Голодну Кутю, або Водохресний Святвечір, або ж надвечір’я Богоявлення, а ще — Другий Святвечір традиційно відзначають 18 січня. Первомайці ще цілком встигають виготовити собі авторську глиняну миску для куті.
Традиції другого Святого вечора
Звечора і до півночі, в ніч на величне свято Йордан, 19 січня, православні та греко-католицькі християни вдруге збираються за різдвяним столом.
Якщо на свято Василя 14 січня щедрувальники-хлопці обходили з піснями оселі, то в цей вечір варто чекати дівчат-щедрувальниць. На Старий Новий рік жінкам та дівчатам взагалі заборонялося ходити в гості, або ж принаймні відвідувати чужу домівку раніше, ніж до неї зайшов чоловік. А всі походи дівчат з піснями за давньою традицією відбуваються після заходу сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Що ж до самої щедрівки, то вона цікава тим, що робить натяк на стародавній поганський звичай наших предків — приносити в жертву волів (виженемо рогача).
У переддень Водохреща всі віруючі дотримуються суворого посту — нічого не їдять, а йдуть в церкву святити посуд. Перед цим вони квітчають глечики, миски, пляшки, баняки різним оздобленням. Зазвичай це можуть бути «безсмертник» або сухі васильки, «щоб Бог милував від злої напасти».
Вода, освячена в надвечір’я Богоявлення, — «вечірня вода» — вважалася святішою, ніж на Водохреща, і вона «згидлива» на всяке лихо.
На самий святковий стіл, як і на перший Святий вечір, намощують сіна, кладуть зубці часнику по кутах та застилають все скатертиною, щоб зверху ставити пісні страви у глиняному посуді. Окрім пісних страв, на стіл ставлять Дідуха на покуття. Вносячи до хати сніп жита, господар віншує: «Віншую вас з щастям, здоров’ям, з цим Святим вечором, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам пан Бог назначив вік!»
Тільки після того, так само як у перший Святий вечір 6 січня, коли зійде вечірня зоря, можна сідати вечеряти. Насправді в цей день не обов’язково дотримуватись дванадцяти страв, проте головною умовою є те, що на стіл подають тільки пісні страви: смажену рибу, гречані млинці, вареники з капустою, узвар та кутю. Однак у надвечір’я Богоявлення в деяких регіонах України існувала традиція «виганяти кутю». Оскільки з Йорданом свята закінчувалися, необхідно було голосно попрощатися із основними атрибутами святкувань, через що діти голосно били ложками об посуд і створювали галас на подвір’ї: «Тікай, кутя, із покуття, а узвар — іди на базар, паляниці, лишайтеся на полиці, а Дідух — на теплий дух, щоб покинути кожух».
Коли ж діти «кутю прогнали», батько присмалює дітям чуби: «Щоб вовка не боялися!» Давня приповідка «Не бачив ти ще смаленого вовка» говорить саме про цю традицію у другий Святий вечір.
Дівчата в цей вечір також могли ворожити: вони після вечері збирали зі столу ложки і йшли на поріг тарабанити ними, адже, «де пес збреше, туди заміж піду!» Потім після вечері клали всі ложки в одну миску, а зверху хлібину, «щоб хліб родився». Кутя, яка залишилася після вечері, виноситься курям, «щоб добре плодилися».
Зранку християнським сім’ям прийнято вмиватися просто водою (освячену не брали, щоб її не псувати і не виливати потім), особливо дівчатам, які додавали у воду монети, щоб були красивими і багатими цілий рік. Після цього монети збирали і роздавали між усіма членами родини: вони вірили, що ці монети мають приносити удачу.
А ще кутю прийнято їсти із справжнього глиняного посуду. Як відомо, глина є «живим», природнім, екологічно чистим матеріалом. Тому і кутя з глиняної миски смакує по-особливому. А щоб виготовити авторську глиняну миску, треба завітати до Первомайського краєзнавчого музею на майстер-клас із гончарного ремесла.
Зробіть собі автентичний подарунок — глиняний горщик для куті.
Додаткова інформація за телефоном: (066)-806-55-24, Олена Красіна
