Народився Леонід Васильович Куракін у 1939 році у Тирасполі, у родині військовослужбовця, водночас материнський його родовід Мироненків-Усатенків суто степовий — Доманівський та Первомайський.
У 1958 році закінчив 12-у школу у Первомайську, згодом навчався в Одеському залізничному училищі. Після армії працював на будівництві ракетних шахт, що саме густо засівалися на початку 60-х років ХХ століття навколо Первомайська. Був учасником літературної студії при газеті «Прибузький комунар», кореспондентом якої згодом і став.
З 1963 року — в Харкові. Закінчив факультет української філології Харківського університету, викладав зарубіжну літературу у вузі, завідував відділом літератури та мистецтва у газеті «Вечірній Харків». Разом із дружиною підготував «Енциклопедію побуту», яка принесла популярність. Згодом придбав у Краснограді друкарню, переобладнав її з лінотипу на комп’ютерні набір і верстку і зайнявся видавничою та поліграфічною діяльністю. Друкував матеріали Народного Руху та просвітянські матеріали, обласні, міські, районі.
В кінці 80-х років ХХ століття Леонід Куракін став одним із засновників регіональної філії Міжнародної асоціації детективного і політичного роману.
Леонід Куракін — автор роману «Айсберги», який відображає реалії свого часу. Реалії духовного життя інтелігентів з маси, котрі мислять, мучаться прагненням відбутися особисто і зневірою у можливість відвертого і чесного шляху до цього. А тому буття їх — це буття айсбергів, що лише на одну сьому висовуються над поверхнею. Герої «Айсбергів» живуть так, а думають інакше. Роман багато в чому автобіографічний: несе в собі і магнетизм духовного земляцтва, що пов’язаний для автора передовсім із давньою (ще з літстудії) дружбою з відомим нашим політичним борцем і письменником Олексою Різниченком. Автор фото на суперобкладинці — краєвиди Первомайська — прекрасний фотограф і краєзнавець Володимир Войтенко.
Влітку 1998 року у Первомайську відбулася презентація роману «Айсберги» та книги Олекси Різниченка «Наодинці з Богом». Під час презентації поет Григорій Усатюк запропонував Леоніду Куракіну надрукувати збірку поезії та прози наших земляків до 50-річчя літоб’єднання. Леонід Васильович погодився, і через три роки світ побачило «Степове многоріччя». У книзі надруковано твори сорока восьми авторів — наших земляків.
Поет і журналіст Юрій Островершенко згадує, що Леонід Васильович був людиною комунікабельною, доступною у спілкуванні, любив пожартувати, рівний був у стосунках як з авторитетними, так і з молодими письменниками, з багатьма був на короткій нозі. Він провідав у Києві Миколу Вінграновського, про що Микола написав у листі від 16 березня 1999 року до Олекси Різниченка так: «Був у мене Льоня Куракін — дуже славний чоловік!» Микола підписав йому свою книжку, якою Леонід і Олена увесь час дорожили.
Вічна пам'ять!
