З Юрієм Гречаним напрочуд легко спілкуватися, він комунікабельний, відвертий, цікавий співрозмовник. Професійний актор, музикант, артист пародійного жанру, ведучий, актор дубляжу і озвучки. Його фільмографія — це близько 50 ролей у фільмах і серіалах, серед яких «Речдок, «Пес», «Доньки-матері», «Обійми брехні», «Слід-2», «Філін», «Громада-2», «Вчора була війна», «Ментівські війни», «КраїнаУ» «Куля» та інші. Наш земляк нині проживає у Києві, не любить роздавати інтерв’ю, але для Гард.Сity зробив виняток.
«У дитинстві подумки створював свій власний ідеальний світ — із своїми казковими персонажами, супергероями»
— Юрію, ти закінчив Національну Академію керівних кадрів культури і мистецтв за спеціальністю «актор театру і кіно, ведучий», але віддав перевагу саме акторській діяльності у кіно. Де і коли відкрився твій талант і здібності?
— Мені здається, що всі ми народжуємося з талантами, нам залишається тільки відкрити їх, вдосконалити. Я був активним хлопчиком, обожнював танці, співи, розважав однолітків. В дитинстві подумки створював свій власний ідеальний світ — із своїми казковими персонажами, супергероями. Коли дізнався, що всі вони — актори кіно, тоді замислився, що я можу і хочу бути частиною цієї магії, вигаданою мною. В молодших класах школи №15 почав виступати на шкільній сцені, з класу четвертого до одинадцятого все активніше. Вів шкільні програми й заходи як на території Миколаївської області, так і за її межами. Пізніше мене запросили у ДЮЦНВ, а після школи вирушив у самостійний шлях до своєї дитячої мрії і дорослої мети. Вступив до Національної академії керівних кадрів мистецтва і культури, де вперше відбувався набір акторів. До цього там готували лише режисерів, сценаристів. Це був наш перший акторський склад.
— Не кожен молодий актор може пишатися такою фільмографією, як у тебе. Я нарахувала близько 50 ролей у фільмах та серіалах, можливо, це не все. Ти сам підраховував?
— Чесно кажучи, я ніколи не рахував, і майже не дивлюся свої роботи. Їх, може, і більше, тому що не всі можна побачити на телеекрані. Багато короткометражних фільмів, студентських проєктів, ютюб-проєктів, інтернет-реклами, комп’ютерних ігор, у яких я озвучував персонажів.
«Я більше комедійний актор, бо за характером веселий, жвавий, оптимістичний»
— Часто тебе можна побачити у детективних серіалах, до речі, моїх улюблених, а який жанр кіно тобі найближчий?
— В Україні культ на детективні серіали, який намертво прикувався. Мені цей жанр подобається, обожнюю «Речовий доказ», може, для когось це не крутий серіал, але в рейтингу посідає одне з перших місць. Це перший проєкт, який дав мені зелене світло у кар’єрному рості. Присмак давно минулих часів, який створюють гримери та художники, мені дуже подобається. Але все-таки обожнюю комедію. Я більше комедійний актор, бо за характером веселий, жвавий, оптимістичний. У цьому жанрі почуваюся як риба у воді — яскраві емоції, вільні рухи, усмішки, позитивний настрій.
— Роль, яка далася тобі найважче і чому?
— Найважча роль для мене була на сцені театру. Театр — це особливий вид мистецтва, де ти маєш всього один шанс, щоб переконати глядача у правдивості дійства. Ми ставили на п’ятому курсі п’єсу за мотивами історичного роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай», де я грав головну роль Гриця. У постановці 8 дівчат говорили 8 різних монологів Марусі і всі вони адресувалися мені — і глибокий душевний біль, і страждання, і сльози, і самогубство. Було складно переживати щодня ці емоції, читати і слухати монологи, переключитися на них, тому ця роль виявилася найскладнішою, після неї я себе не дуже добре почував, але й відмовитися від ролі я не міг. У кіно, на жаль, такої серйозної, глибокої, історичної ролі не було. Поки що мені трапляються ролі близькі до мого темпераменту і характеру, тож даються не так складно, як хотілося б.
«Мрію зіграти у супергеройському фентезі-екшені типу «Марвел»»
— Сцена дозволяє стати королем, політиком, коханцем, історичною постаттю чи письменником. Є роль, про яку мрієш? І на яку б ти ніколи не погодився?
— Так, звичайно, кожен актор, навіть той, у якого позаду сотні головних ролей, все одно мріє про якусь конкретну. Я мрію зіграти у супергеройському фентезі-екшені типу «Марвел». По-перше, до таких проєктів потрібно довго готуватися фізично. Вони всі знімаються на зеленому екрані, за допомогою комп’ютерної графіки, тому актор сам створює весь образ. Якщо в інших фільмах є декорації, костюми, локації, то тут — лише твоя уява, фантазія.
