Одним із талановитих господарників Півдня, який зумів зберегти від занепаду власні маєтки у післяреформений період, був Іосиф Скаржинський. Найбільшим досягненням Іосифа Петровича в освітній сфері можна вважати заснування Ольгинської сільськогосподарської школи.
Одним із найцінніших здобутків соціуму, який впливає на фундаментальні процеси в ньому, є освіта. Саме від стану освіти, науки, культури залежить політичний, економічний і соціальний розвиток окремого регіону та й держави в цілому. До того ж, у сучасному українському суспільстві відроджуються традиції, що тісно пов'язані із культурно-просвітницькими процесами, серед яких вагоме місце посідає меценатство. Явище доброчинності знайоме в Україні здавна, тому спроба простежити його історію в Україні є не тільки цікавою екскурсом в історичне минуле, а й можливістю відкрити невідомі шляхи самореалізації. Приклади добродійництва повинні стати у нагоді сучасним меценатам освіти, культури, науки.
Варто зазначити, що регіональна еліта Південної України XIX — початку XX століття, представниками якої були визначні дворянські родини, творчі колективи, відомі історичні постаті, добре усвідомлювала позитивне значення культурно-освітньої діяльності для збереження й самовизначення українського народу. Відкриття та підтримка навчальних закладів, створення бібліотек, популяризація агрономічних знань, будівництво православно-християнських храмів та унікальних світських споруд — все це стало надзвичайно важливою сферою діяльності однієї з найвизначніших дворянських родин Новоросійського краю Скаржинських.
Сьогодні реформування змісту освіти є наріжним каменем усього процесу перебудови освітньої системи в Україні. Реорганізація та вдосконалення агрономічних і зоотехнічних знань у наш час стикається зі значними проблемами, що в цілому пов’язано з існуючими негараздами в сільському господарстві. Тому вивчення історії заснування та розвитку Ольгинсько-Скаржинської сільськогосподарської школи, яка вже друге століття є носієм агрономічної та зоотехнічної освіти на теренах південної України, має важливе наукове та практичне значення.
Література, що пов'язана з історією Ольгинсько-Скаржинської школи представлена, перш за все, дореволюційною історіографією. Доречно згадати «Летопись прихода Петро-Павловской церкви села Мигеи, Елисаветградского уезда, Херсонской епархии», яку залишив священик Іван Філіппович. Крім того, детальний опис будівель Ольгинської школи (головного корпуса та житлових будинків), а також відомості про інвентар школи зустрічаємо у праці «Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. Новороссия и Крим» під редакцією Семенова-Тянь-Шанського. Інформацію відносно розвитку вказаного навчального закладу знаходимо і в опублікованих джерелах: статистичних збірках, звітах сільськогосподарських товариств, дореволюційній пресі. Зокрема, відомості про активну участь школи у виставках, екскурсіях, ярмарках зустрічаємо в «Отчетах о деятельности Елисаветградского Общества сельского хазяйства», «Записках Общества сельского хозяйства Южной России», «Сборниках Херсонского земства».
Сьогодні існують значні проблеми з дослідженням джерельної бази, яка б дозволила досконаліше вивчити діяльність цієї агрозоотехнічної школи, адже значна кількість документів була знищена під час революційних подій 1917 року. Матеріали, що збереглись, нині розпорошені по архівам Миколаївської, Херсонської, Одеської областей і потребують подальшого пошуку та популяризації. Такий стан речей є причиною того, що майже стодвадцятирічна історія Ольгинсько-Скаржинської школи, яка існує нині як Мигіївський сільськогосподарський коледж, є маловивченою.
Беручи до уваги все вище зазначене, передбачається вирішення низки завдань, зокрема, вивчення джерел та матеріалів, пов'язаних із історією заснування сільськогосподарської школи Скаржинських, створення цілісної картини розвитку вище вказаного навчального закладу від часу його відкриття до реорганізації у Мигіївський сільськогосподарський технікум (1890—1920 роки), визначення внеску Ольгинсько-Скаржинської школи у процес накопичення та вдосконалення агрономічних і зоотехнічних знань.
