У Первомайську, місті на трьох річках, офіційно працює лише один пляж. Але, коли влада не береться, починають діяти громадяни. Мешканці району Богопіль у Первомайську самотужки створили простір для відпочинку біля Синюхи. Це не просто про благоустрій — це про силу локальної ініціативи та довіру одне до одного.
Місто на трьох річках — з одним пляжем
Первомайськ — друге за площею (понад 25 кв. км) місто Миколаївської області. Він розташований на злитті трьох річок: Південного Бугу, Синюхи та Кодими. До 2022 року тут мешкали близько 60 тисяч людей. Частина виїхала, але місто прийняло тисячі переселенців.
Попри вигідне розташування, у місті діє лише один офіційний пляж — у центрі, на злитті Бугу й Синюхи. Тут облаштована вся необхідна інфраструктура, щороку перевіряється дно, підтримується чистота. Однак через розлогість території (райони розкидані на відстані 5-7 км від центру) дістатися сюди зручно не всім.
Саме тому жителі віддалених мікрорайонів не чекають рішень зверху — облаштовують береги самі. Один із найпоказовіших прикладів — на Богополі, де мешканці створюють рекреаційну зону на березі Синюхи: розчищають територію, насипають пісок, встановлюють лавочки та залучають до процесу громаду, комунальні служби й бізнес.
Богопіль
Коли «Боже поле» у межиріччі стає місцем згуртованості
Богопіль — одна з трьох історичних частин міста, що розташована між Південним Бугом і Синюхою. Тут колись народилися і жили Микола Вінграновський та Андрій Антонюк, саме через Богопіль пролягає дорога у бік столиці України. Та попри вдале географічне розташування, місця відпочинку біля жодної з річок у цій частині Первомайська не було. Хіба невеличкі галявинки, де стихійно засмагали люди. Роками ситуація не змінювалась, і вочевидь саме спекотне літо 2025 року стало відправною точкою у розвитку місцевої відпочинкової інфраструктури.
Все змінилось нещодавно, коли на мальовничому березі Синюхи виникла невелика рекреаційна зона. Це — дітище місцевих жителів, які вирішили не чекати, як самі кажуть, «з річки погоди», а взялися до справи і тішаться її результатами.
Звивиста, заросла з обох боків травою, стежина веде від кінцевої зупинки громадського транспорту у мікрорайоні колишнього цегельного заводу. Зробивши кілька поворотів, стежина, розширюючись, вивела на простору затишну галявину. Берег річки засипаний піском, у воді бавляться дітлахи. Галявина, слід сказати, змінюється у прямому сенсі на очах, у режимі онлайн. Бо варто перевести погляд від води та дітлахів трохи вбік, як помічаєш організовану групу людей, які завзято викошують бур'ян, розчищаючи ще більшу територію для відпочинку. Під розлогою вербою обладнали столик та лавочки. Свіжа деревина вказує на те, що роботу цю завершили ось-ось, щойно.
Підходжу ближче та знайомлюсь з активістами благоустрою. Подальша розмова, яка триває понад годину, минає на одному диханні, причому мої співрозмовники увесь цей час продовжують паралельно працювати.
«Та ж бо немає коли відпочивати, хочеться, аби вже все якнайшвидше стало гарно та затишно! А тоді вже й відпочивати будемо», — мовить пані Тетяна Бутенко, лідерка ініціативної групи місцевих мешканців.
Тетяна Бутенко
Берег, який згуртував: давня мрія, що проросла дією
«Ми дуже давно хотіли створити таку відпочинкову місцину на березі річки, аби було куди з дітьми прийти. І завжди розуміли, що саме по собі нічого на порожньому місці не виникне»,— розповідає пані Тетяна.
Жінка мешкає з родиною на одній із вулиць неподалік. Поділилася своїми міркуваннями з ще кількома однодумцями — вирішили діяти. Часу на тривале проєктування та планування не витрачали, а відразу стали до роботи. Вдосконалювали власні ж ідеї та планували подальші кроки вже у процесі. Від самого початку зійшлися ще й у тій думці, що спільне місце відпочинку має бути спільною справою.
