На момент нашої зустрічі Вероніка Задорожна відпрацювала два тижні сімейною лікаркою в амбулаторії «Фрегат-1». У свій перший робочий день вона виявила у пацієнтки коронавірус. Ми поспілкувалися з Веронікою про студентське життя, вартість навчання в Одеському медичному університеті, труднощі в роботі та виклики пандемії.
BGImage
BGImage
У дитинстві в мене не було чіткого уявлення, ким хочу стати.
BG
Це питання вирішилося під час навчання у школі — не захотіла залишитися у 10-11 класі. А у місті ж небагато варіантів, куди піти після 9-го класу. Я обрала спеціальність «медична сестра» у Первомайському медичному коледжі. Мені сподобався цей напрямок і вирішила, що хочу йти далі.
Якось випадково дізналася про програму, за якою місто оплачує навчання майбутнім сімейним лікарям за умови, що вони залишаються працювати у Первомайську. Йшов набір, було близько 10 місць. Я просто прийшла до заступниці міського голови Наталії Товстої і сказала, що хочу долучитися до програми. Вона запросила деякі документи: атестат, переглянула оцінки, запитала, де я навчаюсь. Мені відповіли, що подумають. Згодом зателефонували і сказали, що візьмуть мене до програми.
Так я вступила у 2012-му до Одеського медуніверситету. Місто оплачувало навчання протягом усіх шести років. На той момент перший рік коштував 14 700 гривень. З кожним наступним курсом ціна зростала. У підсумку місто витратило 125 тисяч гривень на мою підготовку.
У 2018 році я закінчила університет і вступила на інтернатуру. Навчалася там два роки. Заочну частину проходила в Первомайську, очну — в Миколаєві. Першого серпня цього року почала працювати в амбулаторії «Фрегат-1».
Замість п'ятірки ставили четвірку, бо контрактниця
Різниця у ставленні до тих, хто навчається на бюджеті, й тих, хто на контракті, була. Не можна сказати, що до контрактників гірше ставилися, ні. Проблема була в оцінюванні знань. Вважалося, що ті, хто навчається на бюджеті, мають отримувати самі п’ятірки. Не завжди так було насправді. Набагато краще вчилися ті, хто був на контрактній основі, адже ми платили гроші за навчання і були зацікавленні отримати якісні знання.
Бюджетники завжди намагалися отримати найвищий бал, адже від цього залежала їхня стипендія. Тому здебільшого «відмінно» ставили їм. Якщо ж контрактник за рівнем знань претендував на 5, йому ставили 4, бо вищий бал притримували для бюджетників. Такі ситуації траплялися зі мною. Було дуже неприємно. Та я налаштувала себе, що прийшла сюди не за оцінками, а за знаннями. Саме вони мені знадобляться в роботі.
Пішла працювати на нічну зміну в аптеку
В Одеському університеті є кілька гуртожитків. Кому пощастило в них потрапити (це я), тим було легше з питанням житла. Точно вартість не пам’ятаю, близько 5 тисяч гривень за рік. Іншим доводилося винаймати квартиру десь за 5 тисяч гривень на місяць. Об’єднувались вдвох-втрьох, щоб було дешевше.
Щодня ми витрачали гроші на транспорт: на старших курсах доводилося кілька разів на день переїжджати з одного медзакладу в інший. Плюс харчування і спецодяг. Раз на рік купити халат, хірургічний костюм (вистачало на 1-2 роки). Тобто, на 6 років потрібно 4-5 халатів і кілька хірургічних костюмів. Це близько двох тисяч гривень. Окрім цього, купували підручники. Підручники з медицини дорогі, деякі коштували понад тисячу гривень.
На перших курсах матеріально допомагали батьки. А на 4 курсі я пішла працювати в аптеку на нічні зміни. Це мені допомогло й у навчанні: отримала додаткові знання з фармакології. Було нелегко, нічні зміни підряд, а зранку — на навчання. Із графіком два дні через два (близько 15 нічних змін на місяць) зарплата виходила від 3 до 4 тисяч гривень. Дуже хороша фінансова допомога собі: на книжки, дорогу, харчування.
