Щоб допомогти батькам активних дітей та самим дітям відчути себе потрібними, значимими серед однолітків, пропоную терапевтичну казку.
Покоління дітей дошкільного віку сьогодення вже значно відрізняється від ровесників попередніх років. Діти стали більш активними, розвиненими та розкутими, але й дещо нетерплячими. Молоді батьки намагаються якомога раніше віддати дитину до розвиваючих гуртків чи шкіл раннього розвитку, багато часу та сил вкладаючи у розвиток дитячого інтелекту. Однак усе в природі розвивається та дозріває у визначений на це час. Тому, паралельно з інтелектуальним, слід займатися і емоційним інтелектом, і фізичним розвитком. Діти, які змушені мало рухатися через постійне розумове навантаження та контроль над поведінкою на занятті, у суспільстві та іноді і дома вести себе стримано, щоб «не заважати» батькам шумними іграми, приречені стати «зручними тихими» або «не зручними», занадто активними. Саме активним, занадто рухливим дітям із холеричним темпераментом і нелегко дається адаптація.
Невикористана дитяча енергія, не задіяна рухова активність для таких дітей нестерпна. Навколо них завжди гамір, штовханина, вони непосидючі і через те неуважні, хоч нові знання отримують легко. Через свій темперамент активні діти створюють у групі багато галасу та неорганізованості, що змушує педагогів постійно вгамовувати їхню активність та іноді застосовувати виховні міри покарання. У дошкільнят ще недостатньо сформована вольова сфера, тому дітям-холерикам особливо нелегко стримувати себе. Іноді такі діти відчувають себе ізольованими від одногрупників.
Щоб допомогти таким активним дітям відчути себе потрібними, значимими серед однолітків, я написала терапевтичну «Новорічну казочку про Сергійка й Нулика», яку раджу прочитати дітям дошкільного та молодшого шкільного віку.
Новорічна казочка про Сергійка й Нулика
Це сталося взимку, напередодні Нового року. Одного разу хлопчик Сергійко з мамою пішли до магазину іграшок, щоб купити прикраси на ялинку. І ось вони помітили, що на вітрині були не тільки різнокольорові ялинкові кульки, але й іграшки-цифри.
І вирішили вони прикрасити свою новорічну ялинку кульками, цукерками, шишками та цифрами. Повернулися швиденько з магазину по білому сніжку, зайшли до теплої хати, стали іграшки розгортати та й вчитися рахувати.
«1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9…», — повторював за мамою Сергійко і викладав іграшкові цифри на столику у рядочок.
— Які вони усі різні, — сказав хлопчик. — Одна схожа на паличку, а друга — на качечку…
— Який ти в мене розумничок, — сказала мама. — Знаєш, кожна цифра у рядочку має своє місце і дуже важлива. Давай пограємося у таку гру: я буду тобі показувати цифру, а ти шукаєш щось у твоїй кімнаті, що можна порахувати.
— Одиничка — це одні двері до твоєї кімнати, — сказала мама.
— А у моїй кімнаті два вікна, це буде цифра два, — зрадів хлопчик.
— А ще у тебе є три дзиґи, — сказала мама.
— І чотири розмальовки на столику, — підхопив Сергійко.
Так вони з мамою гралися і раділи, що Сергійко гарно запам’ятав цифри.
— А зараз я тобі покажу ще одну цифру, — сказала мама і дістала з коробки якусь дивну річ.
— Так це ж овал, — відразу загукав Сергійко.
Мама посміхнулася і сказала: «Вона справді овальної форми, але це цифра…»
— Це бублик, — засміявся хлопчик, — цифри такими не бувають.
— Це така цифра і називається вона нуль, — продовжила мама.
— А скільки це — нуль ? — запитав Сергійко. — Як мені порахувати?
— Нуль — це означає «нічого немає», — пояснила мама. — Ось, наприклад, була у тебе одна цукерка, ти її з’їв, і у тебе на долоньці вже нічого немає. Це і буде нуль.
— Тоді я не зможу нічого порахувати, якщо ти скажеш «нуль»? — розгублено запитав Сергійко.
— Так, вірно. Але нулик дуже потрібен усім нам, я про нього далі тобі розповім, коли ми будемо прикрашати ялиночку.
— Я зрозумів, — сказав Сергійко. — А ти мені дозволиш самому почепити на ялинку 9 іграшок?
— Звичайно, — пообіцяла мама. — А зараз ходімо спати, бо завтра час ялинку прикрашати, щоб встигнути до новорічних свят.
Усю цю розмову чули цифри, бо вони були не іграшкові, а казкові. І коли у хаті усі заснули, цифри почали гратися і уявляти, як завтра будуть прикрашати собою ялинку і кімнату. Як усі гості будуть дивуватися, що на ялиночці такі незвичні цифри — прикраси, як будуть їх роздивлятися та про них усім розповідати. Вони були схожі на маленьких дітей із дитячого садочка.
