Первомайська центральна райлікарня на період пандемії перетворилася на інфекційний шпиталь. Саме тут помер перший у місті хворий на коронавірус. Сюди привозять хворих з усього північного куща Миколаївщини. Скільки коштує лікування від COVID-19 та чому звільнявся персонал, редакції Гард.City розповідає головний лікар Віктор Готка.
Про звістку щодо перетворення лікарні на COVID-шпиталь
Коли повідомили, що на базі лікарні створять інфекційну лікарню, ми відреагували так, як і всі медики України. З подібною інфекцією ми мали працювати вперше. Дуже давно не було пандемій подібного рівня. Але річ у тому, що на півночі Миколаївської області інфекційних відділень з мельцеровськими боксами (спеціальні бокси для госпіталізації інфекційних хворих — ред.) більше ніде немає. Тому в обласного управління охорони здоров’я варіантів не залишалося.
У нас було 30 ліжок та відділення, що спроможне надавати допомогу навіть хворим із такою інфекцією. Тож вирішили робити шпиталь на базі ПЦРЛ. У нас були фахівці, обладнання і відповідні умови для ізоляції хворих, тож кращого варіанта запропонувати не змогли. У підсумку два заклади – Миколаївська обласна інфекційна лікарня та Первомайська центральна райлікарня – створили першу лінію для надання допомоги хворим на коронавірус. Пізніше, коли з’явилися пакети від Національної служби здоров’я України (НСЗУ) (пакети передбачають фінансування лікарні надання послуг із тестування, екстреної та стаціонарної медичної допомоги — ред.), долучилася Южноукраїнська лікарня. Це було дуже доречно.
За наказом ми мали б розгорнути відділення на 120 ліжок. Але реально умови, що відповідають вимогам, ми могли б забезпечити лише для 30-ти пацієнтів. А для півночі Миколаївщини цього було б замало.
Про перших COVID-хворих
Перші два місяці у нас взагалі майже не було хворих. Мали один летальний випадок. Хворого, що прибув із Закарпатської області, доставили увечері, а на ранок він уже помер, хоча надали допомогу максимально. Тоді ми лише навчалися працювати із такими хворими.
Серед перших COVID-19 випадково виявили у дітей, які поступили із матір’ю. А в неї взагалі був інший діагноз. У них хвороба проходила майже безсимптомно, мінімальні прояви. Діти почували себе нормально.
Перехворіли й наші працівники. Можна сказати, що умовно перехворіли. Якби не взяли проби, ми б і не знали, що вони інфіковані, принаймні, чотири працівники не мали симптомів. Лише в однієї працівниці температура піднімалася до 37,2 градусів та були симптоми легкої застуди.
Станом на 20 липня у лікарні перебуває 10 хворих: 8 із підтвердженим діагнозом, двоє із підозрою. З 10 хворих четверо жителів Первомайська.
Що стало найбільш неочікуваним під час лікування перших хворих
Під час перебігу COVID-19 вражали клінічні прояви. Раніше у нас такого не було. Кілька років тому, коли ми зустрілися із COVID першого типу (епідемії, що викликалися подібним вірусом, більш відомі у нас як епідемії атипової пневмонії — ред.), на жаль, тоді також не всіх змогли виходити, не було ані ажіотажу, ані широкого інформування населення. Але хворі лежали у реанімації, і молоді, і літні люди, і вижили не всі.
Цей вірус новий, і багато чого ми дізнаємося вже із практики. І що б не казали, але саме карантинні заходи та самоізоляція дали відчутний результат. Тому що, якщо людина приїжджала із небезпечного району, її перебування фіксували протягом двох тижнів.
