«Є, є ще на світі справжнє кохання!» — сказано класиком. Напередодні свята всіх закоханих Гард.Сity спілкувався з парою, яка прожила разом ні багато, ні мало, а 65-ть із гаком років.
Костянтин Аікович і Майя Петрівна Носкеці розповіли історію створення їхньої міцної дружної родини
65 років разом
Як все починалося
У колгосп, де трактористом працював вісімнадцятирічний Костянтин, влаштувалася молода агрономка Неля. Вона й поцікавилася у гарного та моторного юнака, чи є у нього дівчина. Дізнавшись, що серце хлопця вільне, запропонувала йому знайомство зі своєю сестричкою Майєю. Яким же було здивування хлопця, коли виявилося, що він проживає з сестрами на одній вулиці — Свердлова. Адже раніше Костянтин, що переїхав із родиною з Одеси, дівчат не зустрічав.
І ось настав день знайомства
Майя Петрівна згадує: «Йде Костя з друзями, грають на гармошці, а я саме з Бугу принесла воду. Він привітався, представився і так ми познайомилися. Часи були такі важкі, що всі ми в роботі — зранку до вечора, зайвий раз на побачення не підеш, а на танці взагалі не ходили. Пам’ятаю, як з подружками ходили на баштан, де поблизу працював Костя, він пригощав нас величезними солодкими кавунами».
Костянтин Аікович додає, жартуючи: «Ми як з баштана поверталися, всю дорогу цілувалися. А освічувалися один одному, коли їхали в полуторці. Я запитав, чи вийде вона за мене заміж, і Майєчка погодилася».
Костянтина мали забирати в армію, але він випросив відстрочку, щоб розписатися з коханою дівчиною.
У день весілля
12 вересня 1954 року молодята відсвяткували весілля і невдовзі його забрали на службу. Коли його друг приїжджав у відпустку, Костянтин передав дружині наручний годинник. То був перший і такий дорогий її серцю подарунок. Відслуживши три роки, чоловік повернувся.
Життя-буття
Невдовзі у пари народилася донька Катерина. За нею — Ольга, Ірина, Костянтин і Вікторія.
З маленькою Катериною
Голова великого сімейства отримав підвищення, став бригадиром тракторної бригади, у жнива доводилося працювати майже цілодобово. Прийде було з роботи пізно вночі і просить дружину дітей розбудити, щоб з ними погратися, бо скучив за день.
А дружина, навпаки, раділа, що нарешті діти вляглися, у хаті стало тихо і вона може трішки відпочити від «сімейного вулика». Виховати п’ятьох дітей достойними людьми – справжній подвиг. Пережити їхні хвороби, недоспані ночі, радощі та невдачі, контролювати навчання, виховувати власним прикладом, а потім допомагати з онуками — це все важка материнська праця, яка не знає вихідних.
Батько все життя, 43 роки, трудився на землі. Майя Петрівна після декретних відпусток працювала в їдальні на швейній фабриці, пізніше випікала здобу у кафе, а перед пенсією — у шкільній їдальні.
Церковний шлюб
Повінчалися, коли відзначали золоте весілля. Свято було з усіма атрибутами – весільним букетом, фатою, гостями та застіллям.
Про секрет подружнього довголіття
Щасливе подружжя розповідає, що їхній найбільший скарб: п’ятеро дітей, семеро онуків та дев’ятеро правнуків. Майя Петрівна нагороджена «Медаллю материнства».
На свята вся велика родина збирається разом, а їхня берегиня роду досі частує всіх своєю запашною випічкою. Костянтин Аікович все життя любить співати і, незважаючи на вік, пам’ятає стільки пісень, що за добу не переслухаєш.
Рік за роком у дружному сімейному колі минали літа. Майя Петрівна ділиться секретом щасливого довгого подружнього життя: «Потрібно вміти прощати, поступатися один одному, розуміти і допомагати. Адже роки пливуть, як вода. Ось зараз як відлучуся ненадовго, а Костя вже гукає мене, шукає скрізь. І я весь час за ним дивлюся, не молоді вже, один без одного не можемо».
Костянтин Аікович у свої 85-ть вкотре освідчується у коханні дружині, звертаючись до неї такими словами: «Майєчка, я тебе люблю від усієї душі. Ти моя найкраща у світі дружина. Я вдячний тобі за те, що ми все життя разом. Спасибі за прекрасних дітей, за дружну велику родину, за твою нелегку щоденну працю, за те, що завжди берегла наше сімейне гніздечко». А у дружини на очах сльози, але то сльози радості і щастя.