«Загальне уявлення в нас було, як ми бачимо це місце. І це уявлення було однакове в усіх: аби було чисто, зручно, затишно та комфортно. Та, звісно ж, ми розуміли, що однієї лише праці тут буде мало, а власними ресурсами все витягнути ми не зможемо. Тож пройшлись по сусідах, поділились ідеями і зустріли схвалення. Відтак зібрали грошей, аби закупити пісок на берег, згодом облаштували лавочки, викосили траву, ось якраз зараз продовжуємо це. Бо хочемо розширити територію», — розповідає Тетяна Бутенко.
А тим часом розширення території відбувається буквально на очах. Берег звільняють від очерету, столик вкривають лаком. На березі тим часом стає дедалі більше людей та дітлахів. Поки спілкуюсь із пані Тетяною, позаду неї з'являється хлопчина з банкою розчинника для фарби. Питає, яка потрібна допомога, і попри вмовляння залишити ту місію дорослим, таки береться за лопату і починає корчувати коріння із землі.
Допомагають наймолодші
«Бачте, яке в нас підростаюче покоління! — захоплено звертає увагу Тетяна Бутенко, — дуже не люблю розмов про те, що наша молодь погана. Бо наша молодь — це дзеркало нас самих! Чого навчили, те і матимемо. Ось батьки цього хлопця постійно долучаються до благоустрою берега річки. Дитина бачить це і собі бере приклад. Без жодного примусу чи додаткової мотивації сам приходить і допомагає. І от в нас усі такі, всі ми, хто має одну мету — зробити комфортне місце для відпочинку. У вихідні, у вільний від роботи час, приходимо і працюємо. Все з дому тягнемо, що треба, власні ресурси та зв'язки залучаємо. Бо хочемо розворушити якомога більше людей і показати, що все можливо, якщо почати робити. А не сидіти і чекати».
Проактивна позиція Тетяни Бутенко відома сусідам: завдяки їй вже реалізували кілька ідей, зокрема встановлення дитячого майданчика. Ініціює вона благодійні акції та прагне, щоб голос громади був почутий у владних кабінетах. Ідея облаштувати берег теж виникла давно.
Маленькими кроками до великої мети
Територія, розташована поблизу колишнього цегельного заводу, є одним із віддалених районів Первомайська. І для того, аби, приміром, дістатися середмістя та потрапити на центральний міський пляж, потрібно витратити чимало часу. Та й взагалі, живучи між двох річок, не зле мати власну зону відпочинку. Такими аргументами керувались ініціативні богопільці. Відтак, порадившись та сформувавши першу чергу робіт, стали до справи. А водночас через соцмережі стали намагатися залучити й сусідів та мешканців довколишніх вулиць.
«Великих надій на когось ми не покладали, переважно розраховували на власні сили. Та були приємно здивовані, коли побачили, що переважно люди реагують схвально на нашу ідею і охоче її підтримують. Кожен у той спосіб, в який може. Хтось допомагає фінансово, хтось матеріалами, хтось самотужки долучався до роботи на березі. Є в нас такий хлопець, який щоранку приходить купатись і власноруч прибирає все сміття. А ще один так само прибирає гострі камінці або небезпечні предмети з води. Звісно, повторюсь, додаткової мотивації нам не потрібно було, бо власного бажання та підтримки одне одного всередині нашої ініціативної групи цілком вистачало, аби втілювати наші прагнення в життя. Але реакція людей нас дуже надихнула. Хоча врешті, як самі потім говорили між собою, інакше і не мало й не могло бути. Адже ми це все робимо не тільки і не стільки для себе, як для людей. І що важливо, ми якогось керівництва не здійснюємо тут, зазвичай кожен сам знає, що йому робити. Бачить щось, що під силу і має наснагу це зробити, та й робить», — мовить Тетяна Бутенко.
Визначальним моментом та маркером ставлення сусідів до ідеї очільниця ініціативної групи називає те, що за весь час, відколи стартували роботи на березі, не виникло жодного питання щодо нецільового використання спільних грошей. Тетяна Бутенко переконана: це тому, що зміни на березі Синюхи помітні неозброєним оком.