У людини виявили вірус, минає 14 діб. Але аналіз показує, що пацієнт продовжує виділяти збудників і надалі. Причому досить тривалий час після очікуваного періоду повного одужання. Тобто така собі категорія суперрозповсюджувачів. А уявіть, що така людина добре себе почуває, хвороба проходить без симптомів, і вона відвідує людні місця. І в цей час навіть не підозрює, що наражає на небезпеку інших. І навіть якщо у 80-85% людей хвороба мине безсимптомно, яку загрозу вони створять для тих самих 15-20%, які переносять хворобу у важкій та надважкій формі? Тому дуже важливо витримувати півтораметрову дистанцію, користуватися масками у місцях скупчення людей та мити руки мильним розчином.
Про кадри
Я виїжджав до Чернівців переймати досвід роботи. Там звільнилися багато фахівців, коли почали поступати хворі та ситуація загострилася. Лікарі теж бояться. ЗМІ нагнітали паніку по всій Україні. У нас також 18 працівників подали заяви на звільнення. Медичні сестри та санітарки, які вважали, що входять до групи ризику, або вдома батьки, що входять до групи ризику, і вони боялися не стільки захворіти самі, скільки принести інфекцію додому. Я не мав права не підписати їм заяви. Але тут же прийшли люди, що почали проситися на роботу та були готові працювати у тому ж інфекційному відділенні, навіть коли ще не було цих доплат у 300%.
Доплати нам пішли одразу, як було ухвалено рішення. Ми отримали пакет від Національної служби здоров’я. Область теж нам виділила кошти, проблем не виникло.
Кадрового голоду зараз немає. Все буде залежати від того, якій кількості хворих надавати допомогу. Поки що у нас працює інфекційне відділення на 30 ліжок та відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії на максимум 10 ліжок. І при такому завантаженні ми ще впораємося. Якщо нам доведеться збільшуватися до запланованих обсягів (120 ліжок), виникне кадровий голод. Але у нас є домовленості із Доманівкою, Первомайськом, що вони за потреби допоможуть кадрами, якщо кількість хворих буде зростати.
Про засоби індивідуального захисту, медикаменти та обладнання
У нас функціонує інфекційне відділення, тож на невеликий час ми відразу були забезпечені засобами захисту. Ми б могли надавати допомогу 2-3 нашим хворим протягом тижня або двох; якби було задіяно одразу два відділення (інфекційне + реанімаційне — ред.), то менше. Але підключилися швидко волонтери, фермери, пересічні громадяни, і змогли набрати засоби захисту для забезпечення роботи відділень на тривалий час, а потім вже надійшли запаси із резерву (Бази спецмедпостачання). Навіть отримали один апарат штучної вентиляції легень. Поступово накопичували достатню кількість засобів. Зараз два відділення, які у нас працюють, забезпечені майже на два місяці.
У всьому світі до лікарень госпіталізують лише хворих у важкому, край важкому стані та середньої важкості, особливо якщо вони у групі ризику. Пацієнти, у яких незначні симптоми, не потребують госпіталізації. Раніше при аналогічних захворюваннях, адже був МЕРС (MERS-CoV, близькосхідний коронавірусний респіраторний синдром — ред.), перша епідемія COVID, люди знаходилися дома та добре одужували. Забити лікарню хворими із легким перебігом означає не надати допомогу тим, хто її реально потребує.
Найбільш важливим виявився кисень. 90% хворих, що надходять (їх везе «швидка»), потребують кисню. Дуже непогано спрацьовує первинний рівень і у нас, і в місті. Вони диференційовано підходять до оцінки стану, виявляючи тих, хто потребує госпіталізації. Тож ми намагалися максимально забезпечити ліжка точками доступу саме до кисню. В інфекційному відділенні зараз 18 точок доступу до кисню, і 4 кисневі концентратори. На той момент, коли ми одразу госпіталізували 20 хворих, нам цього вистачило.
У нас зараз розгорнуто 10 реанімаційних ліжок, апарати ШВЛ надали сусідні із Первомайським райони. Ми будемо поступово отримувати з бази спецмедпостачання власні апарати ШВЛ централізовано та повертати ці власникам.
