Традиція створення дерев’яної іграшки живе в українській культурі споконвіку. Деркачі, фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки на коліщатках з рухливими крильцями, візки, каруселі, коники на коліщатках — все це і досі можна побачити у музеях різних регіонів країни. Секрет багатовікової популярності таких іграшок у екологічності, заспокійливому ефекті, різноманітності, вони універсальні і практичні, легко миються. Така іграшка довго не втратить свій вигляд, вони довговічні і можуть стати сімейною реліквією, яка передається з покоління в покоління. Із сучасним майстром, який виготовляє такі іграшки, Станіславом Масловим із Первомайського району, познайомилися і ми.
— Станіславе, з чого починалося ваше захоплення? Ви десь навчалися роботі з деревом?
— Я не навчався роботі з деревом, тому можна сказати, що самоучка. Однак закінчив художню школу. А все почалося з того, що я придбав бормашину, інший невеликий інструмент і почав робити дерев’яне кухонне начиння, наприклад, кухонні дошки, а матеріал презентували знайомі із столярень. Спочатку робив рідним і знайомим подарунки, які неможливо було купити. Ще раніше мій батько зібрав бібліотеку якісних книжок великого формату по мистецтву. Я виріс на цих книгах, тому маю певний погляд на ужиткові речі, бачу їх цінність. Сам випробовував дерево, щось виходило, десь допускав помилки, на яких потім і вчився. 12 років я займався комп’ютерним дизайном, це теж корисний досвід. Сім’я переїхала у приватний будинок — стало більше можливостей. Багато допомагають друзі та рідні.
— У чому секрет популярності іграшок з дерева? Які у них переваги?
— Сучасні іграшки робляться переважно з пластику, це не екологічно. Іноді пластик або фарби токсичні. Іграшка знаходиться постійно у контакті зі шкірою, дитина її навіть гризе. Окрім цього, фабричні іграшки взагалі запроектовано на дуже короткий час життя. А сміття, на яке вони швидко перетворюються, навпаки, живе дуже довго. Іграшка ручної роботи, на противагу, працює довго, а із залишками — жодного клопоту. Крім того, передбачається певна якість іграшки, адже це репутація майстра.
Дерево — це структурний живий матеріал, з сучками, малюнком, власною енергетикою, тож коли береш його до рук, то воно саме підказує, яка гарна річ з цього шматка може вийти. Ще плюс, що натуральні дерев’яні речі зберігають енергетику майстра, який любить роботу, любить матеріал, з яким працює, вкладає працю, душу, отримує радість від творчості і результату.
— Якими були ваші перші роботи?
— Це були кухонні дошки під гаряче, під каструлі, для нарізки, лопатки, мішалки, ложки. З дитячих іграшок — фігурки конячок, кізочок. Це були замовлення, які було не зрозуміло, як робити, тому шукав підходи, можливості. Був обмежений квартирними умовами, майстернею була кухня.
— Розкажіть процес народження іграшки.
— Спочатку знаходиться взірець або ідея. Переважно від людей. Далі стандартний процес: підшукується гарненький фактурний шматок надійної деревини. Переважно горіх, дуб, вишня, абрикос. З нього вирубується певна форма, ріжеться, шліфується протягом 2-3 годин.
— Ви відвідуєте фестивалі, конкурси, ярмарки із своїми іграшками?
— Поки що ні, участі не брав, був обмежений роботою за кордоном. Але я намагаюсь це вирішити.
— Хто ваші клієнти?
— Це, перш за все, друзі, знайомі, родичі. Буває замовляють, якщо потрібно їхати, наприклад, за кордон, і подарувати оригінальний сувенір ручної роботи. За кордоном це дуже цінують. У нас, на жаль, це мало поширено. Навіть якщо людина розуміється на мистецтві і хоче придбати таку річ, то часто змушена обмежувати себе. Це сучасний рівень життя країни. Наприклад, у Німеччині, я не гаючи часу, відкрив би власну справу.
Дітки замовляють прості зрозумілі іграшки, в основному, фігурки тварин – люблять сильних за характером, наприклад, вовків.
— А малюванням ще займаєтеся?
— Ні, малювання закинув, а моя дружина — професіонал, має художню освіту, працює викладачем у школі, вчить дітей малювати. До речі, вона й допомагає популяризувати мої вироби через соціальну мережу, через свій профіль у фейсбуці. Замовники звертаються до мене на електронну пошту: [email protected].
— Які настанови як майстер, що працює не заради заробітків, а для душі, ви б дали майстрам-початківцям?
— Моя порада — впорядкувати життя таким чином, щоб мати і гроші, і можливість працювати для душі. Незалежно від прихильників творчості, від покупців, майстер повинен робити те, чим живе його душа, що йому подобається. Є приказка: не вмієш шити золотом, бий молотом. Так от, молотом бий доти, щоб вистачило тобі і родині, але шити золотом продовжуй. Прийде час і буде попит, знайдеться замовник і твоя творчість отримає винагороду.
