Ми давно закінчили школу, та щороку, коли падає осіннє листя, відчуваємо дивний смуток, наче маємо бути десь у зовсім іншому місці. Можливо, на одну мить, на хвилиночку маємо повернутися у клас, взяти крейду та відчути таке знайоме хвилювання.

Іноді ми були нестерпними, іноді сперечалися, не погоджувалися. Але потім, сівши за лави вищого навчального закладу, згадували із вдячністю.

Щоразу, коли наші діти та онуки просять допомогти зробити уроки, ми знову дякуємо та бажаємо довгих років життя.

Спасибі, що вчили. Спасибі, що змусили повірити у власні сили. Спасибі, що і досі з нами!