Без середньовічних обладунків він вже не уявляє свого життя. А ще кілька років тому ледь не загинув під час поєдинку. Втративши око, Андрій ні на мить не замислився над тим, щоб залишити улюблену справу. Тому сьогодні його образ на різноманітних фестивалях доповнює колоритна чорна пов’язка. І що більша кількість тих фестивалів, то більше тягне вчергове в дорогу.
Нині це вже не хобі, а стиль життя
Фото: Андрій Киченко
В Україні їх безліч, щотижня десь відбувається фестиваль середньовічної культури та реконструкції. Але все замикається на грошах. Ну і на розмірі відпустки, звісно. Ще й родина хоче бачити вдома частіше. Але ставиться попри все з розумінням. А так — їхати можна і треба.
Взагалі, якщо казати про Європу, куди я поки що не готовий їхати з тих таки причин, то мої знайомі, наприклад, їздять і до Франції, Великобританії. Якщо в тебе є бізнес який постійно працює на тебе, ти можеш жити в обладунках та на фестивалях, і взагалі не повертатися.
Хоча саме Середньовіччя може і могло б набриднути, якщо жити в той час. Бо тоді ти щодня мав виживати, намагатися не загинути від чуми. І взагалі складно жити, усвідомлюючи, що навколо все в гівні! Навіть якщо ти багатий — в тебе купа клопоту, в тебе хтось хоче щось вкрасти, тебе можуть відправити на війну. Тому наші турніри — це радше не інсценування тодішнього життя, а відтворення тодішнього свята, вміння і жаги святкувати.
Головне — це атмосфера свята
Фото: Андрій Киченко
Цьогорічний «Форпост» (фестиваль середньовічної культури, відбувається кілька разів на рік у різних містах України, переважно — Білгород-Дністровський, Хотин, Кам’янець-Подільський — ред.), що відбувся в Аккермані, був більше схожий на середньовічний турнір. Ми фокусували увагу не лише на ремеслах, відтворенні образу життя, але на змагальному моменті, військовому колориті, акцентували на обладунки, розмаїття лицарів-учасників. Ми робили безліч боїв, паралельно були лучники, крім того, були львівські майстри каретної справи, які показували дефіле та влаштовували кінний турнір. Тобто постійно тривали паралельним курсом різні аутентичні активності, майстер-класи з кування, гончарства, метання ножів та сокир.
Для тих, хто не готовий до бою в залізі, але цікавиться і хоче помахати руками, є софт-меч. Це така м‘яка палиця, оббита поролоном та шкірзамом, є також м’який щит, і можна вправлятися у такій собі полегшеній версії поєдинку. У нас, до речі, є секція дитяча в місті. За три тижні вони поїдуть до Києва якраз на такі змагання.
А от щодо «Форпосту» у Кам’янці-Подільському, то він був спланований та влаштований більше як розважальна локація. Такий собі середньовічний маркет, величезний ярмарок. Було безліч майстрів та ремісників — продавали головні убори, шиття, крафтові та гончарні вироби, купа харчевень. Був середньовічний театр, кілька екзотичних фолк-гуртів. Тобто на відміну від Аккермана, де все-таки превалював спортивний принцип, тут ми зробили цікавішу програму для глядачів.
Бої були в обох випадках, але в Аккермані — це стандартні номінації, дисципліни та розряди, що не завжди цікаво та видовищно для пересічного глядача. А от у Кам’янці відійшли від цього і вирішили повернутися до витоків. І замість класичних поєдинків (одиночних, 5х5) розподілили учасників на двори, у кожного двору є лицар та двоє зброєносців. Всі готові, всі в обладунках. І спершу б’ється лицар проти лицаря, а потім бій ведуть зброєносці. Але якщо в лицаря вимоги — нанести якомога більше ударів за певними канонами, по супернику, заробити очки, то у зброєносця все більш вульгарно — вони можуть бити ногами, щитами, чим завгодно, аби збити з ніг. Потім ще лицарі проводять поєдинки з різними видами зброї. І це все ефектно, цікаво спостерігати з боку, і самим лицарям цікаво, бо постійно якісь нові умови та задачі. Ми робили платформи, мости, аби ускладнити таким чином місію для учасника. І глядачі не могли відійти від ристалища. Всі були у захваті. Цей процес безперервний, і для глядача, і для лицаря. Всі постійно в якомусь русі, вони задіяні — і це справді круто.
Учасники та організатори мають відчувати єднання між собою
Фото: З домашнього архіву Андрія Киченка
От усі питають, чого ми їздимо, чого це все щороку влаштовуємо знову і знову, щось вигадуємо, морочимось. А відповідь дуже проста — ми прагнемо зустрічатися між собою. Ті, хто вже зрісся з цим рухом, хто без нього не може. Бо поєдинки — це круто, але для нас нині це вже не головне.
Для нас головне — єднання, спілкування біля багаття, причому спілкування за межі того колориту, частиною якого ми є, не виходить. Ми не сидимо біля вогнища і не обговорюємо, наприклад, автомобілі чи модні тренди. Або тим більше політику! Ми ділимося враженнями, обмінюємось думками, разом творимо нові ідеї, як зробити той чи інший обладунок чи пошити намет. Що для того треба, як те краще реалізувати.
Ночівля у таборі серед справжньої фортеці — це взагалі окремі відчуття, які складно описати словами. Так, справедливо буде зауважити, що все ж таки наші фестивалі для нас — не тільки розваги, а й величезна організаційна робота. Наприклад, останні кілька років мене задіюють у якості маршала або гоф-маршала (суддя та головний суддя, відповідно — ред.). Окрім того, на «Форпості» мене визначили керівником гарнізону. Тобто на мені — увесь табір. Вдень і вночі я забезпечую таку собі техпідтримку реконструкторам. Це і дрова, і солома для підстилки, стійки, розміщення. Також я контролюю чистоту в таборі та бездоганне збереження аутентики. Це означає — жодних сучасних речей чи одягу не має бути на очах. Якщо бачу в когось каремат лежить або кросівки біля намету — прошу прибрати. Це одна з головних наших «фішок» — збереження айдентики.
Багато хто працює на цьому поприщі паралельно з нами. В Україні щодалі то більше різноманітних фестивалів проводиться, і це не завжи добре, бо розпорошуються учасники. Адже кожен не може відвідати усі фестивалі, звідси виникає конкуренція між організаторами, але поки що «Форпост» живе і має амбітні плани. Ми вже зараз починаємо займатися підготовкою фестивалів наступного року. Це буде якісно новий рівень. Нові формати, нові умови та правила для учасників, нові івенти для глядачів. Намагаємося постійно бути цікавими для усіх та самих себе. І дух середньовічний зберігати обов’язково!
