Якщо потрібно кіно на вечір, що не дасть занудьгувати, але й не вимагатиме аж занадто серйозних міркувань та не навантажить глибоким філософським змістом, я завжди обираю екшен або трилер. Тож після тривалого моніторингу мережі вибір зупинився на картині «Льодовий дрифт». Новенький фільм, про який сьогодні і розповім.
Що будемо дивитися
Загалом, вважаю, що кожен вік чудовий. Можливо, саме тому не зовсім розумію кумирів 80-х, які відважно грають зморщеними біцепсами у 2020-х.
Тому із повагою ставлюся до акторів, які зуміли грамотно перейти у свій віковий знімальний статус. Як от Мел Гібсон, і не треба жбурляти у мене помідорами, екран забрудните.
Так отож. Всупереч дідусю-із-шилом-самі-знаєте-де Брюсові (який Уілліс), Ліам досить гармонійно обирає таку собі рівновагу між супергероєм та «дядьком із сусіднього гаража». Що і маємо у цій стрічці (обережно, можуть бути спойлери).
Водій-дальнобійник, котрий згоден втратити будь-яку роботу, аби не дозволити ображати свого брата Гурті, геніального механіка, що страждає на афазію.
Гурті пройшов Ірак, отримав поранення. Він майже не розмовляє, проте у роботі виявляє феноменальні навички.
Отже, вилетівши з роботи чергового разу, Майк робить невдалу спробу виперти брата на реабілітацію до клініки. Та виявляється, що там із хворим Гурті ніхто не буде носитися, немов із писаною торбою. Тож Майк готовий забрати його та йти майже в нікуди.
А в той час у діамантовій шахті стався вибух. Люди поховані глибоко під землею, повітря не занадто щоб багато, а час іде. Порятунок один: доставити громіздке обладнання. Та чи витримає квітнева крига 33-тонну вантажівку?
Чесно кажучи, коли фільм і цікавий, і не так щоб надто, можу поєднати його з іншою справою. А ось тут не вдалося. І не те щоб ідея нова, так би мовити, майже за мотивами, адже відчутно перегукується із «Платою за страх» 1953 року. Кілька відчайдушних водіїв готові кинути виклик стихії та спробувати перетнути озеро крижаною дорогою, що вже зазнала впливу весняного сонця.
Сюжет затягує. Затягує неймовірно. Чи то через спеку, коли перед очима пропливають розкішні пейзажі північної Канади? На вимогу режисера, фільм знімали на справжній крижаний дорозі у лютому 2020 року на території Вінніпегу.
Тож що маємо.
Дивовижна візуалізація. Хрумкіт крихкої квітневої криги, вітер, дуже мінусова температура. Зупинка дорівнює смерті, від стану автівки залежить життя.
Поганці у нас тут дійсно погані. От такі собі погані-погані, поганющі, можна сказати. Проте, мотиви є, не просто «тому що Баба Яга проти». Мотиви цілком земні, цілком реальні і верібельні.
Персонажі. Вони різні. Взагалі різні. Та кожен робить свій вклад у боротьбу із дорогою. Мені (як і завжди) були більш цікаві другорядні персонажі. Хоча Ліам у цій ролі виглядає ну дуже гармонійно.
Цікаво, що «оце тобі на» чекає на нас не в кінці, а в середині фільму. Швидкість, крига, адреналін, майже фізичне відчуття, як добігає відведений шахтерам час. Кілька традиційних штампів, які, втім, фільм не паплюжать. Загалом, раджу до перегляду шанувальникам жанру та безпосередньо Ліама Нільса.
Кілька сюрпризів для глядачів все ж таки маємо, попри загальну передбачуваність сюжету. Ну дуже сподобався Гурті. Таке собі валькувате теля виявляється справжнім солдатом, який не втратив здатності швидко приймати рішення та боротися до останнього.
А ще не виключено, що після фільму ви переглянете своє ставлення до щурів у якості домашніх улюбленців.
Загалом, на мій смак, це цілком вартий витраченого часу фільм із неповторними канадськими пейзажами, приємним саундтреком та відчутним драйвом.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
