У музичний простір Первомайська Вадим Танцюра увірвався стрімко й несподівано – від перемоги у «Караоке на фонтані», де був визнаний кращим голосом міста, до сольного концерту і виступу в програмі на День міста. Хто цей вродливий загадковий юнак, чому ми не чули пісень у його виконанні раніше, чим займається, яку мету ставить собі у житті — про це та інше в інтерв’ю із поки що місцевою зіркою.
Але для мене несподіваними стали два факти: юнак все життя захоплювався футболом і навіть грав за відомі футбольні клуби. А ще він співак-самоучка і не закінчив жодного мистецького закладу.
«На четвертому курсі педуніверситету я вже працював вокалістом в караоке у Миколаєві»
— Вадиме, розкажи про себе.
— Я народився й виріс у Первомайську, 7 класів провчився в гімназії, а коли родина переїхала в район коледжу, то у 8-й клас пішов у школу №16. Вдома завжди любив співати, і мама знала, що музичні задатки у мене є, хоча шкільні оцінки по музиці були не дуже гарні через поведінку, зазвичай 4, 5 чи 6 балів. Кілька місяців в дитинстві відвідував гурток духових інструментів ДЮЦНВ, досі пам’ятаю керівника Василя Пилиповича Дорошина, нот не знав, грав на слух на кількох інструментах, навіть встиг виступити на якомусь концерті. І на тому все. Як і більшість хлопчаків, перейнявся футболом і покинув музику. Записався до спортивної школи на відділення футболу, щодня тренувався, а увечері з хлопцями ганяв м’яча на поляні, ріс непосидючим, весь час у русі.
Два роки грав за футбольну команду «Маринівка» дитячо-юнацької ліги України, планував навчатися в Маринівському аграрному ліцеї, але передумав. Після 9-го класу вступив до Мигійського коледжу на агронома, здав першу сесію, і раптом дзвінок від тренера з Миколаєва з пропозицією навчатися у Миколаївській ДЮСШ №3. Поставив батьків перед фактом, і вже взимку навчався в Миколаєві. Почалася моя мандрівка миколаївськими футбольними клубами…
«Почалася мандрівка миколаївськими футбольними клубами»
В 11-му класі повернувся до Первомайська, закінчив навчання в ЗОШ №16 і вступив до Миколаївського педуніверситету. Вже на четвертому курсі зрозумів, що і спорт, і викладацька діяльність — це не моє, хоча диплом таки отримав. А допоміг випадок. Якось ми з друзями пішли в караоке, поспівав і все, мене затягнуло у вир музики з головою. Пам’ятаю, приїхав додому, тоді по Інтеру часто транслювали концерт Олега Винника, кажу мамі: «Я зможу виконати його пісні». Вона не повірила, але я заспівав і мабуть дуже переконливо. Повернувся до Миколаєва, почав шукати за оголошеннями викладачів з вокалу, тому що самоучці потрібно правильно поставити голос, навчити правильно дихати, співати не горлом, а діафрагмою, а це великий комплекс спеціальних вправ, які потребують щоденного застосування. Паралельно дивився в ютубі пояснення викладачів. Після навчання у двох репетиторів, мені пощастило познайомитися з чудовим викладачем Катериною Суліменко (псевдонім Лелека), керівником вокальної студії в Палаці культури «Молодіжний». Саме вона мені допомогла прокласти шлях до сцени. Дуже великий плюс для вокалістів-початківців — бути постійно на сцені. Катерина знала, що я самоучка без досвіду, як вона сама пізніше зізнавалася, взяла мене з цікавості, але постійно включала до списку учасників концертних програм, щоб перестав боятися сцени, почав себе реалізовувати.
Вадим Танцюра та Катерина Лелека
Пам’ятаю, першу пісню Feeling Good Майкла Бубле я виконав на виставці продуктів, де було багато гостей. Мені було дуже важко, бо я не дружу з англійською мовою.
На четвертому курсі педуніверситету я вже працював вокалістом в караоке у Миколаєві — нічні зміни, часто осиплий голос. Через два роки повернувся до Первомайська. Придбав апаратуру, трудився в кафе, зараз працюю діджеєм-вокалістом по замовленню: банкети, вечірки, дні народження, допомагаю татові, він робить євроремонти. Але головне — працюю над собою, займаюся тим, що до душі.
— Як з’явилася ідея взяти участь в «Караоке на фонтані»?
— Навіть думки не було стати його учасником. Товариш скинув рекламу заходу з якоїсь первомайської групи і написав: «Сходи». Потім тато й мама запропонували позмагатися і, жартуючи, сказали: «Нам не завадить новий телевізор», хоча у нас і так вистачало телевізорів. Так я й став переможцем караоке. Новий телевізор зараз у моїй музичній студії. Взагалі у мене в житті все виходить спонтанно, коли я нічого не планую, не загадую, а просто працюю. До речі, у Миколаєві теж брав участь у міському конкурсі караоке, став його фіналістом, мав купу подарунків.
— Який у тебе голосовий діапазон?
— Я беру 4 октави, голос — тенор-баритон, володію фальцетом, пробую свистковий регістр, але все це потрібно ще розвивати.
«Караоке на фонтані» у Первомайську
«Іноді, щоб знайти себе, проходить півжиття»
— Яку музику слухаєш? Як ставишся до конкурсів на зразок «Голос країни»?
— Слухаю пісні Олега Винника, Сергія Мироненка, Михайла Бублика, Іво Бобула та інших. На молодіжних пустих піснях, де ні змісту, ні музики, ні позитиву, я міг би швидше завоювати популярність, але я цього не хочу, мені це не подобається.
Але, на жаль, дуже талановиті люди, фіналісти, в подальшому просто переспівують чужий матеріал, а не розвиваються як самостійна творча особистість.
— Ти так довго шукав справу, яка зробить тебе щасливим. Про що шкодуєш і чого прагнеш досягти?
— Іноді, щоб знайти себе, проходить півжиття і більше. Шкодую, що не займався музикою з дитинства. Я співаю всього 4 роки, для вокаліста це дуже мало, можна сказати, лише початок. Прагну не переспівувати й не копіювати інших співаків, а створювати власний музичний контент, вже щось пробую, але для цього потрібна команда, якої поки що немає. Мета — бути на сцені, щоб моя музика подобалася людям і приносила фінансову стабільність. Хочу допомогти батькам, щоб вони нарешті покинули роботу і відпочивали. Щоб пройшли часи локдаунів і карантинів, бо для музикантів, вокалістів це важкий період, людям не до веселощів. Але у всьому потрібно шукати позитив, тож для мене це час зайнятися саморозвитком.
— Ти підтримуєш зв'язок з Катериною Лелекою?
— Так, у нас з нею є ідея — записати для мене пісню. Вже є певні напрацювання.
— Які у тебе життєві принципи?
— Ніколи нікому не заздрити, випромінювати тільки добро, працювати, шукати себе, не зациклюватися на негативі, тільки позитив, і йти вперед, вперед, вперед. Знайти себе у житті – мій основний принцип.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