Нулик був сміливим, веселим та непосидючим. Йому усе хотілося спробувати зробити самому і побачити багато нового. Ось і вирішив він скотитися зі столу, та й побігти ближче до вікна, щоб побачити, що то таке пухнасте та біле сиплеться з неба.
А тим часом цифри вирішили посперечатися, хто з них важливіший та найпотрібніший.
— Звичайно, я найважливіша, — сказала Одиниця, — тому що я стою перша у ряду.
— Ні, я, — сказала Вісімка, — бо я схожа на сніговичка із двох кульок.
— Ні, я, — сказала Двійка, — бо я схожа на лебедя з довгою шиєю і в кімнаті є два вікна.
— Ні, я, — сказала Дев’ятка, — бо мною увесь рядок цифр закінчився. — І я знаю, що завтра Сергійко сам 9 іграшок почепить на ялинку, а 9 — це найбільше серед вас усіх.
Їхні голоси ставали усе голоснішими, щічки червоніли від впертості, чубчики спітніли від сперечання і вже ніхто нікого не слухав, намагаючись довести свою значимість.
Так вони довго сперечалися, а маленький Нулик дивився на білий пухнастий сніг, слухав розмови цифр і дуже сумував.
— Усі можуть щось порахувати, їх мало і багато. А як же я? Навіщо тоді мене купили і цифрою назвали, якщо нулик — це означає, що «нічого немає»? — так думав маленький Нулик, дивлячись у зимове небо, і маленькі слізки котилися по його щічкам.
Раптом у небі щось яскраво засвітилося і до нього прилетіла новорічна зірочка.
— Привіт! Чому ти, Нулику, сумуєш, чому плачеш? — запитала вона.
— Усі можуть щось порахувати, мало чи багато. А як же я? Яка з мене користь, якщо нулик — це означає, що «нічого немає»? Он і цифри без мене можуть обійтися, — гірко зітхнув Нулик.
— Ні, Нулику, ти дуже важлива цифра. Я теж думала, що якщо я найменша зірочка, то з мене толку немає. Але я можу починати світити раніше за всіх, я ще з вечора першою стаю помітною у небі. Так і ти. Вір у диво і у новорічну ніч воно здійсниться.
— Гаразд, — сказав Нулик і солодко заснув на підвіконні.
А тим часом настав ранок і малий Сергійко прийшов з мамою прикрашати ялинку. Усі цифри у коробці вже лежали тихо і чекали, кого ж першого візьме мама, щоб прикрашати ялинку.
— Давай я буду їх чіпляти і рахувати, усі 9 іграшок сам, — запропонував мамі хлопчик.
Іграшки сяяли при денному світлі і ялинка ставала усе красивіша.
— Усе, готово! — радісно гукнув Сергійко, високо причепивши на гілочку ялинки цифру 9.
— Ні, ще не готово. Я тобі обіцяла розповісти про нулика. А де ж він? — здивувалася мама.
— Ось у мене для тебе був сюрприз, але для цього нам потрібно знайти нуль.
Мама та Сергійко почали оглядати коробку, де лежали іграшки, шукали на маленькому столику. А іграшкові цифри на ялинці притихли і ніяк не могли зрозуміти, чому вони вже не такі важливі, а дива без нулика не буде.
— Знайшов, знайшов! Ось він, на вікні. Як же це сюди потрапив наш нулик? — запитував Сергійко.
— Дуже добре, що ти його знайшов, — сказала мама. — Я хотіла тобі сказати, що саме нуль допомагає кожній цифрі і уміє усе збільшувати та примножувати. Ось поглянь: як тільки нулик стає позаду цифри і подає їй свою праву ручку, то разом вони стають сильнішими у десять разів. Ось і наша ялиночка завдяки нулику стане ще кращою. Якщо поряд з одиничкою поставлю нулик, у нас з тобою з’явиться десята іграшка, — сказала мама, дістала ще одну новорічну іграшку і вчепила на верхівку ялинки яскраву зірочку.
— Який же потрібний цей нулик! Я тепер зрозумів, що кожен у житті важливий, — сказав радісно Сергійко.
А Нулик теж впізнав маленьку новорічну зірочку, що обіцяла йому диво, і посміхнувся. Новорічна зіронька підморгнула йому і уся ялинка засяяла вогниками та іграшками. Це малий Сергійко з мамою увімкнули гірлянди і покликали гостей зустрічати новорічне свято. А маленькі гості, друзі Сергійка, ще довго любувалися новими іграшками, водили хоровод біля ялинки і дружно співали дитячі новорічні пісеньки.
Відтоді і маленький Сергійко, і Нулик вірять у новорічні дива.
Телефонуйте або пишіть у Viber: 097-328-66-98, 0663414573, пишіть на адресу: [email protected] чи у Skype: olviaolena.
