Замислитися над темою психологічних характеристик та моделлю поведінки творчих дітей мене підштовхнула зустріч із однією дванадцятирічною дівчинкою на ім’я Вероніка. Мене зачепив її образ. Вся в білому: штани, сорочка, волосся — і макіяж космічний. Вона більше була схожа на іншопланетянку, аніж на земну дитину. Поруч мама, яка намагалася з’ясувати, чому такий образ. Я не втрималася — і втрутилася у розмову. Розговорилися. З’ясувалося, що дитина ішла на урок художнього малювання. І просто їй захотілося бути схожою на зиму. А ще вона готувалася малювати мультяшні образи.
— То ти одяглася у біле на побачення з улюбленим героєм? — поцікавилася я.
— Та ні, просто натхнення, просто захотілося бути сьогодні такою.
Вероніка пішла, а я услід подумала: тож всі творчі діти несхожі на інших. Вони сприймають світ таким, яким він малюється в їхній уяві. Їм не цікаво, що подумають про них інші. Головне, що це все дитині до душі самій. А ще вони бунтарі. Вони не можуть бути, як усі. Вони мислять по-іншому, поведінка їхня нестандартна та і в рамки життя їх не можна поставити. Вони шукають своє призначення у житті. Чутливі, емоційні, рухливі, не сприймають дисципліни і не мають бажання вчитися у звичайній школі. Словом, вони унікальні та володіють новими незвичайними психологічними характеристиками і моделями поведінки.
Що це означає?
Це означає, що ми, дорослі, маємо змінити свій підхід до них. Традиційні методи виховання, як на мене, не для них.
Що ж робити?
Найперше — зрозуміти дитину!
А потім?
Потім дорослим не варто встановлювати дуже жорсткі рамки, обмежувати і контролювати їх. Навпаки, слід дати більше свободи, щоб отримати досвід шляхом самостійних проб і помилок. Будь-які заборони повинні бути аргументовані — інакше така дитина просто їх проігнорує.
У спілкуванні варто утримуватися від жорсткої критики, не допускати принижень. Криком і покараннями в цьому випадку теж нічого не досягти. З ними потрібно багато спілкуватися — важливо, щоб дитина знала, що батьки її розуміють. А також слухати її і намагатися підлаштуватися під її темп життя, бо таку дитину не переробити.
Таких дітей потрібно часто хвалити, навіть просто так, а не за якісь конкретні досягнення. Батьки в даному випадку мають стати підтримкою і опорою. А якщо вже й доводиться робити дитині зауваження, то робити це потрібно стосовно її вчинків, а не самої дитини. Для дорослих дуже важливо прийняти дитину такою, як вона є.
У конкретному випадку з Веронікою батьки себе ведуть толерантно. Вони не тиснуть на неї, не намагаються переробити. Вони допомагають своїй дитині зрозуміти світ. І це правильно!
Ось слова мами Ольги: «Вона творча, вона щасливий трієчник-бунтар. Малювати, клеїти, писати… Але головне — не підкорюватися системі!»
Тож полюбіть своїх дітей такими, якими вони є!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