На яку б роль не погодився? Це складне питання, тут вирішальна роль належить сценарію та режисерській роботі. Можна зіграти маніяка у класному серіалі і при цьому навіть не дістати ножа з кишені. Наприклад, «Джокер» — психологічний трилер, у якому убивця не використовує насилля, але ми всі розуміємо, що він ненормальна людина. Можна зняти кіно, де будуть, скажімо, ріки крові, а можна зняти таке ж емоційно напружене, але обійтися без шокуючих сцен. Мені хотілося б зіграти дуже багато різних персонажів, як позитивних, так і негативних, розкритися в кожному з них.
— Що найцікавіше у твоїй роботі? Які курйозні моменти зйомок запам’яталися?
— Кіно — це великий літак, у якому дуже багато пасажирів, і кожен відповідає за конкретну ланку. І якщо хтось помиляється, а ми всі люди і схильні помилятися, то у кіно це виглядає кумедно. Наприклад, у сцені фільму про 80-і роки забули прибрати мобільний телефон, або одяг не відповідає епохі, або не спрацювали художники і гримери. Такі моменти бувають, це дуже смішно, кіноляпи ви можете побачити навіть у світових кіношедеврах. З таких ситуацій виходять по різному.
— Чи з’явилися в тебе друзі в цьому літаку?
— Так, найголовніше у кіно — це спілкування, контакти, дружба. Я маю дуже багато знайомств у сфері кіно, це режисери, відомі актори, у музичній — співаки, у шоу-бізнесі — ведучі, гумористи, вони мені допомагають порадою, діляться досвідом. Але я не братаюся з ними. У мене є суто своє коло друзів, які зі мною з дитинства, своя компанія, місце, де мені добре, приємно, де ми всі підтримуємо один одного і розуміємо.
«Я сам кайфую від того, що роблю, а медійність дасть мені тільки голос, через який я можу звернутися до людей»
— Тебе впізнають на вулицях? Які запитання найчастіше ставлять твої фанати?
— Я б не казав так гучно — фанати, скоріше прихильники. Я не публічна людина, не люблю тусовки і зайвої уваги. Для мене найголовніші поціновувачі — це моя родина і друзі, яких я також вважаю родиною, вони завжди зі мною, де я б не був. Щастя любить тишу, мені не потрібні мільйони підписників, мені не потрібна слава і щоб мене впізнавали. Я сам кайфую від того, що роблю, а медійність дасть мені тільки голос, через який я можу звернутися до людей, підказати їм щось, повернути в моду вихованість, чесність, дружбу, те, що ми, на жаль, втрачаємо. Мене підтримують люди з інших країн, з мого рідного міста Первомайська. В основному, впізнають люди старшого покоління, завдяки детективним серіалам, які розраховані на цю аудиторію. Прихильники часто пишуть і відправляють повідомлення, це приємно і незвично водночас.
— Закінчивши Академію керівних кадрів культури і мистецтв, ти бачиш себе, наприклад, начальником управління культури великого міста?
— Так далеко заглядати не можу, для таких вершин у мене замало досвіду. Необхідний великий життєвий і професійний досвід, роки праці, щоб посісти таку серйозну посаду, тим паче, якщо ти дійсно хочеш щось змінити у культурному просторі країни. Мені пропонували викладацьку діяльність, але потрібно ще навчатися і навчатися. Якщо піду викладати, це буде фальш, нещирість.
— У яких країнах пощастило побувати? Можеш сказати, що вже побачив світ?
— Дякуючи батькам, я вільно володію англійською мовою, яка мені дуже допомагає. Пощастило побувати в різних країнах — США, Великій Британії, Туреччині, Греції. Це були незабутні подорожі, де я ріс і формував свої професійні навички, заробляв гроші. У різних країнах знайшов багато друзів, з якими завжди на зв’язку, часто їх відвідую.
— Сфера ведучих у шоу-бізнесі наразі найпопулярніша у великих містах, чи є пропозиції і наскільки це допомагає тобі?
— Так, у Києві ведучий — популярна професія на ринку праці, і на неї великий попит. Але справжніх професіоналів не так багато, конкуренція в цій сфері велика, тому касові замовлення майже нереально отримати — вони всі зайняті більш популярними діячами з тієї ж Ліги сміху. І це нормально. Я не жаліюся, у мене є пропозиції 3-4 рази на тиждень, працюю як з дітьми, так і з дорослими. Мені подобається, це завжди позитив, свято, нові образи, нові сценарії і підходи. Вчора це був душевний зворушливий ювілей, завтра — дитячий карколомний день народження. Як і кожен ведучий, маю свою фішку і свої професійні секрети.
«Ми самі пишемо і створюємо музику в стилі реп, від а до я, текст, мелодію, промоцію, кліпи»
— Ти займаєшся музикою, розкажи про це детальніше.
— Музика — це хобі душі, це інструмент передачі думок, настрою. Я знаходжуся у колі крутих хлопців, які створюють нереальну музичну атмосферу, я кайфую від сцени, від емоцій, від людей. Публіка підбадьорює, змушує рухатися вперед. Ви знаєте, все тимчасове, а музика — вічна, це один із найголовніших аспектів мистецтва, що надихає на створення власних ідей, на перевтілення. Ми самі пишемо і створюємо музику в стилі реп, від а до я, текст, мелодію, промоцію, кліпи. У мене в квартирі власна обладнана студія. Прокидаєшся вранці, створюєш мелодію, аранжуєш, придумуєш, можна просидіти весь день за цим заняттям.
