22 грудня 2020 року міністр освіти і науки Сергій Шкарлет підписав наказ про впровадження на умовах тестування пограмного модуля електронних щоденників та журналів закладів загальної середньої освіти. Як все відбуватиметься, далі у статті.
Уже протестували інтерфейс, який надаватиме доступ до різних сторінок: дані про учнів, розкладу уроків, списків відвідування, домашніх завдань тощо. Заповнюватимуть інформацію учителі. Батьки зможуть отримати доступ за допомогою авторизації через логін та пароль.
Працювати модуль буде на спеціалізованій платформі. Сервіс адаптують до роботи з будь-яких гаджетів.
Інформацію детально обговорили на круглому столі, де міністр повідомив про нововведення.
Свою думку про введення в умовах сьогодення електронних журналів висловив Ігор Леонідович Лікарчук, український освітній діяч, в минулому директор Українського центру оцінювання якості освіти:
«Є така приказка: «Чим би дитя не тішилося, якби не плакало...». Згадав її, прочитавши це повідомлення про чергове «велике» досягнення в нашій освіті. Це коли про «двійку», отриману якимось Петриком у якійсь далеченькій сільській школі будуть знати аж у Києві, аж у Інституті освітньоі аналітики...

За великим рахунком, то не потрібний ні один, ні другий. Як то є у більшості розвинутих країн світу. Але ж ми «із совка» й ніяк не можемо відмовитися від радянської спадщини. А класні журнали — це звідти, від лєнінського «учота і контроля» за роботою вчителя. У СРСР вони були заведені для того, щоб не дай Бог, вчителю не переплатили за не проведені уроки, чи щоб можна було відрахувати із його зарплати за уроки, не записані в журнал.
І для вчителя, крім того, класний журнал був кондуітом, з якого інспектуючи та перевіряючі виловлювали те, за що завжди можна було лишній раз клюнути вчителя: кількість оцінок, які вони, чи є підсумкові і т.д. А для учнів класний журнал також був кондуітом, в якому зберігалася історія всіх «подвигів» учня в оцінках. І таким він залишиться. Навіть у електронному вигляді. Бо оцінка завжди була і буде стимулом, насамперед, до покарання... У радянському тлумаченні ії сутності.
Є проста істина: той, хто хоче вчитися, — вчиться не задля оцінки. А для того, хто ходить в школу тому, що «так треба», та чи інша оцінка має таке ж значення, як це рішення для реформи освіти в цілому. Що зміниться в шкільній освіті (маю на увазі її результативність), від того, що з’явився електронний журнал, який коштував чималих грошей? НІЧОГО. І це при тому, що жодних реальних кроків на запровадження системи об’єктивного оцінювання роботи окремих вчителів і шкіл не здійснюється. То це є реформа?»
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.