Соціально-економічне становище у південній Україні в другій половині XIX століття викликало нагальну потребу у створенні значної кількості навчальних закладів. Представники шляхетського стану, які займались землеробством і скотарством, розуміли вагоме значення поширення сільськогосподарської освіти серед населення для розвитку економіки регіону. Одним із талановитих господарників Півдня, який зумів зберегти від занепаду власні маєтки у післяреформений період, був Іосиф Петрович Скаржинський. Активний громадський діяч, член багатьох сільськогосподарських товариств, він добре усвідомлював, що вирішення низки практичних проблем у господарстві краю можливе за допомогою підвищення освітньо-культурного рівня його жителів. За період господарювання Іосифа Скаржинського у маєтку Мигія знаходилось три школи — земська однокласна, церковна школа грамоти для дівчат та сільськогосподарська школа, — що фактично існували завдяки підтримці цієї родини.
Найбільшим досягненням Іосифа Петровича в освітній сфері можна вважати заснування Ольгинської сільськогосподарської школи. Історія створення цього навчального закладу дуже цікава та драматична. У 80-х роках XIX століття Іосиф Скаржинський втратив кохану дружину Ольгу (з родини грецьких купців Папудових, що проживали в Одесі). Вона померла під час пологів. На спогад про дорогу жінку він спочатку побудував сільську лікарню, плануючи потім передати її земству або скарбниці. У «Сборнике Херсонского земства» за 1886 рік відносно лікарні збереглась така інформація: «…больница с. Мигеи строящаяся г. Скаржинским прекрасное здание, на возвышенном месте и красивое, созданное для большой больницы кроватей на 35. К сожалению, при проектировании здания обращено больше внимания на красоту, нежели требование науки при устройстве лечебниц, хотя из сельских лечебниц это будет, несомненно, лучшая». Однак ані земству, ані скарбниці готові споруди виявилися не потрібними, тоді Іосиф Петрович вирішив ці приміщення пристосувати для навчального закладу, проєкти якого вже неодноразово обговорювались у родині Скаржинських. Результатом його діяльності стало відкриття 27 жовтня 1890 року Ольгинської сільськогосподарської школи. За кошти господарника-мецената збудували кам'яний головний корпус із двома крилами-флігелями і підвальним приміщенням. У головній частині корпуса були розміщені: учительська, три учбові кабінети, перші класи, спальні, умивальні, їдальня, бібліотека і гардеробна. На другому поверсі знаходилась квартира фельдшера, економа, аптека, ізолятор, учнівська бібліотека. Опалення корпусу відбувалось за допомогою печей-голландок, освітлення — газовими лампами, а з жовтня 1914 року електричне (Іосиф Скаржинський збудував власну гідроелектростанцію). Також були зведені двохповерховий житловий будинок і декілька виробничих приміщень. Крім того, Іосиф Петрович виділив для школи 100 десятин польової та садибної землі та необхідну кількість тяглової сили, реманент та продуктивну худобу.
До 1895 року школа існувала на кошти Скаржинського, потім він подарував її скарбниці і навчальний заклад перейшов у розпорядження «Головного управління землеустрою та землеробства», в результаті чого було вироблено і затверджено «Положення про штат Ольгинської вищої сільськогосподарської школи першого розряду». До 1907 року опікуном школи залишався Іосиф Петрович, який самостійно вирішував всі питання, пов'язані з її діяльністю, згодом створили спостережну комісію, членами якої були: Бернс Оскар Августинович — землевласник с. Бандурка, Швахгейм Єгор Єгорович — землевласник с. Воєводське, пан Ковальов — голова земської управи.
З січня 1913 року Ольгинську школу перетворено в Ольгинсько-Скаржинське сільськогосподарське училище з додатковим педагогічним класом. Найбільша кількість учнів була дітьми селян і незначна кількість походила з міщан. Навчання в училищі було безкоштовним, кошти бралися лише за одяг, житло та харчування у розмірі 130 карбованців на рік. Більшість учнів були стипендіатами таких установ, як: Головне управління землеустрою і землеробства, Херсонське Губернське земство, Єлисаветградське повітове земство, Одеське повітове земство, Ананьївське повітове земство. Державні стипендії призначалися Радою училища найбільш здібним студентам і тим, хто потребував матеріальної підтримки. Існувала стипендія імені Іосифа Скаржинського, яка надавалась ним особисто найталановитішим учням.
