Кожного дня первомайські зоозахисники перебувають наче на лінії фронту. Гард.City розповість про врятовані життя.
Законодавство про посилення відповідальності за жорстоке поводження із тваринами на практиці застосовується далеко не завжди. Сьогодні ми згадаємо випадки, які вразили місто найбільше. Якими знайшли тварин, що перебували на межі смерті, та як склалася їхня подальша доля.
Діна
Розкішна пухнаста вівчарка, коли її вперше побачили волонтери, більш нагадувала жертву концтабору. Припнута була на коротесенькому ланцюгу біля малесенької будки. Її господарка змушена була поїхати, а собаку залишила родичам. Тільки ось Діна була їм не потрібна. Про те, що змучена, виснажена вівчарка помирає на ланцюгу, волонтерам повідомили небайдужі люди.
Коли по неї приїхали, господар був удома. Дуже здивувався, що собака голодує. Мовляв, жива ж. Та виніс миску макаронів. Собака виїла все, вилизала миску. Але її знудило. Шлунок вже не міг приймати їжу.
Пса забрали, нагодували, почали лікувати. Довго та важко. Зацікавилися нею миколаївські зоозахисники, які й допомогли переїхати у новий дім. Відтепер Діна вже кілька років громадянка Німеччини. Сподіваємося, рідне місто Первомайськ згадує, на жаль, як страшний сон.
Альма
Альма, на відміну від більшості песиків, яких рятують волонтери, була господарською. Ну, принаймні, так вважали її власники. Коли собаку побачили волонтери, оніміли. Розкішний породистий далматицень, припнутий біля самого порогу, більше нагадував скелет. Годували пса очистками. Коли вони були, звісно. Та почувши про намір забрати від них Альму, одразу почали складати ціну. Мовляв, купите, а потім цуценятами торгуватимите.
Торгувати було нічим. Альма вмирала. Як вона хапала шматки хліба, що виявилися у сумці її рятівниці! Так, її викупили. Те, що ви бачите на першому фото, викупили у власників.
Зараз Альма мешкає у Німеччині. Забулися, як страшний сон, дірки у шкірі там, де її прорвали кістки, бо м'язів на тендітному знівеченому тільці не було. Вона не втратила доброти та любові до людей. Можливо, вона навіть забула місто Первомайськ та тих людей, що не знали, яку ціну виставити на живий скелетик, що помирав на ланцюгу біля дверей їхнього будинку.
Рік
Краса та порода не гарантують щастя. Рік народився надзвичайним. Прудким, веселим, справжнім далматином. А потім він опинився на вулиці. Перед тим, як пса викинути, його добряче вдарили по голові. Рік не умів знаходити собі їжу, адже все життя прожив поряд із людиною. Не вмів відбити своє місце у безпритульних псів, які все життя провели на вулиці. Та він наче і не намагався. Лежав на купі сміття, поранений, помираючи від спраги. Навколо нього крутилися мухи. Якась добра душа, старенька бабуся, винесла собаці попити у старому чайнику. Та люди жорстокі. Заради того самого металевого чайника у Ріка відібрали й воду.
Але іноді доля може змінитися за хвилину. То чи думав тоді Рік, помираючи на купі сміття, що на нього чекає? Дивовижне спасіння. А потім фото змученого худого пса потрапило до бази зоозахисників. Так, доля іноді змінюється. Рік переїхав до Німеччини. Зараз він знову веселий, невимовно красивий пес, гордість своїх господарів. А ось вам хронологія того, як змінилося його життя, у фото.
Грудочки щастя
Ця жахлива історія відбулася також взимку, три роки тому. До волонтерів зателефонувала старенька жінка. Крізь сльози ледь зрозуміли, що сталося. Мовляв, на дачах залишили припнутим на ціпку песика. Снігом все замело, бідося плаче, скавульчить від голоду, бо вже більше двох тижнів нікого із господарів не було. Терміново виїхали на місце.
