9 травня 2021 року у Вінниці фінішували учасники велозаїзду Flèche «Центр країни», серед яких був і рандоннер із Первомайська Олександр Шумілін. Національний флеш об'єднав 31 команду та 134 учасника із 23 міст та сіл. Рандоннери стартували звідусіль: півдня, півночі та заходу України, але всі шляхи вели до Вінниці. Адже, за правилами flèche, старт команди обирають самі, а фініш має відбутися у визначеному місці.
Про історію національних флешів Гард.City вже писав: ці заходи ведуть свій початок із 1947 року, з Франції. Це єдиний командний захід в randonnée, коли команди від 3-х до 5-ти учасників мають за одну добу подолати щонайменш 360 кілометрів. Рекорд по Україні становить 605 км. Зупинятися можна не більш як на 2 години, а за останні 2 години перед фінішем треба проїхати не менше як 25 км.
Скільки учасників — стільки й вражень.
Кілька вінницьких команд стартували зі Львова та Стрия. Учасники та учасниці розповідають, що маршрут пролягав гарними місцями із мальовничими краєвидами, якими з вікна автівки годі помилуватися так, як це можна зробити на ровері.
Тим, хто стартував із Західної України, окрім чудових краєвидів, шляхом дісталися пара дощів, град та навіть веселка.
Команді, що їхала з Ковеля, заважали бруківка та каміння на дорозі, проте допомагав попутний вітер.
А от нашій команді цього разу менш поталанило: трьом рандоннерам, які стартували з Вознесенська через Доманівку та Врадіївку, дісталася не лише погана дорога, дощ та +1 вночі, а ще й сильний зустрічний вітер. Попри «нельотну погоду», команда фінішувала, подолавши понад 370 км, проте забракло пару годин, щоб вкластися у ліміт часу.
Часто люди, послухавши про рандоннерські пригоди, дивуються й питають, навіщо долати сотні кілометрів, не завжди у гарну погоду. Поцікавилася в Олександра Шуміліна:
— Навіщо ви це робите?
— А навіщо люди, наприклад, ходять на рибалку? Бо їм це подобається.
— Але ж під дощем, проти вітру, без сну — хіба від цього можна отримати якесь задоволення?
Відповідь мені дуже сподобалась:
— Можна відчути, що ти — живий.
А й справді, в такі миті особливо яскраво відчуваєш життя: коли крутиш педалі, коли тебе то поливає зливою, то гріє сонцем, коли вітер, хай навіть зустрічний, пахне весною та дощем... Мимоволі згадався вірш Ліни Костенко:
Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.
Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.
Притихлі явори стояли безшелесно.
І зблиснула гроза — як вихопила ніж!
...Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.
Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.
Було моє життя — як ночі горобині.
Нічого у житті не вміла переждать.
... А що ж таке життя? Чи те, що переждалось?
Чи все-таки життя — це те, що відбулось?
Рандоннери можуть підтвердити: таки життя — це те, що відбулось. Коли є що згадати. Коли розумієш, що це шаленство, але однак робиш, бо тобі це до снаги. Адже, за словами Олександра, «Рандоннери не доводять щось комусь там. Вони доводять самим собі: я це можу».
Вітаємо, ви переглянули матеріал на Гард.City — незалежному первомайському інтернет-виданні. Якщо вам сподобався цей сюжет, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
