Самоізоляція, до якої закликають українців на час пандемії, спрямована на захист життя та здоров'я громадян. Проте чи не найскладніше змусити жінок та чоловіків у віці понад 60 років дотримуватися її вимог. Ми спробували запитати у літніх людей на вулицях Первомайська: що саме змушує їх порушувати карантин?
Першу частину опитування проводили 4 та 5 квітня. Людей на вулицях досить багато, літніх у тому числі. Більшість відповідає неохоче: про штрафи чули, з якого саме точно числа, не впевнені, тому перестраховуються. Хоча деякі називають своє ім'я.
Жінка у масці, що очікує у великій черзі біля пошти, сміється. Про карантин знає, але ось, вийшла:
«Ну а що? У мене гіпертонія, вдома сидіти — голова болить. А прогулятися? І сьогодня ще не шосте, ще можна. А взагалі, що ото вигадали? Як це автобуси не ходитимуть? А на кладовище як? Прибрати чи подивитися, що воно там?»
Марія Сергіївна (маска медична, одноразова присутня) зізнається: ходила на ринок, купити сала:
«Карантин. То що тепер, не їсти? Діти не хочуть, кажуть, не потрібно тобі те сало. Я ж їх умовляти не буду? Відкрили ринок, поїхала. Сусідка сказала, що сало є. Сусідці скільки років? Та трохи старша за мене. Мені уже 67. Ой, та відчепіться. Про себе думайте».
Пенсіонерка, яка не назвала свого імені (маска саморобна, кілька разів знімає туди-сюди, поправляє), вийшла, щоб купити яєць:
«У магазині вони які? Жовтки ніякі. А я не можу таке їсти. Ось вийшла купити домашніх. Жінка привозить із села, ми беремо. І сир, молочко. А тоді ось за комуналку заплатити хочу. Дітей можна попросити, щоб заплатили, а прогулятися? Голова вже болить удома сидіти».
Похилого віку жінка (маска саморобна) свого імені не називає, боїться штрафів:
«А ви тоді що? Протоколи оті? Та знаю, що карантин, і що тепер? Лягти і помирати? А як я одна? Мушу виходити, купляти собі щось. Ось зараз молочка, хліба, та посижу трохи на лавочці, подихаю. Мене воно не лякає. Що має бути, те не мине».
Тетяна Миколаївна вийшла вдруге за тиждень:
«Розумію, але ж діти в іншому місті. От склала собі маршрут. Спочатку магазин, потім за комуналку, потім аптека, наостанок вода, бо важка. Загалом витрачаю десь близько години. Закуплятися раз на тиждень не виходить. Двічі. Раз швидше, лише харчі та вода, раз довше: продуктовий, вода та ще дещо потрібне. Намагаюся не виходити. На балкон квіти уже винесла, облаштувала собі місце відпочинку. Розумію, що як щось трапиться, проблеми будуть не тільки у мене, але й у дітей. Маски, поки вдома, сама собі нашила. Випрала, попрасувала».
Чоловік похилого віку, без маски, сміється:
«Звати? Ну, Сергій. Вік? 68 років. Ну, пішов у аптеку, тоді в магазин. Та що той вірус, більше лякають. Потім на дачу, поливати треба уже те, що посадив. Карантин той вигадали. Нехай пишуть (протоколи - ред.), пенсію забирають. Це все вигадали, аби нас, пенсіонерів, обібрати! І ви туди ж!»
Далі не слухаю, бо вже занадто голосно висловлює, чому саме ми не праві. І не дуже в коректній формі.
А ось уже хроніки дня Х. Ранок 6 квітня.
Сьогодні питати було дещо важче. Ледь чули запитання, намагалися відвернутися і піти. Дехто казав чесно: не можемо просити дітей купити хліба щодня. Ні, їсти несвіжий (вчорашній) не згодні. Якось так. Щоправда, біля пошти вишикувались у чергу ще до 8-ї години. Навіщо? А за комуналку платити.
Як підсумок. Більшість про карантин знає. Але виходить. Дехто сидіти не може вдома через те, що нема кому купити харчі та ліки. Більшість — тому що хочеться. Будемо сподіватися, що на піці вірусу, який прогнозують на 14-15 квітня, всі ці люди ходитимуть і сидітимуть на тих самих місцях живі та здорові.
А взагалі, чи ви цікавилися, навіщо ж вони все-таки виходять? Поцікавтеся у тих, кого зустріли на вулиці, та нагадайте про зміни, що увійшли в силу з 6 квітня.
