Гадаєте, щоб зустріти справжнє диво, треба мандрувати світ за очі та мати щонайменше семимильні чоботи, а краще — летючий корабель? Необов'язково: цілком підійде 376-та маршрутка. Ота, що Первомайськ-Грушівка. Вона довезе вас до двох стовпів, котрі насправді — чарівні ворота, за якими живуть дива. Бо там, за Грушівкою, — територія Бузького Гарду, де в будь-який сезон можна побачити багато цікавого. От зараз на календарі ще зима, а до Гарду вже завітала весна!
Спочатку починається весна світла, коли день стає довшим; тоді — весна води, коли тане сніг та лід, дзюркотять струмки, плюскочуть хвилі; врешті настає весна зелені — пізня весна, коли з'являється листя та квітнуть дерева. До зеленої весни поки далеко, а ось перші дві, схоже, вже почалися.
Гранітні скелі ще притрушені снігом, наче цукровою пудрою. Камені гріються на сонечку, проте не поспішають скидати ажурну снігову шаль. В тіні сніг лежить, а на сонці тане, перетворюючись на прозоре крижане мереживо. А подекуди повністю розтав, і оксамитно-смарагдовий мох на каменях всіяний діамантовими кульками.
Дерева та вітер малюють щось у небі — виходять білі хмарки, наче акварель. По-весняному синє небо подарувало частину своєї сині Бугу, що почав вивільнюватися з-під криги. З високої скелі видно далеко довкола — вгору та вниз за течією, Червону скелю посередині ріки та Протичанську скелю на мигійському березі, острів Конвалій… А що це біліє вдалині посеред річки? Та це ж лебеді!
Четвірка лебедів пливла уздовж скель вгору за течією, і мені дуже захотілося підібратися ближче, щоб зробити гарні знімки. Отож рушила згори донизу схилом. В затінку слизько — там ще сніг та лід, на осонні теж слизько — там вже багнюка. Спустилася з прискоренням, але втрималась на ногах. Через каміння перебралася на півострівець, ближче до лебедів. А вони тим часом вже попливли назад, униз, за скелю. Оце так. Втім, навкруг було чимало цікавого: фантастичні нагромадження каменів, гіллясті дерева — кожне зі своїм силуетом, кольорові лишайники, прозоро-синя крига при березі, а далі — пороги, де вода не замерзає навіть на морозі. Там курсувала качина зграйка. Пір'я так і виблискувало на сонці. Пофотографувавши качок, вирішила пройти на інший край берега. Там на мене чекав сюрприз: за скелею на крижині влаштувалися лебеді! Білі з червоними дзьобами та пістряві із чорними — мабуть, дорослі та молоді. А один, сніжно-білий із чорними лапами, красувався на краю крижині, наче флагман. Він то чистив пір'ячко, то спостерігав, що відбувається довкола.
Аж ось повз берег знов продефілювала та четвірка лебедів — двоє білих та двоє строкатих, мабуть, родина: батьки та дітки. Той, що плив попереду, смішно вимахував хвостом. Четвірка попливла своїм маршрутом уздовж скелі, а я заходилася знімати красеня-лебедя на крижині — все ж таки з максимальним наближенням, треба зробити кілька фото, щоб потім вибрати найбільш вдалі.
Збоку почувся якийсь звук. Глянула туди — це Гард подарував ще одне диво: та четвірка летіла над рікою, а звук виявився лясканням крил.
Політ лебедів над Бугом сонячного зимового дня, синє небо та синя ріка — то було напрочуд гарно. Також гарно було те, що я встигла на карету до опівночі, тобто, на 376-ту маршрутку, щоб повернутися додому. А шляхом до зупинки побачила ще одного мешканця цих країв — дятла з його яскравим пір'ячком.
А й справді, пощастило мешканцям Первомайська жити в такому місці, звідки можна за якихось півгодини дістатися до мальовничої природи. Скільки разів бувала там — не набридає. Кожного разу можна побачити щось цікаве й нове. Тож далі буде!
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
