На межі осені та зими 2025-го вийшла друком поетична розмальовка журналістки Юлії Савви. Чим цікава ця збірка, як вона створювалася та коли відбудеться презентація книги, читайте на Гард.City. А також читайте інтерв'ю з авторкою, яке записала Наталія Терещенко.
Презентація буде у різдвяні дні
Збірка зацікавить тих, хто, як і авторка, любить Бузький Гард, Миколаївщину і Карпати, природу та подорожі Україною. Незвичайна книжка тим, що у ній можна малювати: вірші доповнені авторськими ілюстраціями, невеличкими, але детальними, які задумані як розмальовка антистрес.
Редакція Гард.City запрошує читачів на зустріч у Первомайському краєзнавчому музеї, яка планується наступного дня після Різдва, щоби поспілкуватися й підбити підсумки року. Тоді ж, 26 грудня 2025 року, відбудеться презентація збірки і можна буде придбати книжку з автографом авторки.
Про Миколаївщину і подорожі: як створювалася збірка
Інтерв’ю з авторкою збірки записала Наталія Терещенко, голова художньої ради артхабу Вінграновський.
— Розкажіть, про що ваша книга? Хто є її героями, персонажами?
— Книга про природу, подорожі й місця сили, які є у нас в Україні. Це наш Бузький Гард, це Карпати, це Місто Лева і моя рідна столиця, це наш Орлик, це Грушівка та Мигія. Персонажі збірки — дерева і дороги, скелі над Бугом і ящірки, що гріються на тих скелях, велосипед і поїзди, Великий Віз і Чумацький шлях, річка, вітер і дощ, котики і птахи. «За кадром» подекуди присутні особистості, котрі надихали на вірші у різні періоди часу.
— Як народилася назва книги, чи були інші варіанти?
— Назва — рядок із одного з віршів. Її запропонував видавець, пан Анатолій Коваленко. Мені сподобався цей варіант, тому що «степові тайнописи» досить точно передають, про що йдеться у книзі: це степи Бузького Гарду і таємничі рядки, котрі нашіптують вітер і трави у цих степах. Хоча йдеться у книзі не тільки про південні степи, там є і про київські каштани, і про Карпати, але саме з мандрівок Бузьким Гардом привезені більшість віршів.
— Що надихнуло? Який вірш першим написався?
— Надихають подорожі. Маленькі, на один день у Грушівку чи Мигію, та далекі. Велосипедом і поїздами.
А ще, вірші приходять тільки в тиші. Коли довкола метушня, купа справ, то нема коли прислухатися до себе. А варто побути у тиші, на природі, то вірші починають з’являтися наче самі собою. Який зі збірки написався першим? Складно пригадати одразу, це вірші різних років. Мабуть, у цій збірці найраніший з віршів — той, рядок з якого став її назвою: про степові тайнописи, які креслять у пилу доріг велосипедні колеса. З тих же часів, доковідних і довоєнних, вірш про святого Юра. А найсвіжіший вірш — про Мигію в тумані, написаний цього листопада.
Мигія в тумані
— Чи є улюблений вірш? Чи є вірші, які не пройшли «кастинг», строгий авторський відбір і залишились поза друком?
— У мене всі вірші улюблені. Кожен пов’язаний із якоюсь подією чи спогадом. Поза друком залишилися вірші, котрі потребують авторського перекладу, адже повністю перейшла на українську після повномасштабного вторгнення, до того писала двома мовами. У цій збірці є один вірш, що я переклала українською: це «Легенда про живі камені». Хоча перекладати вірші справа непроста, бо треба зберегти і ритм, і рими, і сенс, та, як на мене, вийшло краще, ніж спочатку. Тож принагідно хочу закликати: нумо, переходьмо на українську, це файно і нескладно — було б бажання.
Ті самі камені у Грушівці
— На вашу думку, про що треба насамперед пам’ятати під час роботи над творами для дітей?
— Хоча вірші не для дітей, але розмальовувати картинки цікаво буде й дітям. До речі, для дітей у мене також є твори, ще не видані. Маю велику казку про космічних кольорових котів з іншої планети, яку мрію видати. Для своїх дітей, як були маленькими, склала абетку з картинками у вигляді саморобної книжки. Для малечі варто писати простою, але яскравою мовою, і більше фантазії! А ще мені дуже подобається, коли у віршах для дітей є якась весела гра слів.