На базі сільськогосподарського училища була створена бібліотека, яка нараховувала більше восьми тисяч книг різного призначення. Бібліотека одержувала до 30 одиниць періодичних видань, крім того, департамент землеробства за свій рахунок виписував ще з десяток спеціальних журналів по землеробству, скотарству, птахівництву. При бібліотеці було організовано читальню, туди передавались усі журнали та газети, якими учні постійно користувались, знайомлячись з досягненнями тогочасної агрономічної науки.
Ще у 1899 році була організована при Ольгинсько-Скаржинській сільськогосподарській школі метеорологічна станція. Вона, за своїм обладнанням, відносилась до другого розряду, знаходилась на території школи, за 80 метрів від головного корпусу. Завідувачем метеорологічної станції був один із викладачів. Спостереження проводили учні по спеціальному графіку чергування. Отримана інформація оброблялась, створювались діаграми, які давали можливість проаналізувати кількість річних опадів, зміни температури тощо.
При організації Ольгинської сільськогосподарської школи Скаржинський подарував їй 100 десятин землі, а у 1904 році з державних фондів було передано ще 500 десятин. Земельна площа училища розміщувалась на двох масивах, перший з яких у
При училищі розвивались майже всі сільськогосподарські галузі. Найбільших успіхів досягло садівництво, яке з давніх часів було однією із провідних галузей у економії Скаржинських. Сад був поділений на три масиви, один із яких знаходився перед головним навчальним корпусом, його площа становила 1454 квадратних сажені, він був насаджений у 1898 році, переважно росли яблуні та груші. Інші ділянки саду були розміщені на схилі балки, посаджені визначним лісівником Південної України — Віктором Петровичем Скаржинським, якому за великий внесок у розвиток лісівництва був встановлений в Одесі пам'ятник.
Пам'ятник Віктору Скаржинському
Неподалік від училища знаходився молодий сад, сажанці для якого були придбані у 1905 році. У саду знаходились ягідники малини, чорної і червоної смородини, аґрусу, також вирощували виноград. Сад мав 29 сортів яблунь і 18 — груш, до 10 різних сортів слив, вишень, черешень, 2 сорти абрикос. Щеплення та всі роботи в саду проводились учнями, результати своєї праці студенти представляли на сільськогосподарських виставках та екскурсіях. Протокол засідання експертної комісії до відділу садівництва Єлисаветградського Товариства сільського господарства свідчить: «...1909 года апреля 21 дня комиссия рассматривала экспонаты Вознесенского земского питомника плодовых деревьев и виноградных лоз и питомника плодовых деревьев Ольгинской сельскохозяйственной школы при деревне Мигеи. Ознакомившись с постановкой дела и воспитанием деревьев, комиссия признала желание выдать Вознесенскому земскому питомнику Большую серебряную медаль и Ольгинской сельскохозяйственной школе малую серебряную медаль». Фрукти та ягоди сушили, збирали з них насіння, виготовляли масла, що мало як навчальне, так і комерційне значення.
Значного розвитку набуло рільництво. На дослідних ділянках практикувалась шестипільна сівозміна: пар, озима пшениця, бульбоплоди, яровий ячмінь, віко-вівсяна суміш, овес. Для порівняння та поглиблених дослідів застосовували і чотирьохпілля. При обробітку землі застосовувалась така агротехнічна система: лущіння стерні між копами на зиму, весною культивація, боронування і рядовий посів. У середньому на рік рільництво давало чистого прибутку 3941 карбованець.
Вагоме місце займало тваринництво, яке мало як навчально-теоретичне, так і практичне значення. Стадо складалося з декількох порід великої рогатої худоби: ангельнської, симентальської, червоно-степової. За рішенням педради було створене племінне ядро із сіроукраїнської породи. Годівля тварин проводилась різноманітними кормами, утримання практикувалось стійлове. Свинарство нараховувало більше півсотні свиней різних порід, зокрема: велика біла та англійська. Значна частина поросят продавалась як племінний матеріал.
