Це історія не тільки про порятунок двох річкових мешканців, а й про дещо більш філософське. Читайте блог про те, навіщо журналістка Гарду купила у крамниці двох річкових раків і випустила їх у Південний Буг.
Вони боролися за своє життя — і виграли
Як я була малою, ми щоліта відпочивали на дачі над Дніпром, на острові біля Херсона. Крамниць на острові не було, а катер ходив раз на декілька днів, тож ми ловили рибу і раків, готували та їли їх, і це вважалося нормальним. Але нині, у дорослому віці, я щиро не розумію людей, які їдять раків: там і їсти нема чого. Тим більше, готувати їх таким варварським способом, а саме: варити живцем, вважаю неприпустимим. Жива істота, як не як. Тож і не готую, і не купую. Але цього разу купила, і ось чому.
Взагалі-то, у рибній крамниці мені була потрібна риба для котів. Заходжу, обираю рибу, і бачу, завезли раків. Ті лежать у лотку, вже майже не ворушаться. Але один у відчайдушному намаганні втекти випав з лотка на стіл і лежить там догори дригом, смикає лапками. Шкода тваринку, а що я можу зробити? Відвернулася, дивлюся рибу. Але щось не давало спокою. Мабуть, сумління.
А ще згадала історію. Кілька років тому мій друг-велосипедист їхав пізно ввечері додому з центра по Київській. Їде, бачить: узбіччям рак повзе. Звідки він тут взявся, далеко від річки, аж посередині вулиці? Мабуть, рибалка якийсь загубив. Зупинився, взяв того рака, розвернувся і повіз назад, до річки. Випустив унизу Київської, де пляжик, і поїхав знов угору. А підйом там будь здоров, хто їздив велосипедом, той знає. Їде, бачить: ще один повзе! Та що ж це таке, мабуть, потрапити додому сьогодні не вийде (це було ще до 2022-го, коли не було комендантської години). Взяв, розвернувся, поїхав до річки... Втретє піднімаючись вулицею, думав про те, а чи немає там третього. Цього разу дорога була порожня, і велосипедисту вдалося таки врешті потрапити додому.
Оце я згадала, а також згадала, як ми на морі з родиною рятували після відливу крабиків і медуз, яких море винесло на пісок. І після дощу прибирали з дороги равликів і дощових черв'яків. Знову озирнулася на той лоток. У ньому ще другий річковий мешканець подавав ознаки життя: хоч і мляво, а ворушив ніжками. Продавчиня питає: «Що вам?» «Мені оці заморожені дві рибки, — кажу. — І ще оцих двох. Випущу їх у річку». Продавці геть не здивувалися, зважили рибу і двох раків. Важить один близько 30-35 грамів. Тож рятувальна операція обійшлася десь менше двадцятки, враховуючи, що раків продають по 550 гривень за кілограм.
Раки ворушили клешнями в пакеті. «Шо ви там, дурненькі тварини? Попалися? Чекайте, скоро випущу у воду, вам стане краще», — запевнила незвичайних «пасажирів» дорогою. Швиденько набрала у миску води із запасів, бо у крані не було: електрику щойно ввімкнули. Випустила «улов». Ті спочатку принишкли, а потім почали потихеньку ворушити клішнями. До миски збіглися допитливі коти. Маленьке цікаве котеня, яке ще не навчилося боятися, зазирало туди так і так, а потім макнуло свого носа у воду і відскочило. «Не лізь туди, бо як вхопить клешнею за носа, будеш бігати!» — попередила малу. Велика кішка поводилася обережніше: обходила миску за півметра і звідти виглядала круглими від подиву очима: що воно таке?
Страшно цікаво
Треба було бачити картину, як майже уся родина зібралася довкола тої миски: коти, дитина і цілком доросла людина, тобто авторка, спостерігали за тим, що відбувається. Тим часом вусаті потихеньку оживали. Почали ворушити вусиками, розмахувати клешнями, повзати у мисці і навіть, наче, збиратися побитися одне з одним. Надійшла пропозиція набрати води у ванну, щоб їм було просторіше. А також насипати туди піску, накидати камінців і пустити трави замість водоростей. І це у нас буде своя річка. А потім можна ще рибу пустити. І щоб коти рибалили. Потім пішли філософські розмови про те, де ж раки зимують, та наукові дискусії про те, що вони їдять, і дослідження, як же насправді вони пересуваються: задки чи передом? І чи можуть розрізати папірець клешнею? Розрізати не можуть, а от вхопити змогли, з чого ми зпробили висновок, що вони вже очуняли, можна везти й випускати.
З двох пластикових коробок вийшло два персональні акваріуми, які були поставлені в рюкзак і повезені велосипедом до річки.
Персональні акваріуми
І ось настав момент повернення річкових мешканців у їхнє природне середовище. По одному дістаючи їх з коробок, пускаю в річку, саджаючи на лист латаття при березі.
Випускаємо раків у річку
Бачили б ви, як раки побігли у воду, коли побачили (чи почуяли) рідну стихію! Дуже швидко, один за одним побігли у річку, занурилися у воду і попростувли далі піщаним дном, все далі і далі від берега. Звісно, складно прочитати емоції у таких створінь, але можу запевнити: вони зраділи. Дуже зраділи! А разом з ними і авторка блогу. Приємно врятувати життя, навіть хай це дрібні істоти. Але ж вони теж хочуть жити. Ці двоє так хотіли жити, що навіть опинившися у магазині, за крок від каструлі з окропом, намагалися тікати. Вони боролися за своє життя, вони не здалися, продовжували робити те, що могли зробити. І врятувалися. І повернулися у свою рідну річку, де житимуть далі. І, сподіваюся, більш не потраплять до ловців.
Отак Всесвіт приходить на допомогу тим, хто робить усе, що може. Навіть коли здається, що вже все, то насправді може виявитися, що ще зовсім не все. Оце, власне, і є той філософський висновок, який підказує ця історія. А ще — кожен із нас може зробити для когось маленьке диво. Головне — не проходити повз.
До рідної стихії
Пропонуємо пройти тест: що ви знаєте про Південний Буг?