Жодних хабарів не давала
Є думки, що просто так, без хабарів, на лікаря вивчитись неможливо. Хочу спростувати цей міф. Я — приклад людини, яка змогла пройти цей шлях без хабарів, все своїми знаннями та терпінням. Це було нелегко.
Не було жодної кафедри чи викладачів, які б наполягали на тому, що залік не закриють, доки не заплатять. Тобто, коли студент розповідає, що його завалили чи не хотіли приймати залік — це тому, що йому не вистачає знань, умінь чи навичок здати самостійно й він знаходить інші шляхи вирішення цієї проблеми. Студент, який систематично навчається і зацікавлений у своєму розвитку, зможе впоратись без хабарів.
Можу звернутися за консультацією до керівників стаціонарних відділень
Інтернатура проходила дуже різноманітно. Головна лікарка Первомайського центру первинної медико-санітарної допомоги Тетяна Оболенська відразу сказала: як сімейні лікарі ви стикатиметеся з великою кількістю нозологій й маєте пройти кожну від моменту, як пацієнт надходить до закладу, і до одужання. Це можна простежити у стаціонарному відділенні. Тож ми мали побувати в кожному відділенні: терапевтичному, кардіологічному, неврологічному та інших.
Це дало змогу побачити всю ситуацію зі стаціонарним лікуванням. Сімейні лікарі займаються амбулаторним лікуванням, але саме ми хворого відправляємо у стаціонар. Тому інтернатура була дуже цікавою. Я познайомилась із керівниками усіх відділень. Якщо я маю якесь питання, можу звернутися до них за консультацією.
Заочна частина проходила у Первомайську, а очна (4 місяці) в Миколаєві. Там ми більше навчалися — відвідували семінари, конференції, були теоретичні заняття. Це більше нагадувало студентське життя. З лікарями-практиками ми могли обговорити питання, які залишилися після навчання.
Є різні конференції. Ми як інтерни відвідували безкоштовні. На деяких навіть видавали сертифікати. Є й платні, наприклад, коли приїздить дуже відомий лектор чи клініцист, який дає щось нове, цінне. Коштують такі конференції понад тисячу гривень.
Пандемія дає можливість навчитися чомусь новому
Усі шість років навчання я знала, що повернуся до Первомайська і точно відпрацюю три роки за контрактом, тож ні про що інше й не думала. Зараз йде реформа, у сімейних лікарів непогана зарплата, тож я всім задоволена. Можливо, з часом я зможу вирішити, чи хотіла б отримати іншу спеціальність.
Пандемія — новий досвід, мотивація випробувати себе у різних ситуаціях. У спокійний час не так багато різновидів клінічних випадків. А тут — пневмонія на пневмонії, велике різноманіття пацієнтів. Це можливість навчитися чомусь новому за короткий проміжок часу. Я намагаюсь здобути більше досвіду, напрацювати різні алгоритми лікування з пацієнтами.
Страху в мене не було. У мій перший робочий день пролунав дзвінок: пацієнтка з температурою звернулася, бо хворіла вже чотири дні. Після попереднього звернення їй призначили лікування, пропила антибіотики й вони не допомогли. Я її оглянула й виникла підозра — направила її на рентген. Виявилося, що це пневмонія. Відправили на самоізоляцію додому. Зробили ПЛР-тест і прийшов позитивний результат. У свій перший робочий день я виявила пацієнтку з коронавірусом.
Люди, які не стикаються з хворобою, не розуміють всю серйозність ситуації. Коли сидиш вдома і дивишся телевізор, тобі здається, що це все дуже далеко й тебе не стосується. Я працюю тільки два тижні і вже бачила пацієнтку, якій погано. В цих очах я побачила розчарування й страх. Щойно люди з цим стикаються, їх це лякає.
Потрібно прислухатись до лікарів. Це не балачки, а небезпечна інфекція. Ми чекаємо на другу хвилю, тому що люди не дотримуються порад, правил санітарної гігієни.
