Як підтримати збір на ЗСУ велосипедиста Олександра Каніболоцького

Юлія Савва Журналістка

25 червня 16:33

Волонтер із Полтавщини Олександр Каніболоцький подолав понад 1 000 кілометрів під час свого п'ятого велотуру на підтримку ЗСУ. Збір для захисників триватиме до 1 липня 2025 року: долучайтеся!

Проїхав близько 1 393 кілометри

Журналістка Гард.City поспілкувалася із Олександром і розпитала його про велотур та про те, що було найважчим, а що найяскравішим, і, звісно, про результат поїздки.

— Проїхав близько 1393 кілометри, — розповідає Олександр Каніболоцький. — Дуже важко було їхати. Вінницька траса, фура за фурою. Крутити педалі десь 10 годин по такій трасі — це дуже важко. З Коломиї до Верховини і з Верховини на Яремче — там великі перевали. На ті перевали довелося котити велосипед, дуже багато в руках провів. Проведу, сяду на обочині, посиджу, полежу — і далі.

Цікавлюся, який момент з велотуру найбільше запам'ятався.

— Це Коломия, — каже пан Олександр. — У Коломиї зустрів мене пан Назар Чабан. Дуже тепла зустріч, дуже добре він мене зустрів, нагодував і такий сюрприз: каже, зараз поїдемо у Космач. Там сходили в музей, мені подарували вишиванку. А потім повезли мене в гори, на полонину. Емоцій не передати. Там дощик ішов, дорога трошки розкисла, ну, в них машина добра, доїхали ми туди. Показали, як варять сир, як коптять. Дали спробувати, посиділи ми трошки там, походили, пофотографували, дуже красива природа, гори. Запам'яталося на все життя.

Станом на зараз вдалося зібрати дуже мало коштів: 102 тисячі гривень від очікуваних 700 тисяч.

— Щось люди не сильно активні стали, — журиться Олександр. — Не думав, що такий буде результат. Сподівався десь на півмільйона. Дуже шкода, звичайно, скільки вкладено здоров'я туди, в цю дорогу. Поки не закриваємо, не розбиваємо банку. Ще трішки, до першого липня вирішили. А потім закупити те, що треба, хлопцям, віддати. Торік зібрали було 2 мільйони, тоді й безпілотники, і РЕБи, і авто купили, і на запчастини, і ремонтували, і станції зарядні купували. Кругом почали волонтери скаржитися: перестали люди донатити. Для багатьох війна закінчилася. Дуже важко, звісно, дуже шкода хлопців. Дуже прохань від них багато, а як допомагати? Скільки загинуло людей. Їдеш, їдеш, і фотографії стоять, стоять, стоять, минаєш, минаєш їх. Це страшно. А люди цього не розуміють.

Детальніше про велотури: пряма мова

Пише Олександр Каніболоцький:

— Своєю «Україною» — велосипедом 80-х років — я подолав 15 областей нашої рідної Неньки України: Полтавська, Київська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька, Івано-Франківська, Закарпатська, Кіровоградська, Черкаська, Вінницька, Чернівецька, Чернігівська, Сумська, Львівська, Харківська. 65 років — це зовсім не вирок, це лише цифра. У дорозі було всяке — і спека, і дощі, і втома, про яку не скажуть світлини. Ви бачите лише гарні фото, кілометри, що залишаються позаду, зустрічі, інтерв’ю, пейзажі та міста… Але за цим стоїть праця, терпіння, і велика любов до своєї землі. Я своїм прикладом показав: ніколи не пізно робити важливі речі. Показав, що Україна — це не просто карта, це наш біль, наша сила і наша відповідальність. І якщо можеш — роби.

Часто запитують: «Чи поїдеш ще?» Та як можна відповісти, коли ти бачиш на Алеях Слави світлини наших воїнів, які віддали життя за нас? І з кожною такою зупинкою серце стискається. Але я знаю одне: якщо мій велопробіг допоможе зібрати кошти на РЕБ чи безпілотник, який збереже життя хоча б одному солдату, — я вирушу хоч завтра. Навіть якщо залишив у цій подорожі частину себе».

Кожен донат, кожне добре слово, кожна небайдужа дія — це те, що заряджало мене на шляху. Завдяки вам я відчував, що їду не сам, а з великою й щирою командою.