День на день ніколи не буває схожим. Передбачити, що і як, особливо в наш час, дуже важко. Ніколи не знаєш, які сюрпризи, чи виклики може підкинути тобі життя. Так склалося, що я знову в дорозі. І знову нові знайомства.

Цього разу мені доля підкинула знайомство з дівчиною Даринкою з Херсону. Вона приїздила на весілля до подружки в Миколаїв. Сама нині в Польщі, але мріє про повернення до Херсона. Та поки туди повертатися небезпечно.

Повномасштабна війна її застала у рідному Херсоні. Чи був страх, тепер і не може сказати, більше непорозуміння: як, чому, за що? Все здавалося маячнею. Як то так?

Перші три дні був просто ступор. Вона нічого не розуміла і нічого не планувала. Потім прийшло усвідомлення жахливості всієї ситуації. Вона, як і тисячі херсонців, опинилася в окупації. То був найважчий період. Скрізь російська армія, чужі солдати. Більше того, росіяни почали заселяти будинки херсонців. Бачити все це було несила. На блокпостах, зціплюючи зуби, мовчала, або відповідала коротко і придуркувато. Якось, перевіряючи, виявили у неї татуювання метелика. Змусили роздягатися прямо посеред вулиці.

— Це така мерзота і таке приниження, — згадує моя співрозмовниця. На очах з’являються сльози.

— Вони нам стільки горя і біди принесли: розлучили з рідними, зруйнували наші плани, змусили нас покидати домівки, а тепер нещадно знищують наше місто, — продовжує Даринка. — Я не була в Херсоні з вересня минулого року. І коли зараз потрапила туди — не впізнала. Це мертве місто. Здається, що вони навіть і душу з нього вирвали. Пустинні вулиці, поодинокі працюючі магазини, постійні вибухи та прильоти. Я пробула, прохворіла, два тижні. Це життям не можна назвати. Ці істоти знищили практично усе, що було рідним і дорогим. Повертатися тепер додому доведеться гостею.

Ми довго гомоніли про життя в Херсоні, про плани на майбутнє, шукали спільних знайомих. І таки знайшли. Довго дивувалися і раділи обставинам та ситуаціям, які нас об'єднують (дозвольте про це не говорити). Але те, що ця дівчинка стала для мене рідною, тепер незаперечний факт). І вкотре переконуєшся, наскільки тісний світ. І ти не знаєш, де і кого зустрінеш і як розвиватимуться події далі. І кожний день так відрізняється від наступного. І ти не знаєш, що і як?

Єдине в чому впевнена, що Дар'я повернеться в Україну, повернеться, щоб відбудовувати її, повернеться, щоб лікувати її від ран і болі. А я чекатиму на нашу нову зустріч. Щасти тобі, дівчинко!

Читайте також: Великодні свята — час для подарунків
Читайте також: Про цифрову гігієну і не тільки
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися