«Я першою на базарі почала торгувати білизною»: монолог людини, яка торгує в Первомайську з 1992-го

Тетяна Кострикіна Журналістка

19 лютого 2020 11:15

Пані Лариса Рябченко торгує на базарі з 1992 року. Вона пам'ятає все – кравчучки, як торгували з машин, як возили сумки і перевдягались на картонці при 20-градусному морозі. Ми зустрілись з пані Ларисою та попросили розповісти, з чого все почалось. Поки пили каву, поспілкувались про все.

Мій девіз: «Я не долар, щоб всім подобатись».

Намагаюсь так продати, щоб клієнт залишився задоволеним. Переживаю, щоб добре носилось, щоб мене згадували з вдячністю.

В будь-якій компанії рано чи пізно починають говорити про білизну. Хочу, щоб жінка роздягнулась і мені не було соромно: «Ох, яка в тебе красива білизна», а вона – «Це я у Лариси купила».

Шкода, коли приходить покупець і не може придбати те, що хоче.

Якось моя постійна клієнтка розповіла історію: «Зустрілась я в Києві зі знайомими дівчатами з різних міст. Заговорили про білизну. Я й кажу – я в Первомайську купую, там така жінка – раз, і визначає розмір. А інша – «О, і я у неї вдягаюсь». І таке трапляється.

З чого все почалось:

Своє свідоцтво підприємця №136 я отримала 2 березня 1992 року. До цього працювала на 25-му заводі начальником ПРБ, у ширвжитку. Подумала: треба чимось зайнятись. Навпроти теперішнього магазину «Єва» (мікрорайон Коротченка) були ятки, якими завідував начальник Військторгу. Я подивилась і подумала – піду попрошу в нього ятку в оренду. З цього все й почалось. Потім пішла на базар. Це був ще старий базар. «Романтика» – кравчучки, сумочки. Ого, скільки років назад це було.

Зараз згадую, як починала працювати – відважна людина. В Прилуках була фабрика з виготовлення шкарпеток, колгот. Що робити? Треба їхати туди. В 1992-му фабрикам не дозволяли співпрацювати з підприємцями. Беру з дому пляшку шампанського, коньяку, ще працював м’ясокомбінат, пару палиць ковбаси. Приїжджаю, заходжу до головного інженера, виставляю гостинці на стіл, представляюсь і кажу: «Я хочу працювати, а ніде взяти товар – дайте». І мені дали.

Правда, замість 500 штук дали лише 300. Так я починала торгувати.

Був тоді журнал «Товари й бізнес», зараз його вже не випускають. Його відкриваєш, а там перелік – хто чим торгує. По цьому журналу я об’їздила всю Україну. Знаю 18 фабрик, які на той час виготовляли білизну. Добиралась до них потягами, автобусами, пішки. Досі залишилась одна фабрика. Інші переформатувались.

Знаєте, як знайшла одну фабрику: поїхала на море в Чорноморськ (колишній Іллічівськ). Купила бюстгальтер. Дивлюсь, хто виробник – Київ. Поїхала до них, взяла товар. Один раз, другий. А потім одного разу приїхала, а вони не встигли бірочки переклеїти і я побачила назву дійсної фабрики-виробника. От з нею відтоді й співпрацюю.

Зараз добре працювати – багато хто дає на виплату. Навіть їхати не треба, можна телефоном замовити. Постачальники самі приходять. Раніше треба було просити, а зараз все самі пропонують

Я першою почала продавати білизну на базарі. Вигадала металеві кільця, які зараз є у всіх. Чоловік з дроту скрутив. Пам’ятаю, як базар будували, ятки. Як ми воювали, сварились, бо не знали, як воно далі буде.

Звісно, починати було страшно. Хоча я ж до цього вже працювала з людьми. Та було соромно, не знаю чому. Мені ж було десь 27-28 років. Нічого, з часом все налагодилось. Якщо продаєш чесно, по-совісті, соромно не буває.

Історія першого в місті манекена

Він у мене з 1992 року. Манекени тоді не продавались. Я пішла на швейну фабрику і там дівчата мені його знайшли. Він стояв на порозі, з часом йому поламали і руки, і ноги. І до сьогодні зберігся у такому вигляді.

Ой, з ним стільки історій пов’язано. Манекен я одягнула в сорочечку і так виставила на поріг магазину. Приходить клієнтка і сміється. Поруч з моїм магазином тоді була будочка, там сидів чоловік, який займався ремонтом взуття. Чоловік цієї жінки. От вона й розповідає: «Три дні ходив, заглядав з-під тої будки, а вона стоїть (манекен), в сорочечці, на вулиці холодно. А потім він не витримав, підійшов подивитись – тьху! І пішов».

Ви навіть не уявляєте собі, скільки машин сигналило манекену. Чоловіки їхали на велосипедах і питали, де аптека (раніше поруч була).

Доводилось нетверезих чоловіків відганяти, бо вони підходили до манекена і розмовляли

Було це влітку. Двері відчинені, видно вулицю. Йде бабуся, стала й кричить до манекена: «Дівчино, ви цигарки маєте?» Я мовчу. Бабуся підходить ближче до сходів і знову: «Дівчино, цигарки маєте?» Вже на сходи піднялась і прямо манекену в лоб: «Ну хіба тобі тяжко відповісти?! Цигарки маєш?» Я виходжу й кажу: «Бабусю, це ж манекен, хіба ви не бачите?» А вона: «Так? А у вас цигарки є?»

Про рекет

Не можу ні про кого погано сказати. Ну не було в мене ні з ким проблем. Звісно, я чула про це від інших. На самому початку були такі: заходили, дивились (а я ж місцева, знаю, хто це), потім казали: «Чого це у вас так дешево?» Купували своїм дівчатам подарунки і йшли.

Одного разу було таке: підійшли мене «перевіряти». У мене була маленька ятка. Я йому дала зошит – ось усе. Тоді записи в зошитах вели. Він почав рахувати, потім кинув тим зошитом, заматюкався і пішов. Більше я нікого не бачила. Спробуй перерахувати всю цю дрібноту. Та й я законослухняна громадянка. Подобається мені чи ні, та я сплачую податки і вважаю, що всі люди мають їх сплачувати.

Конкуренти

Я поза конкурсом. Все. Подобається це комусь чи ні.

Знаєте пісню: «Таких, как я, не бывает»? А я своїм покупцям завжди співаю: «Таких, как вы, не теряют». Я не вважаю, що в мене є конкуренти. Ті, які бігають до мене та видивляються мій товар, – це не конкуренти.

Завжди намагаюсь привезти таке, щоб більше ні в кого не було. Був випадок один. Давно вже співпрацюю з однією фірмою. Раніше вона була в Києві, потім з’явилась в Одесі. Телефонує мені дівчина з цієї фірми: «Ви знаєте, до нас звернулись із Первомайська – називає мені ім’я, прізвище – і попросили дати той товар, який берете ви». Я кажу: «Ну, це ваша справа – хочете, давайте». А вона: «Ні, ні, я не хочу вас втратити».

Якось прибігає до мене чоловік, дружина його послала. Крутить в руках товар і питає: «А хто виробник?» Я кажу: «Військова таємниця». А він: «Я все одно дізнаюсь, хто це».

Чомусь мене всі знають, а я нікого не знаю. Часом навіть хочеться піти в магазини, подивитись, хто чим торгує. Але ж мене впізнають, подумають, що товар фотографую.

Я теж не раз думаю, як вдалось протриматись. Взагалі все, чим я займаюсь і займалась – мені дуже подобається. Все стається так, як має бути. Бог не дасть більше від того, що він тобі має дати. Чим більше я живу, тим більше в цьому переконуюсь.

Про моду

Я вважаю: модно те, що тобі пасує, в чому комфортно. Бюстгальтер в першу чергу має бути комфортним, красивим, однак комфорт на першому місці.

У мене тут висить один вираз, я знайшла його в інтернеті і записала: «Правильно подобранный размер – залог хорошего настроения и самочувствия». З часом зрозуміла, що йдеться не лише про білизну.

До всього ставлюсь з позиції, чи одягнула б я це. Можливо, це не правильно і треба інколи «впарювати» щось. Та я так не вмію. Взагалі, не люблю, коли купують те, що я не раджу. Буває вдягне – воно їй не підходить. Я вважаю, що таке не потрібно купувати. А часом купують. Потім приходять і кажуть, що я була права. Я не можу продати людині річ за 900 грн, яку навіть я не знаю, під що одягнути. Я люблю продавати те, що практично і красиво.

Клієнти-чоловіки

У мене є покупець, який приходить вже 20 років. Він заходить тричі на рік – Новий рік, 8 Березня і день народження дружини. Він заходить, говорить мені, на яку суму, і все, я збираю. Він навіть не говорить що, бо я знаю увесь її гардероб і що потрібно давати.

Чоловіки обирають по грошам і те, що їм подобається. Ще жодного разу не було, щоб ми прогадали з подарунком.

Для розрядки в мене на базарі стоять цукерки. Чоловік прийшов з жінкою, йому ж нудно чекати, починає нервувати, а я відразу цукеркою пригощаю. Вони усміхаються, добрішають. Не всі, звісно.

Всілякі ситуації трапляються. Був чоловік, дуже торгувався за 5 грн. Я не хтіла йому уступити. А він: «Ну, тоді я цукерками візьму» і нагріб дві руки. Це ж таке: всі люди різні й зарані не підготуєшся.

Про клієнтів

Раніше менше міряли: було всього 3, 5, 10 моделей. Я розміри визначала і без примірки. А зараз вибір великий, на один розмір можна підібрати 20 і більше моделей. Зараз треба міряти, бо великий асортимент. Так, є клієнтки однієї моделі – з року в рік одну й ту саму беруть.

З віком у жінок з'являються думки: раптом стане погано і забере швидка. Треба, щоб білизна завжди виглядала охайною, щоб не було соромно.

Тяжко стояти на базарі, але я звідти не піду. Мій основний клієнт там і це приїжджі з району. І з Кіровоградської області їздять, звідусіль. Є й постійні клієнти з Ольшанки, Побужжя. Тому первомайців я кличу в магазин.

Особливість клієнтів з сіл в тому, що їх треба швидко обслуговувати, бо ж у них потяг чи маршрутка за розкладом. Пам’ятаю все, що вони купують.

Не можу сказати, що клієнти з села бідніші чи багатші за тих, що живуть в місті. Для мене це все не має значення. Я їх всіх люблю.

Не ходи до Лариси, вона ж чарує – до неї зайдеш і без покупки не вийдеш

За стільки років, звісно, різні історії траплялись. Комусь я подобаюсь, іншим – ні. А це ж теж важливо, щоб продавець тобі подобався: спілкування, енергетика.

До нас же приходять не лише за товаром, а й поговорити. Скільки секретів розказують. Людині ж потрібно з кимось поділитись. І потім переживаєш за них. У мене є клієнтка, яка одягалась в мене 20 років, а тепер у важкому стані. Здається, вона мені чужа, та я хвилююсь, їжджу до неї додому.

Була в мене клієнтка, купила білий білоруський бюстгальтер. Принесла мені його через три місяці. Він вже не білий, чорний, відрізані всі етикетки, порване мереживо: «Заберіть його і поверніть мені гроші або дайте новий бюстгальтер». Я сказала, що не прийму.

Взагалі, якщо куплений у мене товар не підійшов чи не сподобався колір, принесли наступного дня – я обміняю. А тут ношений бюстгальтер через три місяці. Довелось в суді доводити свою правоту. Довела.

Люди різні бувають.

Про сезонність

Взимку не хочуть роздягатись, тому клієнтів меншає. Та й люди зазвичай доношують те, що купили влітку чи восени. А от навесні знову приходять. Всім хочеться чогось новенького. Є місяці, коли клієнтів дуже мало: листопад, половина грудня, січень, половина лютого. Це затишшя.

Найбільший потік клієнтів влітку: багато хто приїздить з інших міст та навіть країн. В черзі по 40 хвилин люди стоять.

Про подарунки

У мене їх ціла коробка. Раніше дарувала лише на Новий рік та 8 Березня.

Розумієте, це така дрібничка та ви навіть не уявляєте, скільки радості людям це приносить. Малесенька цукерочка і не має значення, що всередині. Я люблю, коли люди посміхаються. Людям так мало треба для радості.

Є клієнти – молода пара. Чотири роки я їм дарувала ці подаруночки, вони їх не відкривали, збирали і прикрашали ними ялинку. А маленька дитина цього року взяла й відкрила і вони нарешті побачили, що там.