Первомайчани, які мешкають в районі «Фрегат», бачать, як змінюється дитячий майданчик поблизу Палацу культури. Уже зараз там чудовий пісок, нові лавочки та гойдалки. Але чи буде завершена ця справа взагалі — тепер під великим питанням. Щоночі хтось методично руйнує те, що будували вдень, а матері загиблого захисника доводиться власним коштом відновлювати зламане.
Як усе починалося
Ініціаторкою повного оновлення дитячого майданчика стала Світлана Потапчук. Вона первомайчанка, працює молодшою медсестрою у лікарні Первомайська. Світлана втратила сина в російсько-українській війні.
— 17 липня буде два роки, як загинув мій Вадим, — розповідає журналістці жінка. — Майже через рік після загибелі подзвонив мені його командир і повідомив, що побратими зібрали кошти на пам’ятник. Я, звісно, відмовлялася. Але він сказав, що «це найменше, що ми можемо для вашого сина зробити».
Сума, яку перерахували військові, була чималою. Жінка не знала, що робити з цими грішми, адже на пам’ятник вже склалися родиною і той був замовлений. Після довгих роздумів вона вирішила: треба облаштувати на «Фрегаті» класний дитячий майданчик.
— У мене двоє онуків, — продовжує свою оповідь Світлана, — синова дівчинка і доччин син, зараз їм уже по шість років. Подзвонила невістці, поділилася своїми думками, а вона почала плакати.
Допомога, документи і пошук виконавців
Було розуміння, що справу потрібно вирішувати офіційно — з усіма необхідними документами, дозволами та погодженнями. Тому Світлана звернулась до депутатки міської ради Наталії Самичко — та й допомогла з юридичною частиною. Зібрали підписи, отримали погодження.
Робота по оновленню майданчика почалась навесні 2025 року. Спочатку шукали виконавців через інтернет-магазини, але через вимогу повної передоплати відмовились. Врешті майданчик погодився виготовити майстер Сергій — ветеран, за фахом зварювальник, сам із Харкова, але після поранення залишився жити у Первомайську.
Роботи майже завершені. Але після того, що сталося останніми днями, щоразу важче знаходити сили й сенс продовжувати.
Вандалізм, що не просто вбиває ініціативу — він паплюжить памʼять
Щойно на майданчик завезли м’якенький пісочок — вечорами побігли люди з відрами: красти, тягнути додому. Але це квіточки. Далі — набагато гірше.
У планах майстрів було облаштувати входи до майданчика: з одного боку закріпити назву «Мрія», з іншого — встановити флагштоки з прапорами та пам’ятну табличку про те, чия мрія втілена в життя.
— У п’ятницю зранку майстер поставив карусель — увечері прийшли підлітки, розхитали. Повиривали паркан, де мали бути флагштоки. Ми подали заяву в поліцію, — каже Світлана.
За її словами, поліція за відеоспостереженням з камер сусідніх магазинів знайшла цих підлітків. Провели бесіду з батьками.
— Сьогодні знову новини, — продовжує Світлана Потапчук. — дзвонить майстер, розповідає, що зламали гойдалку-човник, зірвали одну сторону. І це вже були не підлітки, а молоді люди, вже дорослі. Майстер сам викликав поліцію, і знову побачили по камерам відеоспостереження. Чесно? Просто не хочеться далі нічого робити. Я не знаю, коли ми його закінчимо.
Досить терпіти — час захищати своїх
Загальна вартість майданчика — близько 200 тисяч гривень. Частина — з допомоги побратимів, частина — від родини.
— Підходимо туди, а дітки граються. У неділю підійшла — мамочка з карапузом, може, з рік. Витягла його з коляски, поставила на пісок, а він ліг і давай загрібати, ніби пливе. З одного боку — радує. Дуже хотілося б, щоб був такий майданчик. А з іншого… — Світлана не закінчує речення, очі її повні сліз.
Як продовжувати, коли на кожен крок вперед — удар у відповідь? Як вірити в добро, коли знову і знову доводиться власним коштом лагодити зламане?
Пора діяти.
Профілактичних бесід замало. Місто має не лише право, а й обов’язок захищати майно громади та памʼять про своїх загиблих героїв. Ми закликаємо до рішучих кроків: притягати винних до відповідальності, не прикривати вандалізм віком і не зводити все до профілактичних бесід.
Вимагаємо публічного звіту поліції щодо ходу розслідування. Громада має знати, що насправді відбувається — і яке покарання понесли ті, хто плює в обличчя пам’яті.
