До 65-ї річниці керівника Первомайської міської федерації та головного тренера МФК «Первомайськ» Миколи Флакея.
«Для мене успіх — це не перемоги та поразки. Йдеться про те, щоб допомогти цим молодим хлопцям стати найкращими версіями самих себе на полі та за його межами, і це не завжди легко, Трент, але ніхто з них не виростає без того, щоб хтось вірив у тебе», — з телесеріалу «Тед Лассо».
Літо. Спека. Липневе сонце неабияк розжарило дахи шахтарського гуртожитку на одеському Ленселищі. А тому місцевий хлопчина вдома всидіти не в змозі. Втім, тоді, півстоліття тому, будь-яка погода не могла стати причиною сидіти вдома. Інтернет з'явиться лише через 40 років, а зараз — двір, м'яч і всі можливі командні ігри. Хокей на траві, наприклад. Ну і, звісно ж, футбол. Біля школи, в районі 1 Застави, був стадіон, де майже весь свій вільний час проводив юний Коля (а в Одесі тих часів це було не інакше, як Кела). Вечорами він з нетерпінням зустрічав із роботи батька. До речі, незважаючи на батьківську професію, одну з найскладніших, син бувало ставав йому за компанію на шахті з видобутку ракушняка. Ну, а крім батька, рік у рік Коля зустрічав молодших братів та сестер. Їх би майже вистачило на стартовий склад футбольної команди.
1969-й рік. Стадіон «Чорноморець». Моряки приймають у себе не когось, а московське «Динамо». Трибуни переповнені настільки, що мовою місцевих, «негде вильнуть тухесом». І ось у перерві матчу, щоб народ не нудьгував, провели нагородження переможців та призерів чемпіонату району, і у складі ФК «Локомотив» за своєю заслуженою бронзовою медаллю гордо крокував під оплески, як говориться, солідної публіки, і юний Микола Флакей. Це його перше футбольне досягнення і перший по-справжньому виразний футбольний спогад.
Епізод цей сильно вразив підростаючого футболіста і мотивував. В результаті три роки поспіль — 1971, 1972 та 1973 — у чемпіонаті Одеси гегемонію зберігав саме «Локомотив». Чи думав тоді лідер атак «локо», корінний одесит, що вже через 4 роки опиниться у провінційному Первомайську? Навряд чи. Але коли все ж таки опинився тут, зовсім не пошкодував.
1976-й. Невелике містечко, розташоване в місці злиття двох річок на півночі Миколаївської області, розрослося до потужного індустріального центру з п'ятьма підприємствами всесоюзного значення та дивізією РВСН. Не дивно, що потужний поштовх у розвитку набули й інші сфери. На честь 300-річчя від дня заснування першого поселення на місці майбутнього міста на центральному стадіоні місцева команда приймає київське «Динамо». Щоб не осоромитися перед гостями зі столиці, тренер первомайців Леонід Кривицький вирішив підсилити склад за рахунок легіонерів. Зокрема, зі СКА «Одеса». Армійці — хлопці міцні, не дадуть киянам розслабитися. Серед інших увагу привернув рослий темноволосий юнак. Позиція таранного форварда в його крові, це помітно з першого погляду. Фахівець узяв гравця «на олівець». І коли через рік, після демобілізації з армії, Микола Флакей отримав запрошення поїхати грати до Херсона, то прислухався якраз до слів Кривицького та віддав перевагу Первомайську.
Адаптація у місті пройшла легко. Щоб розуміти чому, треба знати Миколу Флакея. Ні, характер його простим не назвеш, та й немісцевих у ті часи не дуже шанували. Але за нього говорили його здобутки на полі. І цього було достатньо. «Гей, це хто там чухає ногу об дорогу?! А, це Кока, футболіст? Давай, давай, у вихідні прийдемо дивитися, щоб виграли!» — і вигравали. «Колишній наш футбол називають примітивним. Не згоден з цим. Так, раніше футбол був іншим. Більш відкритим, більш швидкісним, силовим, наступальним. Багато довгих передач, швидкостей, діагоналей, роботи флангів, боротьби та й у принципі руху. Люди впахували на полі. Всіх себе залишали. Не шкодували ні себе, ні, тим більше, суперника. Стоячи не грав ніхто. І м'яч упоперек поля не катав. Наразі по пів години на своїй половині розігрувати можуть. У нас такого не могло бути. Глядачі б засвистіли. Та й ми б самі собі такого не дозволили. Вийшов грати — грай!» — згадує Микола Флакей особливості футболу своєї молодості.
1996 рік. Голодні та нестабільні дев'яності в розпалі. Такі поняття, як стабільність та благополуччя, залишилися в минулому. Що буде завтра, ніхто не знає. Який тут, здавалося б, футбол. Проте вижити грі мільйонів все ж таки допомогли. Команда «Меркурій» на чолі з Миколою Дмитровичем Флакеєм представляла Первомайськ у чемпіонаті Миколаївської області. І виборола титул чемпіона. Це перший трофей Флакея-тренера. Амбіції гравця та постійне прагнення до найвищих результатів він переніс і до тренерської діяльності. А ще щепив усім своїм колегам по цеху. Поруч із ним неможливо було задовольнятися простою лише участю.