— А як сусіди? Не стукають у стіну?
— Сусідам не заважаю, приміщення має шумоізоляцію, на максимум не вмикаю. Мені пощастило мати сусідів, які теж інколи тусуються до ночі і не дають заснути, тому 1:1. Вони добрі, поважають мене, ставляться нормально, дивляться мої серіали.
— Як ти все встигаєш, це ж скажений ритм у великому місті? Коли ж особисте життя?
— Так, нелегко розриватися між музикою, кіно, роботою ведучого. Мені довелося пожертвувати театральною сценою, бо щоденні репетиції в театрі не дали б змоги охопити всі інші напрямки. Я завжди експериментую над собою, не люблю стояти на одному місці.
«Раніше не було жодного вільного дня, щоб я не об’їздив пів Києва по студіям, майданчикам, постійно був у пошуку, у праці, ніколи не цурався цього і не соромився»
— Відвідуєш кастинги?
— На щастя, вже не так часто, у мене є власний агент, який вирішує багато питань. А раніше не було жодного вільного дня, щоб я не об’їздив пів Києва по студіям, майданчикам, постійно був у пошуку, у праці, ніколи не цурався цього і не соромився. Професія актора не для всіх, це дійсно важко. Люди бачать лише кінцевий результат — цікавий фільм, акторську славу, а те, що за кадром — ненормований робочий день-тиждень, робота над самовдосконаленням, зміна образів, коли ти проживаєш десятки чужих життів, потреба постійно про себе нагадувати. Це велика праця і в мороз, і в спеку, коли ти нехтуєш відпочинком з друзями, особистим життям. Може бути декілька місяців суперкрутих проєктів, а потім кілька місяців сидиш без роботи.
— Як ти працюєш над собою, щоб бути в тренді, затребуваному?
— Найкраще самовдосконалення — це досвід, рух, якщо є робота, то є і практика — найкращий вчитель. Також це книги Костянтина Станіславського. Багато дивлюся і читаю про роботу інших акторів. Постійно працюю над артикуляційним апаратом — гімнастика, тренажери для голосу, вправи для чіткого мовлення, скоромовки, розминка обличчя. Також спостерігаю за людьми, актор — це споглядач, ходжу по вулицях, обходжу з легкістю цілі квартали, беру щось від людей, їх поведінки, акценту, мови, міміки.
Спілкуюся зі старшими, слухаю поради, відвідую лекції досвідчених акторів, проходжу курси підвищення кваліфікації, це класний тренаж, там ми спілкуємося, тренуємося, робимо вправи.
Фільм, фільм, фільм!
— Є улюблені актори, яких вважаєш іконою кіномистецтва?
— Не можу виділити одного актора, дивлюся, перш за все, на їх професіоналізм, роботу, як він відіграє з партнером, предметом, потім аналізую, подобається чи ні. Знову ж таки, є персонаж, а є актор, це потрібно вирізняти дуже чітко. Подобається робота Леонардо ді Капріо, Дензела Вашингтона, Крістіана Бейла, Меттью Мак-Коонагей, неперевершена гра Бенедикта Камбербетча в спектаклі «Франкенштейн», Костянтин Хабенський, Богдан Ступка, Веніамін Смєхов.
«Чим більше навичок і вмінь у актора, тим він більш затребуваний, це цінується в акторській сфері»
— Ти артист жанру пародія, закінчив курси дубляжу і озвучки, володієш каскадерськими і акробатичними навичками. Тобі це допомагає в акторській кар’єрі?
— Звичайно, наприклад, я займався футболом, тож зніматися у рекламі футбольних ставок мені було не складно. У 6-му сезоні серіалу «Пес» за моєї участі, який скоро вийде в прокат, мені згодилися каскадерські навички. Програми, у яких ведучий — артист жанру пародія, завжди яскравіші і цікавіші. Чим більше навичок і вмінь у актора, тим він більш затребуваний, це цінується в акторській сфері. Приміром, на кастингах питають про все, що ти вмієш.
— З чого починається твій ранок? Якому відпочинку надаєш перевагу?
— У мене був напружений місяць — багато випускних, зйомок, тож нині вранці довше сплю. Коли прокидаюся, не їм, а п’ю чай. Перше — перевіряю пошту, чи є запрошення на проби, друге — музика і нові проєкти. Увечері відпочиваємо з друзями — можемо пограти у приставку або займаємося спортом. Найбільше люблю відпочивати на природі, або кататися на машині з голосно увімкненою музикою — репом або кантрі.
— Яку свою мрію ти поки що відкладаєш на потім?
— Мрію поїхати до США, спробувати реалізувати себе у цій країні, походити по студіях, але робота поки що не пускає. Я мрію мікромріями і роблю маленькі поступові кроки до їх здійснення. Вони обов’язково здійсняться, якщо ти постійно працюєш над собою.
Фото для статті надані Юрієм Гречаним.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