«Гарним прикладом для людей тут слугує ще й те, що чимало ресурсів та власних коштів вкладаємо сюди й ми самі. Але ж, ясна річ, що такі об'єми та масштаби реалізувати коштом кількох родин, які очолили втілення цієї ідеї в життя, просто неможливо. І так само ми розуміємо, що й людські спроможності не безмежні. Тому активно намагаємося залучати й комунальні підприємства міста та місцевий бізнес», — розповідає пані Тетяна.
По підтримку ініціативні містяни звернулися до КП «Комунсервіс», яке займається у Первомайську вивезенням сміття та має на балансі важку спецтехніку. З огляду на те, що підприємство розташоване саме на Богополі, а його керівник добре знайомий з Тетяною Бутенко і вже має вдалий досвід взаємодії з місцевими активістами, то співпрацю вдалося налагодити і цього разу.
«Де це можливо, техніку нам надають безкоштовно, приміром, щодо вивезення сміття, яке накопичилось у ході розчищення берега, ми вже маємо домовленість. Де необхідно, ми оплачуємо пальне, а в деяких випадках, як-от зі спецтехнікою на кшталт екскаваторів, ми готові сплачувати і за роботу. Дуже часто нам йдуть назустріч, і це приємно, ми за це вдячні», — наголосила Тетяна Бутенко.
Водночас жінка зазначила, що як місто, так і місцева громада могли і мали би включитися в облаштування зони відпочинку біля річки активніше. Бо наявних ресурсів та можливостей бракуватиме, аби втілити в життя все задумане.
«На старті ми були дійсно вражені реакцією людей. А тепер все частіше складається враження, що наша праця сприймається як належне, і люди просто собі все приходять і відпочивають, але й у думці не мають, аби якось допомогти. Звісно, нам приємно бачити тут багато людей, родин із дітьми, до слова, нині в нас тут уже далеко не лише місцеві, бо район наш невеличкий і переважно всі ми одне одного знаємо. Але з іншого боку хотілося б, аби залучалися й до нашого благоустрою та його підтримки. Та звісно ми рук не опускаємо, і очей не ховаємо, і без зайвих натяків з людьми спілкуємось, пояснюємо, що ми тут робимо та навіщо і пропонуємо долучатись. Так само плануємо вийти і на владу громади, поділитися нашими планами та ідеями та сподіваємось також на підтримку і допомогу», — зауважила пані Тетяна.
Наступний крок — підтримка: що каже влада про рекреаційну зону
Щоб зроблене не зійшло нанівець, потрібна системна підтримка. Якщо берег стане повноцінною зоною відпочинку, його потрібно буде утримувати, прибирати, стежити за безпекою. Досвід інших ініціатив, зокрема фрегатівського ставу, показує: без постійної підтримки навіть найкращі ідеї з часом занепадають. Саме тому редакція Гард.City звернулася до місцевої влади із офіційним запитом: що потрібно для того, аби рекреаційна зона на Богополі набула офіційного статусу пляжу?
У відповіді чиновники визнали: для відкриття нового пляжу необхідно виконати низку вимог. Серед них — облаштування інфраструктури (санвузли, роздягальні, урни, навіси, стоянка машин), забезпечення безпеки (рятувальники, медпункт), підведення питної води, щоденне прибирання, а також лабораторні дослідження води та ґрунту. Окрім того, щороку перед купальним сезоном дно акваторії має пройти водолазне обстеження.
Міська влада наголосила, що реалізація таких вимог потребує значного фінансування, якого наразі немає. Тому поки єдиним офіційним місцем масового відпочинку в межах громади залишиться пляж «Райдуга».
P.S. Поки тривала робота над цим матеріалом, робота на березі не зупинялась ні на день. Зокрема, з'явилася нова кладка для риболовлі та стрибків у воду. Її збудував та встановив власноруч ветеран російсько-української війни Олександр Головань. Своїм прикладом захисник України надихнув громаду ще активніше долучатися до спільної справи. І відтак зона відпочинку біля річки змінюється на краще буквально день від дня.
Цей матеріал було підготовлено в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні», який впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)». Висловлені погляди є винятково поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію Фундації Ірондель або ІРМІ.