Минали роки, а Первомайськ міцно закріпив за собою звання футбольного міста. Талановитих вихованців міської ДЮСШ розбирали по клубах усієї країни ще дітьми. Тому сформувати сильну та конкурентну команду з місцевих футболістів було, м'яко кажучи, завданням із зірочкою. Потрібні були інвестиції, адже футбол давно перестав бути просто аматорським видом спорту.
2010 рік. Знову День міста. Знову центральний стадіон. І знову київське «Динамо» у гостях. Щоправда, наразі ветеранам столичного клубу протистоять виключно первомайські хлопці. Це справжнє свято футболу, кращого любителі футболу й вигадати не могли. Так починалася ера розквіту первомайського футболу і робив свої перші кроки поки що найуспішніший футбольний проєкт — муніципальний футбольний клуб «Первомайськ». Компанію Миколі Флакею у тренерському штабі склали Іван Мілько та Костянтин Доценко, менеджмент клубу взяв на себе амбітний президент Леонід Співак. Позицію спортивного директора обійняв його компаньйон Всеволод Кухаренко.
Результатів довелося хоч і недовго, але зачекати. Два сезони тривало формування колективу, інтенсивний тренувальний процес, і ось у 2013 році МФК «Первомайськ» завоював Кубок Миколаївської області. До того ж став срібним призером чемпіонату області. Гегемонію обласних команд порушити було непросто! Але первомайці намагалися. З початком війни на Донбасі увесь вітчизняний футбол набув непростого для існування періоду. Торкнулося це навіть професійних клубів, багато з яких просто припинили своє існування. Що й казати про аматорські. Проте МФК «Первомайськ» вижив і не просто вижив, а продовжив перемагати. У 2015 та 2016 році первомайці знову за крок від чемпіонства в області. І одночасно за крок від Кубка. Статус фіналіста та віце-чемпіона обтяжував всю команду, і звичайно ж, її коуча.
Комплектація складу, переговори з гравцями, яких хотів бачити у складі команди, пошук та переговори зі спонсорами, організація разом зі спортивним директором виїздів команди та багато іншого — все це Дмитрич (саме так тепер його звали в колективі) взяв на себе добровільно. Тому що хотів, щоб команда показувала результат і відчувала на собі повну за це відповідальність. Як наслідок — 3 роки гегемонії МФК «Первомайськ» у Миколаївській області. Два поспіль чемпіонства у 2017 та 2018 роках, і по три Кубки та Суперкубки — 2017, 2018 та 2019 роки.
До того ж первомайці вийшли на новий рівень — розпочали стабільні виступи на республіканському рівні, у чемпіонаті України серед аматорів. Тут уже все набагато складніше та серйозніше, ніж в обласній першості, а тому склад знову посилюють, до клубу повертаються вихованці первомайського футболу Сергій Федорченко, Дмитро Зайко, Олександр Матюшов, Сергій Тітомир. Запрошені найкращі гравці області, футболістів на деякі позиції Микола Флакей із колегами з тренерського цеху збирає по всій країні. Звичайно, до чемпіонства все одно далеко, але МФК «Первомайськ» закріплює за собою реноме міцного середняка і за час виступів проводить гідні матчі з клубами, які згодом матимуть професійний статус та підвищаться у класі. Це і харківський «Металіст 1925», запорізький «Металург», вишгородський «Діназ», неодноразовий чемпіон України «Вікторія», «ЛНЗ-Лебедин», «Альянс», херсонський «Кристал» та інші.
«Ти можеш бути настільки впевнений, що ти один такий на мільйон, що іноді забуваєш, що там [на полі] ти всього один з одинадцяти», — з телесеріалу «Тед Лассо».
Але не тільки суто футбольні якості Миколи Флакея допомагають йому досягати результату зі своїми командами. Ось лише три епізоди з тих десятків, які бачив на власні очі.
Літо. Увечері. Домашній матч, команда має непогану серію. Але, як грім серед ясного неба, напередодні матчу у лідера Дмитра Ярчука у родині сталася трагедія — в автокатастрофі загинули батьки. Попри це Дмитро приїхав на матч. У роздягальні мертва тиша. Команда стоїть, обійнявшись. Дмитрич, скидаючи сльозу, виходить на поле і звертається до трибун: «Шановні, у нашій родині сьогодні горе. У Діми Ярчука не стало батьків. Давайте помовчимо, а потім підтримаємо хлопця. Він попри все приїхав на гру». З підтрибунки команду стадіон зустрічав стоячи — оплесками. І увесь матч звучали кричалки. Дмитро тоді забив гол, а МФК «Первомайськ» — виграв.
