на нас в Чернівцях всі дивились, дивувались, чого ми приїхали і не злякалися. А як ми той ковід зустрінемо, як ми не знаємо про нього нічого? То й дивились, питали, вивчали. І почули таку думку, що головне — сформувати навколо себе кістяк лікарів, які будь що готові боротися з вами пліч-о-пліч. Бо інакше шансів немає. В них там теж на початку пандемії 20-30 лікарів звільнились. І в нас теж була певна паніка, людям було страшно. В них теж є родини. Були випадки, коли чоловік забороняв йти на роботу. І людина не йшла, аби не руйнувати сім'ю. Тому хтось йшов, але на їхнє місце приходили інші, хто шукав роботу. Держава вчасно відреагувала і мотивувала все ж працівників.
— В певній мірі про пандемію тепер вже можна говорити в минулому часі. А отже, яку оцінку ви би поставили своєму колективу за 12-бальною шкалою?
— Цю оцінку нам поставила Верховна Рада, нагородивши нашу лікарню грамотою за надання допомоги хворим на коронавірус. Безумовно, 12 балів поставити складно за умов нинішніх в нашій медицині. Але балів 9-10 ми точно заслужили в цей період. Були певні ризики, коли в деякі дні ми не знали, чи буде кому працювати завтра. Але колектив згуртувався, відреагував і ми змогли це пережити. Не просто пережити, але й дуже якісно надати допомогу.
— Що ви би хотіли побажати своїм колегам і загалом усім медпрацівникам у день вашого професійного свята?
— Хочу від усієї душі побажати міцного здоров'я, щастя, благополуччя, сімейних гараздів. І найголовніше, аби ми все ж якнайшвидше дочекались миру і працювали у звичному ритмі. А ще хочу подякувати за самовіддану працю, милосердя, професіоналізм та лікарську честь. І нехай все добро, зроблене для пацієнтів, повернеться до вас сторицею!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