На жаль, ми зараз не надаємо планову допомогу. У нас лікарі та медичні сестри включені до бригад інфекційного відділення інфекційної лікарні та працюють безпосередньо з хворими на COVID-19 та частково залучені до роботи у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії. У нас зараз немає можливості працювати у звичайному ритмі. Якщо ситуація буде покращуватися, ми розглянемо варіанти, як поступово виходити з цієї ситуації. Все буде залежати від епідеміологічної ситуації.
Про вартість лікування
Я дав завдання підрахувати вартість лікування одного хворого. Лікування досить вартісне, але ми і досі не вирахували точну суму.
Ви знаєте, що не існує конкретного специфічного лікування від COVID-19, воно симптоматичне. Коли уражаються легені, потрібно надавати хворому антибіотики, досить дороговартісні. Флакон може коштувати до 100 гривень, а на день потрібно зробити 4 ін’єкції, і це лише антибіотики. А іще інфузійна терапія та інші препарати. Загалом на лікування одного хворого на день можна витратити від півтори до двох тисяч гривень.
На сьогодні держава забезпечила нас необхідними препаратами для надання допомоги за протоколом лікування. Дещо за потреби ми докуповуємо за кошти по пакету НСЗУ. Допомога з боку родичів потрібна лише у тих випадках, коли необхідно застосовувати дуже специфічні препарати, які не передбачені у протоколі. Тому, коли я читаю у фейсбуці, що хтось сплатив три та більше тисяч гривень, слава Богу, у нас поки що таке питання не виникало.
Протокол лікування є. Працює той, який ввели одразу. Він не змінювався. Ми регулярно отримуємо і розчини для інфузійних вливань, і антибіотики, і обладнання. Вже є пульсоксиметри, дозатори для відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії. Тобто потихеньку набираємо все потрібне.
Безумовно, якщо буде 120 хворих у лікарні, то для них потрібна буде велика кількість препаратів. Запас у нас є на місяць-півтора. Як потрібно, будемо докуповувати, тим більш, деякі препарати можна придбати лише через тендер (ті, які не передбачені протоколом лікування).
Про тестування
По-перше, потрібно пояснити, що тести є різні. Ті, що на сто відсотків визначають наявність COVID-19, — це ПЛР-тести. Їх роблять лише у вірусологічних лабораторіях, які працюють тільки у великих містах. Для цих досліджень беруться мазки. Направляємо їх до Миколаєва. Зазвичай отримуємо результати протягом 1-2 діб. Поки не налагодилася система та йшов великий потік, були випадки, коли дослідження тривали до 3-х днів. Але результати тестів, які підтвердили наявність COVID-19, намагаються повідомити одразу, аби терміново розпочати вживати заходи.
ІФА-тести робляться у Первомайську, на базі лабораторії, що здійснює дослідження на ВІЛ та гепатити (біля лікарні на «Фрегаті» — ред.).
Про тих, хто фотографує вікна інфекційного відділення та уперто «не вірить» у вірус
Маємо явище, яке особисто я вважаю ганебним блюзнірством. Насамперед це просто неетично: приходити та знімати хворих без жодного дозволу. Люди опинилися у некомфортних і важких умовах. І як можна дозволяти собі подібне? Якщо бажаєте допомогти або долучитися до справи, то робити це потрібно було із самого початку. Хочете допомогти зараз — долучайтеся до прибирання території навколо лікарні. Повірте, це буде більш ефективно та корисно.
Ми щодня інформуємо жителів міста на своїй сторінці в соціальній мережі. Люди мають право знати, що відбувається. Хоча з нас глузували, мовляв, ми приховуємо статистику та подаємо заздалегідь неправдиву інформацію. Це все маячня. У мене особисто немає жодної зацікавленості приховувати хворих або статистичні дані. На мене ніхто не впливає. Як хочете, можете прийти, подивитися. Як у лікарні не було жодного хворого, то не було жодного. Як було одразу 20-ть, то ми так і подавали відомості. Я вважаю, що наші повідомлення дали колосальний результат, щоб жителі міста усвідомили ситуацію.