Тренерська кімната. До матчу кілька годин, гравців ще немає на стадіоні. Дмитрич сидить, обклавшись кількома величезними пакетами з дитячим одягом і терпляче, зі знанням справи, сортує його. «Так, ну, це вже не піде, потерте зовсім, а ось цю курточку можна. О, і джинси гарні, піде…» — речі стрімко розподіляються на «придатні» та «некондицію», тим часом заходить Іван Мілько. «Кока, ти шо, секонд-хенд відкрити вирішив, га?» — сміючись, питає у колеги. «Так, Ваньча, на виїзд же грошей треба нашкребти. Ти що, забув, я для Соміка (так у команді звали Дмитра Соломонова) зібрати вирішив, у мене вдома вже подіти нікуди, ну, й тому сказав, тому сказав, от і нанесли купу...» Така ідея тренеру прийшла на думку, коли дізнався, що після розлучення із дружиною гравець сам виховує двох синів.
Вечір. Паркувальний майданчик біля супермаркету, куди автобус із командою заїхав після виїзного матчу. Матчу, який могли і мали вигравати. Але чогось не вистачило, зрештою, результат не такий, якого очікували. І тим не менше, гравці як ні в чому не бувало, затарюються «у доріжку» в супермаркеті і поволі збираються біля автобуса. Споглядаючи це, Дмитрич просто не може мовчати: «Як же вам не соромно, га?! І після цього все те пиво ще в горло лізе?» — «Дмитричу, це футбол, що ж ти зробиш...» — звучить у відповідь. І тут у тренера здають нерви. «Футбол?! Це футбол?! Якби ви з поля виповзали, бо бігали півтори години, а суддя «вбив», я б зрозумів. Якби ви ноги супернику відривали, а не від м'яча відверталися, а потім заслужено пропустили і нехай навіть програли — це був би футбол. Сьогодні я на полі футболу не бачив. А вам все одно! Виграли — не виграли, все одно свято!» - в очах, залитих сльозами, було видно розпач. Те, чого Микола Флакей ніколи не міг зрозуміти та прийняти. Як це — грати у футбол і не віддаватися на повну?
Саме цю думку він може повторювати нескінченно на запитання, чи не набридло і чи немає бажання все послати к біса і жити нормальним життям без стресу. «Іноді є бажання і кинути, і послати, і набридло. Але не кину, бо цим і живу!» – з усмішкою відповідає Микола Дмитрович.
Безперечно, він більше, ніж Тед Лассо. Адже так само харизматичний і здатний повести за собою та мотивувати, як герой Судейкіса. Але все ж таки крім прекрасних софт-скілз, він знає все про футбол. Сьогодні йому 65, але як для футбольної до мозку кісток людини — це ще тільки середина другого тайму. А там ще додатковий час, екстратайми, а знаючи, що Дмитрич без бою не здається, ще й пенальті. Тож довгих вам футбольних років життя, дорогий Тренеру!
P.S. Поки спілкувалися з Миколою Дмитровичем про справи футбольні і не тільки, то разів п'ять мінімум почув прохання неодмінно подякувати всім, хто побічно або безпосередньо зробив внесок у розвиток і власне життя первомайського футболу. Тому — не можу не стримати слово, дане імениннику. Депутати Первомайської міської ради поточного та попереднього скликань, і особисто міські голови — нинішній та колишній, точніше, колишня, а також небайдужі аграрії, до яких за допомогою у скрутні часи частенько приходили футболісти. Та й прості городяни, вболівальники — вже сам факт вашого існування для команди означає дуже багато. Ви всі — великі молодці. Адже вкладати гроші в справу, на чолі якої по-доброму хвора на цю справу людина — найефективніша інвестиція. Не вірите? Почитайте історію будь-якого успішного стартапу, там все будується на певній одержимості ідеєю, яку втілюєш у життя.
P.P.S. Ну і ще одне прохання, в якому не просто не міг, але й не хотів відмовити (адже й правда — ідея класна), то це оголосити символічну збірну МФК «Первомайськ» за версією Миколи Флакея.
- Тож воротарі: Тимур Чоларія, Сергій Карпов.
- Захисники: Олексій Багнюк, Євген Рябченко, Роман Мізернюк, Дмитро Остапенко, Дмитро Федота.
- Півзахисники: Дмитро Ярчук, Богдан Варченко, Віталій Ольхович, Сергій Федорченко, Дмитро Соломонов, Дмитро Севодняєв, Дмитро Клімко.
- Нападники: Володимир Славінський, Сергій Тітомир.
А закінчити хочеться знову цитатою, і знову з «Теда Лассо»: «Прийняти виклик — все одно що їздити верхи на коні. Якщо ти почуваєшся комфортно під час поїздки, ймовірно, ти робиш щось неправильно».
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Підтримати нас можна по-різному: вподобайками 👍, поширенням 🔁 та коштами ❤️.
Вважаєте, що редакція заслужила? Перекиньте внесок на картку Приватбанку редакції — йдіть за посиланням на LiqPay (це безпечний та простий спосіб перекинути кошти). За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі ви стаєте учасником клубу шанувальників якісної журналістики і допомагаєте Первомайській громаді стати зрозумілішою для її мешканців та привабливішою для гостей.
