Бути еко-свідомим та дбати про довкілля в Первомайську нелегко, але можна. І те, і інше перевіряю на собі.
Усі ми нині (ті, хто має активну життєву позицію, за все добре і проти всього поганого) любимо чисте довкілля. Це зараз модно та популярно. Але по-справжньому дбають про нього, а не просто "люблять" одиниці. Ось нині прочитав у Facebook пост від "человека из 70-х", що виявляється нинішня молодь не вміє втішатися з того, що має. А вони "в своє время" палили листя, воно їм геть не смерділо, і здоров'ю їхньому не шкодило, а натомість — вони в ньому смажили картопельку! В купі листя. В диму. Смажили. І раділи. Отак от. Ну то таке — я просто не міг пройти повз цю тему, хоча писатиму, насправді, трохи про інше.
Одним з елементів турботи про довкілля є сортування сміття. Не на словах, а справді. Ми вдома спробували. Це геть не складно, а навіть цікаво. Отже, папір, картон (навіть упаковки від доньчиних пластилінів та зубної пасти) — окремо, скло — окремо, ПЕТ-пляшки — окремо. Наше бажання та прагнення експерименту навіть дозволяло не звертати увагу на те, що місця в нашій квартирі для повноцінного сортування ніт, від слова "зовсім". Але, менш із тим — сортували. Коли цей етап вдало відтестували, настала черга ще цікавішого — що з отим усім робити далі.
У Первомайську побутує думка, що вторсировину подіти нема куди, тому краще ото все спалити, воно собі подимить-посмердить і жодного клопоту. Бо сміттєпереробний завод не побудували, сортування на міському рівні не налагодили, то чого прості люди мають голову собі морочити. Так ось — тема, що вторсировину подіти нікуди — міф.
Про це ми вже писали окремо, і вказували графіки роботи цих пунктів.
Зрештою, настав момент і мені перевірити, що та як там приймають. Завантажив я, значить, всю склотару у торби та потягнув то все на ринок Коротченка. З боку виглядало все дуже і дуже епатажно. Бо ніби на вигляд не люмпен-пролетаріум, але дзенькіт змушував перехожих оглядатися і робив їм неабиякий когнітивний дисонанс. Здивувалася і дівчина на пункті прийому. Бо звикла зі склотарою бачити зовсім інший контингент. "Це я не по ринкові збирав, — поспішаю заспокоїти її, — то все наслідки понад річних винних дегустацій з друзями". Дівчина видихнула, кивнувши головою з певною недовірою, але зважила мої пляшки і вручила мені 10 гривень! Отак от! На роботу та з роботи сьогодні точно не пішки!
До речі, з папером та ПЕТ-пляшками мала би статися аналогічна історія, але тут сценарій дещо інший. Є в нас у сусідньому будинку дядя Толя. Він, що називається, санітар лісу, і улюбленець усіх бабусь району. Кому що полагодити — усі до дяді Толі у гараж. І в кого якісь картонні коробки чи пластикові пляшки, просто виносять до під'їзду, а дядя Толя раз-два на день робить рейд районом та збирає то все, аби потім здати і мати якусь копійку. Традицій, встановлених до мене, ламати не став, відтак картон та пластик лишив дяді Толі. В кого нема такого сусіда — усю вторсировину здавайте самотужки. І не лінуйтеся то робити. Повірте, це не так багато часу займає, і користі чимало дає. Ну і про любов до довкілля можна буде говорити аргументовано.
І ще одне — якщо маєте знайомих, які "в своє времня смажили картопельку в горілому листі і були здорові" — також не пошкодуйте пару хвилин, аби пояснити, що канцерогени та вуглець якщо і еволюціонували за 40 останніх років, то не в кращу сторону. А тому це — таки шкідливо. І за це буває штраф. Дихати чистим повітрям — наша базова потреба. Про це поговоримо окремо наступного разу.