— Що відчували, коли вперше тримали надрукований примірник у руках?
— Як не дивно, але не стрибала до стелі у захваті, як то воно могло б бути, це була швидше спокійна цікавість: о, у мене є своя книжка. Можливо тому, що поки йде війна, не виходить радіти на повну. От саме така бурхлива дитяча радість зі стрибками до стелі знаєте, коли була, що я пригадую, – 11 листопада у 2022 році, коли звільнили Херсон. А щоденний стрес, у якому живуть українці нині, оці новини, приглушують емоції, не тільки негативні, але й позитивні. Можливо, далося взнаки й те, що хотілося видати спершу іншу книгу, ту саму об’ємну пригодницьку казку, та поки не склалося. Та я дуже рада, що маю цю збірку, це буде маленький перший крок.
— Як ваша родина поставилась до події виходу книги?
— Родина підтримала ідею, а коли книжка вийшла, всі дуже зраділи.
— Ліна Костенко: «Поезія – це завжди неповторність…» Як Ви вважаєте, чим неповторна, особлива ваша книга?
— О, Ліна Костенко — мій улюблений поет! Саме поет, а не поетеса, тому що сама мисткиня віддає перевагу саме такому формулюванню. Обожнюю її творчість зі школи, вірші пані Ліни неперевершені. У чому особливість книги? Гадаю, про це краще скажуть читачі, бо їм збоку видніше. Від себе додам, що незвичайність — в тому, що це не просто збірка, а поетична розмальовка, і кожен читач може зробити її унікальною для себе, розмалювавши картинки у книзі.
— Хто допомагав ілюструвати?
— Усі ілюстрації я намалювала власноруч, на папері олівцем і ручкою. А обкладинку допомогла оформити моя донька. Ідея додати картинки з’явилася в останній момент, коли текст уже був зверстаний. Якось пізно увечері думала: як би зробити книжку не просто однією з поетичних збірок, а цікавішою для читачів? Сяйнула думка: треба додати інтерактивний момент, зараз популярні книжки в форматі розмальовок, щоденників, квестів. Книжка, в якій можна малювати, це ж набагато цікавіше, ніж збірка, яку просто читати. Тож вирішила зробити мініілюстрації до віршів, і вийшла поетична розмальовка антистрес. Придумалися отакі мальовані пташки, квіти, гори, які можна розфарбовувати різними кольорами. Сподіваюся, цей задум «зайде» читачам. Допоможе згадати, як любили малювати в дитинстві, дещо сповільнитися у шаленому ритмі цього бентежного світу, та зробити світ довкола себе трошки барвистішим. Дякую видавцеві, який підтримав несподівану ідею додати ілюстрації на завершальному етапі формування книги.
Так створювалися ілюстрації
— Чи є у вас улюблені автори? Хто, наприклад?
— З поетів це Богдан-Ігор Антонич (той, що був хрущем і жив колись на вишнях), Анатолій Таран (і його давній дощ, що давно відшелестів), Ліна Костенко. Щодо прози, полюбляю читати книжки для дітей.
А улюблений автор, це мій чоловік, який наразі в ЗСУ і між завданнями несподівано сам для себе написав казку для дітей про Зелену Муху-аеророзвідницю та її друзів, котрі допомагають війську боронити Україну від ворога. Цю книжку можна придбати на сайті львівського видавництва «Піраміда», а по секрету скажемо, що незабаром має вийти друга частина.
— Які маєте творчі плани чи задуми?
— Мрію видати ту казку для дітей, про які згадувала вище. Цьогоріч подавала її на кoнкурс від Інституту книги, проєкт пройшов три тури і, на жаль, вибув в останньому, четвертому. За свій кошт видати таку книгу складно, бо вона велика і з кольоровими ілюстраціями. Проте шукатиму шляхи і видавництва, адже дітям зараз дуже потрібна україномовна література, потрібні добрі, яскраві казки.
Про історію створення збірки читайте блог авторки на Гард.City.
