Кожне фото — це зафіксована історія міста чи села, вулиці чи площі, події чи людини. На світлині, вік якої більше 50-ти років, із архіву родини Дяченків зображено яр між вулицею Овражною та мікрорайоном Скала, через який люди добиралися на ринок, на завод (тепер Первомайськдизельмаш), тим самим скорочували шлях.
Якщо уважно придивитися, то на фото, внизу, на галявині балки, можна побачити криницю. Старожили розповідають, що води у ній було вдосталь, добра на смак, чиста як сльоза, вона поповнювалася чисельними джерелами, що протікали в кількох метрах і несли води до Південного Бугу. Люди з навколишніх вулиць користувалися колодязем, бо не на всіх вулицях у ті часи були водопровідні мережі. А ще пам’ятають, як від криниці вгору канатною доріжкою спускалися і піднімалися відра з водою.
Цей винахід Андрія Дяченка дозволяв доставляти воду до свого двору для господарських потреб, щоб не спускатися щоразу по крутому схилу. Люди згадують, як на цікавий пристрій, який працював від електродвигуна, звідусюди збігалися дивитися і дітвора, і дорослі. До речі, він теж залишився відображеним на унікальному фото.
Нині схили яру густо вкриті деревами, тож будинків, як на старому фото, майже не видно. Від криниці з дерев’яним верхом не залишилося й сліду через людську недбалість: її поступово закидали хмизом і сміттям, після чого люди перестали нею користуватися. Так вона й щезла назавжди, наче образившись. Не мандрують самостійно, як у казці, відра з водою під гору. Роки безжально руйнують усе старе. І не тільки роки, але й люди.
