Кожен із нас переживає війну по-своєму. В залежності від життєвого досвіду, роду занять та особливостей психіки. Що діється в головах творчих людей? Ми розпитали у первомайського музиканта, автора пісень Олександра Гурського.
Фото: архів Гард.City
— Олександре, де вас застала звістка про війну? Якою була перша реакція?
— Про війну я дізнався з телеграм-чату, від друзів. Десь так близько 6-ї ранку. Я збирався на роботу, включив Wi-Fi, а там вже просто шквал повідомлень. Перше, шо прочитав: «Одесу бомблять! Здається, почалось...», щось типу того.
Розбудив сім'ю, ввімкнув телевізор, а там вже по всім каналам ху#ло вєщаєт про спецоперацію. Жахливий ранок.
— Що зробили перш за все? Якось підготувались?
— Особливого стресу додавало те, що саме того дня, 24 лютого, по роботі я мав заступати на добову зміну. Тобто лишати своїх вдома, без найменшого уявлення, що буде через годину-дві. Не знаючи, скільки протягне мобільний зв'язок та таке інше.
Але на роботу я мав піти.
І пішов... Тож поки я був на зміні, дружина облаштовувала «побут» в укритті, збирала до купи документи тощо.
Вона молодець! Організувала все блискавично. А от я перші дні почувався незібраним, розфокусованим барахлом. Вісім років я був впевнений, що цей день настане і от коли «цей день» настав, мозок просто відмовлявся вірити в це. Як і в те, що виродки почали творити потім.
— Чи були думки піти на фронт чи до територіальної оборони?
— Десь на третій-четвертий день я пішов записатись до тероборони. Ще коли я був у черзі, на дворі, вийшов дядько по формі і сказав: «Ми призупиняємо набір людей. Ті, хто не має армійського досвіду, йдіть додому! Потрібні люди з воєнним стажем і спеціалісти».
Я ж ні до тих, ні до інших стосунку не маю. Я не служив, по хворобі. Для протоколу: не косив, діагноз не типовий. В мене ноги такі собі... Варикозна хвороба нижніх кінцівок. З правою ногою там реальна проблема. Ну, хто знає, що то таке, той, може, й зрозуміє. А як ні, то пояснювати не варто. Такий от медичний камінг-аут. Та й таке...
Фото: архів Гард.City
— Чим допомагаєте армії чи цивільним? Чим займаєтесь зараз?
— Моя допомога армії, як на мене, не надто суттєва: посильно-фізична, матеріальна. І, звісно ж, у порівнянні з роботою, яку проводять волонтери і логістичні центри, моя особиста участь в цьому — то реальна крапля в морі. То й ходиш собі, займаєшся марним самопоїданням. Зараз, мабуть, багато людей з тих же причин почуваються паршиво.
— Скільки пісень написали за цей час? Якої тематики?
— Прямо щоб пісень, то жодної. Здебільшого це такі собі агресивні замальовки, які не завжди навіть хочеться десь публікувати. Одна із таких в мене була про «рускій ваєнний карабль», послухати зі сторони, ну чисто неврастенія якась. Але щира, не награна. Писати щось суттєве реально складно. Від тих речей, які творять ці покидьки, в моїй голові погоріли усі звичні мені «робочі словники». Навіть матерні репліки вже давно не доносять й краплі суті і не стравлюють пару з голови. Якщо раніше мені здавалось, що я майже будь-яку ситуацію можу описати дотепно і влучно, то зараз складання бодай якогось змістовного речення викликає фізичний головний біль, чесно. Не знаю, як людям, тим більше, в ці часи, але принаймні мені це потрібно, мені стає легше, коли виписую свій гнів, переживання, усілякий треш із макітри. Тож деякі, хоч і примітивні, «доробки» все ж таки є. Ну, і знаючи прихильність вашого редактора, точно щось писатиму і викладатиму, принаймні, особисто для пані Галини (посміхається — авт.).
Пісня про «рускій ваєнний карабль»
— Чи плануєте виступати на передовій з піснями?
— Про виступи на бойових позиціях думаю дуже багато. І знаєте, більше, ніж за уламки або кулю в голову, я парюсь про можливу реакцію військових. Спробую пояснити: одна справа, коли ти відомий музикант чи артист, на якого чекають, хочуть бачити, чути. І справа інша, коли ти нікому невідомий, придатний з виду дядько, приїздиш з мирного міста до виснажених, невиспаних людей, щоб пограти на гітаркі. Розумієте, про що я?.. І тут справа зовсім не в страху перед небезпекою. Я точно знаю, що наші хлопці в разі чого, без перебільшень, самі б собою прикрили від будь-якої загрози, тим паче цивільного гостя.
Але якби такі мої виступи були корисними, то я б із задоволенням, чесно. І так, я над цим думаю і звісно ж розглядаю такий варіант.
Виступ Олександра Гурського для батальйону «Донбас», 2015 рік
— Я бажаю всім нашим мирним містам, включно з Первомайськом, так і не побачити жахів війни. Бойовим містам — витримки і сили все це пережити. Всім нашим захисникам — військового фарту і захисту Вищих сил. Україні в цілому перемоги і надзаслуженого миру!
А от росію навіки проклинаю, бажаю їй тріскучого краху і якомога швидше захлинутися у власній жовчі.
Слава ЗСУ!
Слава добробатам!
Слава ТРО!
Слава волонтерам!
Все буде Україна!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
