10 вересня 2021 року в Первомайську розпочався Чемпіонат України з велоспорту, присвячений Заслуженому тренеру України Тофану Віктору Васильовичу. В перший день змагань відбувся чемпіонат області серед наймолодших учасників та естафета серед старших юнаків та дівчат. До Первомайська приїхали 154 учасники із 10-ти областей України, Києва та Харкова. Кореспонденти Гард.City завітали на старти, щоб зазнимкувати змагання та поспілкуватися з учасниками.
На чемпіонат приїхали команди із Києва, Харкова, Вінницької, Житомирської, Сумської, Кіровоградської, Миколаївської, Хмельницької, Донецької, Полтавської та Черкаської областей.
Змагання відбувалися на трасі Первомайськ-Доманівка.
О 9-й стартував відкритий чемпіонат області серед юнаків та дівчат 2009 року народження та молодше в індивідуальній гонці 10 км.
Олександр Зайцев із Первомайська вперше бере участь у змаганнях, має 11 років та відвідує велошколу три місяці.
Катерина Зайцева, мати спортсмена:
— Мій чоловік колись займався у Первомайській велошколі. А тепер кажемо синові: «Давай спробуємо!» Торік походив трохи та покинув, а цього року повернувся. З літа 2021-го займалися, і от — взяли на чемпіонат України. Дуже чекав на змагання, вчора тільки й чути було: «Мамо, завтра, завтра!» Батько сьогодні зайнятий на роботі, а я приїхала подивитися, бо для сина це дуже важливо (посміхається).
Олександр та Катерина Зайцеві
О 10-й розпочалися старти Чемпіонату України у змішаній командній естафеті. Стартували по троє: їде команда з 3-х хлопців або з 3-х дівчат, а тоді підсумовується їхній час. Такі змагання відбуваються вдруге, першого разу проходили в Миколаєві у 2019 році.
Дівчата з Кременчуцької команди, Катя та Тоня, вже не вперше беруть участь у змаганнях. Були в Миколаєві, Дніпрі, Знам'янці, в Кропивницькому, а от до Первомайська завітали вперше.
— Дівчата, розкажіть, будь ласка, як ви потрапили у велоспорт?
Катерина Шалаєва:
— Я раніше ходила на співи, на танці, а моя однокласниця записалася до велошколи. Я теж вирішила спробувати. Пізніше вона пішла, а я залишилася. Займаюся вже півтора роки.
Антоніна Григор'єва:
— А мене хлопці в таборі заохотили кататися. Мені сподобалося! З того часу два роки у велоспорті.
— Ви вперше у Первомайську, які ваші враження, чи встигли щось побачити?
— В АТБ сходили... (сміються). Часу не було. Завтра сподіваємося подивитися місто. А взагалі нам подобається. Гарне місто!
Праворуч — Катя, ліворуч — Тоня
Команда з Радомишля також у Первомайську вперше. І хлопці вперше беруть участь у чемпіонаті України. На запитання, чи довго у велоспорті, один відповідає: «З 2017-го». Другий: «Все життя катався! Спочатку на триколісному...» І всі сміються.
На змаганнях такого масштабу панує особлива атмосфера, вирує невпинний рух, тут можна зустріти чимало цікавих людей та багато чого почути.
Наприклад, коли раптово виявляється, що один із групи чоловіків, котрі зацікавлено оглядають мій велосипед, майстер з велоспорту.
Віктор Володимирович Фаренюк:
— Взагалі я ходив на волейбол. А від дому до спортивної школи було далеченько йти пішки. Почув, що у велошколі, якщо займаєшся, додому велосипед дають (посміхається). А в ті часи не в кожного велосипед був. У 1964-му мати велосипед, та ще й гоночний, то було... щось!
Первомайськ «бомбив» всіх, де тільки можна було. Куди б тільки не поїхали. В Кіровоград поїхали, в Полтаву, у Вінницьку область — стартанули усією командою та й на фініш прийшли першими. Всі, всією командою. В 1967-му я один день пробув кандидатом в майстри спорту...
— А далі?
— А далі став майстром спорту! (сміється)
Розповідає друг Віктора Володимировича, Віктор Олександрович Стоянов:
— Йому тоді було 16-ть. У перший день змагань в роздільному старті виконав норматив на кандидата в майстри спорту, а наступного дня в командній гонці першим в СРСР виконав норматив майстра спорту. Вручати значки приїздила Лариса Латиніна (гімнастка, дев'ятиразова чемпіонка Олімпійських ігор, котра з 1960-х до 2012 була володаркою 18-ти олімпійських нагород (9 золотих, 5 срібних, 4 бронзових), це найбільше за всю історію ігор).
Посередині — Віктор Володимирович. Ліворуч — Віктор Олександрович
Це ще не всі цікаві зустрічі. Поталанило зустрітися із Олегом Анатолійовичем Войновим, котрий навчався та прийшов у велоспорт разом із Віктором Васильовичем Тофаном.
— Ми разом із Віктором Тофаном навчалися у Мигіївському сільськогосподарському технікумі. У нас в Мигії спортом в той час керував Кротов. Він був такий, знаєте... дійсно старався. У нас тоді були лижі. Снігу не було, а лижі були! Тільки перший сніг — ми намагалися десь покататися. Ходили в Гаївський ліс. Та велосипеди — звідки в нас могли бути велосипеди? Кротов їх добув, певне, з десяток, бо була чоловіча й жіноча команди. А на всю Миколаївську область велосипеди тоді були у трьох-чотирьох команд. До збірної Миколаївської області взяли трьох спортсменів із Первомайського района: Тофана, мене та Бабича.
Бабич був дуже цікавою людиною. В той час, як ми їздили до Миколаєва на автобусі, він їхав завжди на велосипеді. А ще він мав 49-й розмір ноги, тож жодне взуття йому не підходило. Тому на змаганнях він їздив босоніж. Всі дивилися й дивувалися: що то за спортсмен, звідки він?
В 1961-му, перед Спартакіадою народів СРСР, нас із Тофаном викликали на збори. Я не поїхав, бо якраз закінчив технікум та мав їхати на роботу. А Віктор поїхав. Приїхав звідти майстром спорту. Потім він працював тренером. А я — спеціаліст із посівів, літав над усім районом на гелікоптерах. Ми допомагали одне одному, чим могли, спілкувалися.
— А ви брали участь у змаганнях?
— Так, було по 2-3 першості України за сезон. Першою — весняна гонка в Мукачево, а далі у різних містах України. Траплялося чимало цікавих випадків під час змагань. На першості України в Криму, у Золотій Долині, їхав першим на підйом. Тоді почався спуск. І внизу на повороті потрапив на пісок. Мене понесло боком просто в канаву. І, що найцікавіше, опинився в канаві, сидячи на велосипеді, тільки голова назовні стирчить. А там була ожина... Отже, виліз я звідти, витяг велосипед та далі їхати! А мене «швидка» зупиняє: «Стій!» Кажу: «Все гаразд, я далі поїду». А вони: «Стій, ти вже приїхав». Дивлюся, а на мені велоформа внизу роздерта. Вони мене йодом намазали та й кажуть: «А от тепер можеш їхати далі!» Є що згадати.
Так, згадати є що всім учасникам перегонів, і ми бажаємо всім учасникам перемог та тільки приємних спогадів!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первмайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