Вівчарство при школі мало виключно навчальне значення. Вівці були подаровані школі родиною Скаржинських — це були представники карачаївської породи та мериноси мазаєвського типу. Вівчарство розвивалось у господарстві Скаржинських ще з першої половини XIX століття. Загальна кількість отари на 1852 рік становила 11000 овець. Серед них 5000 мериносів, які цінувалися за доброякісну вовну і були поміщені в добре збудованих із цегли вівчарнях. Нараховувалося також близько 6000 простих овець, що були представлені волоською, шпанською, лейчестерською та деякими іншими породами.
Із птиці в школі утримували переважно курей і качок, які також мали виключно навчально-дослідницьке значення, їх поголів'я становило 50-70 штук. Результати птахівництва школа неодноразово демонструвала на виставках, про що свідчать відомості із звіту за 1909 рік про діяльність Єлисаветградського Товариства сільського господарства: «Ольгинской сельскохозяйственной школе за два гнезда плимутрок в виду очень крупных и сильных экземпляров — малую серебряную медаль».
Городництво мало навчальний характер, огородина займала близько 2,5 десятин землі, на ділянках культивували різні види рослин, серед яких найбільш поширеними були різні сорти огірків, помідор, капусти. Спочатку овочі поливались із струмка, пізніше при підтримці Скаржинських викопали криницю з добовим дебетом води 1500 відер. Овочі, що вирощували, часто презентували на сільськогосподарських виставках, продавали на ярмарках, а також поставляли до їдальні для учнів.
Оскільки при училищі був відкритий педагогічний клас, то на його базі час від часу проводились курси по сільському господарству для народних вчителів, які з 1909 року стали постійними.
У 1914 році було складено і затверджено Департаментом народної освіти новий план розширення сільськогосподарського училища, що сприяло його активізації. Були здійснені екскурсії в м. Єлисаветград на сільськогосподарську виставку, потім у Москву і Полтаву. Практикувались екскурсії в школу, так за 1914 рік в Ольгинсько-Скаржинському сільськогосподарському училищі провели дві екскурсії для селян на чолі з агрономічним старостою, які відвідали ферму, поле, город, сад. Однак Перша світова війна, а згодом і революційні події стали причиною того, що багато талановитих учнів було мобілізовано до армії, а Скаржинські, які постійно підтримували училище та сприяли його розвитку, емігрували до Італії. Ольгинсько-Скаржинське сільськогосподарське училище було перетворене у вищий навчальний заклад вузької спеціалізації — Мигіївський сільськогосподарський технікум, який існує і в наш час в якості Мигіївського сільськогосподарського коледжу.
Таким чином, Ольгинсько-Скаржинська школа не одне десятиліття була осередком розвитку сільськогосподарської освіти на території Південної України. Педагогічний і студентський колектив зумів вдало поєднати процес накопичення теоретичних знань і їх практичне використання. Важливими напрямками діяльності було: створення бібліотеки, відкриття педагогічного класу, робота метеорологічної станції, розробка діаграм у результаті спостережень і їх популяризація. Дослідження в галузі тваринництва, зокрема, свинарства, вівчарства, а також птахівництва мали неабияке значення для подальшого розвитку зоотехніки та ветеринарії на базі школи. У результаті науково-дослідного характеру лісівництва, садівництва, рільництва, огородництва відбувалось розширення і поглиблення агрономічних знань, використання яких мало практичне значення для регіону.
Участь школи у виставках та екскурсіях, тісна співпраця з сільськогосподарськими товариствами та земством сприяло поширенню знань, які здобувались на базі школи населення Півдням. Все вище вказане ще раз підтверджує значення Ольгинсько-Скаржинської школи для розвитку сільськогосподарської освіти. Столітня діяльність цього навчального закладу потребує більш глибоких досліджень його історії та її популяризації з метою підняття інтересу до аграрної освіти.
