Первомайчанка Наталія Москаль зберігає дві дивовижні старовинні вишиванки, вишиті руками її прабабусь. Одна з Житомирщини, друга з Волині. До Всесвітнього дня вишиванки пані Наталя погодилась поділитись історіями сімейних реліквій. А розповіла про них її донька Валерія.
Родом з Житомирщини
На Валерії вишиванка від прапрабабусі
У 20-х роках минулого століття Параска Бех (прапрабабуся Валерії) вишивала подарунок на 14-річчя своєї єдиної доньки Марії.
«Прабабуся Марія розповідала своїй донці — моїй бабусі, що це була найкрасивіша вишиванка, яку вона бачила. Перешивала орнамент бабуся Параска із сорочки своєї мами. В орнаменті нашої реліквії закодовані символи-обереги для дівчини, аби та мала гарну жіночу долю».
У цій сорочці Марія познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Її ж вдягнула, коли прадід Валерії Матвій прийшов свататись. Вишиванка виконала свою роль: Марія з Матвієм прожили довге та щасливе подружнє життя.
Згодом, цю сорочку у спадок отримала бабуся Валерії Валентина.
«Мода ніколи не стояла на місці, тому кожна власниця вишиванки намагалася осучаснити та оздобити її, зокрема, бабуся Валя дібрала до неї мереживо і трішки змінила крій (фасон). Бабуся не одноразово одягала на свята цю сорочку, казала, що вона приносить удачу. За її словами, навіть екзамени в цій сорочці здавалися легше. Далі вишиванка перейшла у спадок до моєї матусі. Вона і є її власницею сьогодні».
Праворуч на Валерії - оригінальна вишиванка з Житомирщини, ліворуч - її копія на Анні
Пані Наталя домовилась з донькою не змінювати більше сорочку і передавати її у спадок наступним дівчаткам. А щоб сорочка дісталась і сестричці Валерії — Анні, бабуся Валя перешила оригінальний орнамент на вишиванку для другої онучки.
Родом з Волині
У кінці 19 на початку 20 століття у містечку Камінь-Каширський, що у Волинській області, проживала родина Солов'їв, що займалась виготовленням прядива та полотна. Пращури Валерії Москаль.
«Марта Соловей відібрала найбільш м’яке, світле полотно, адже на ньому мала вишивати її молодша донечка — Домна. Молода дівчина, як і більшість її ровесниць, намагалася створити найкрасивішу та найунікальнішу сорочку. Домна Соловей вміло перешивала геометричні елементи із сорочки матері, а рослинний орнамент з сорочки старшої сестри. Виходило в неї пречудово. Створюючи вишиванку-оберіг, вона вишила комір, манжети, поділ і розріз горловини».
Прадідусь Валерії Василь (рідний брат Домни) розповідав, що дівчина дуже любила та пишалась своєю сорочечкою. А коли вдягала зверху ще й лейбик (корсет) то була найкрасивішою дівчиною у селі.
У Домни не було дочок, тож свою вишиванку вона подарувала своїй племінниці та похресниці — Марії. А бабуся Марія передала її вже своїй похресниці — пані Наталі.
Пані Наталя з родиною
«Нині, коли ми беремо ці сорочки, відчувається тепло, любов і турбота, які були вкладені в них. Лляна сорочка, яку з насінини льону перетворили у духовний скарб руки моїх родичів, стала нашим оберегом, дорогоцінним спогадом про минуле».