Але жодних слідів ніде не було видно, а снігопад був більш як за десять днів до прибуття волонтерів. Отже, десять днів ніхто не з'являвся. То чи таке можливо? Але звідкись долунав тихесенький плач. Довелося лізти через снігові замети на голос.
Те, що побачили, змусило здригнутися навіть волонтерів, які, здавалося б, бачили уже все. У обгризеній будці була припнута тонесенька, змучена собачка. До неї тулилися п'ятеро маленьких цуценят. Сніг навколо був виїдений, виїдена земля, коріння, все... Побачивши людей, собачка ледь не збожеволіла, плакала, лизала руки. Собачку забрала старенька сусідка, яка й зателефонувала із проханням про допомогу. Цуценятам знайшли нові домівки.
Мишко
Яким чином маленький світло-рудий песик опинився на уламках старих споруд недалеко від бувшого м‘ясокомбінату, невідомо. Плакав, скавульчав, адже вибратися не міг. А тоді хтось сфотографував бідосю та виставив світлину у мережі, звідки вона розбіглася місцевими групами. Через деякий час у фейсбуці з‘явився допис: мовляв, викликали МНС, песика врятували. Здавалося б, все й заспокоїлося, коли написала якась жінка. Мовляв, песик сидить, як і сидів, тільки на шийці з‘явилася мотузка. Петлю затягли так, що майже до крові розрізали тільце песика.
Тоді волонтери, уже не вірячи в жодні запевнення, поїхали самі. Їх викликалися підтримати четверо небайдужих хлопців. Дивом песика вдалося витягти. Малий отримав нове ім‘я – Мишко.
Соня
Соню добре знали мешканці Фрегата. Собака важко хворіла, все її тіло було уражене підшкірним кліщем. Одна з небайдужих мешканок мікрорайону за власні кошти придбала їй досить дорогий препарат. Через три місяці собачка обросла новою гладенькою шубкою. Але виявилося, що у неї незабаром будуть малята. Народила вона їх у пісочниці. Звісно, ставлення до цього у мешканців мікрорайону було різним. До того ж, світлину про собачку виставили у спільноті фейсбуку. Тому волонтери терміново забрали і собаку, і малюків. Двох цуценят забрали нові власники. До речі, уже були бажаючі на всіх маленьких, але четверо малят зникли. Проте Соня знайшла свій дім. Тепер її люблять, а вона обожнює своїх нових господарів.
Тося
Шлях до щастя Тосі розпочався страшно та важко. Пізно увечері на дорозі (мікрорайон Фрегат) її збила автівка. Нещастя побачила жінка, забрала те, що залишилося від бідолахи, до себе додому. Якось доглядала, проте не мала грошей на лікарів. Але склалося так, що одного разу розговорилася із первомайськими зоозахисниками, які викликалися подивитися тваринку. В той час собаці вже було геть погано. Лапку вразила гангрена. Стояв страшний запах, лапка майже розкладалася. Але й тут доля виявилася поблажливою до бідолахи. Песиком зацікавилися московські волонтери, які займаються саме реабілітацією спинальників. Підписники дівчат зібрали кошти на таксі, яким Тосю й доставили до Москви. Там на песика вже чекав лікар. На жаль, лапку довелося ампутувати. Здавалося б, трагедія. Але Тосі знову пощастило. Під час реабілітації у життєрадісну, ніжну собачку закохалася одна з дівчат, що ініціювали відправку песика до Москви, Ліза. То й залишила її у себе назавжди. Тепер Тося мешкає з нею, всюди подорожує. Навіть була в Італії.
Можна по-різному ставитися до тварин. Можна мати різні думки щодо їх утримання та правил мешкання поряд із людиною. Але будь-яка позиція не виправдовує жорстокості. Тому честь та хвала тим людям, які готові витрачати свій час та сили, аби врятувати братів наших менших. Бо більше їм немає на кого сподіватися. Якщо ви вирішили прихистити тварину, звертайтеся до активної групи зоозахисників Кот и Пёс. Первомайск.
