1 травня на сесії Миколаївської обласної ради вручили відзнаки «За захист Миколаївщини» рідним загиблих Героїв України: майора Віталія Бохонка та підполковника Дмитра Васильєва. Журналістка зустрілася з рідними захисників — матір'ю Дмитра Васильєва та батьками Віталія Бохонка. Їхні історії — це біль, гордість і заклик до суспільства: пам'ятати не лише в дні вручення нагород.
Родини отримали нагороди своїх синів «За захист Миколаївщини»
Первомайськ. 1 травня 2025 року. Сесійна зала. Тут уперше зібралися депутати обласної ради. Перед початком голова облради вручає рідним загиблих Героїв України нагороди «За захист Миколаївщини». На церемонії вручення — батьки Віталія Бохонка та мати Дмитра Васильєва. Присутні в залі зустрічають рідних Героїв стоячи, із тривалими аплодисментами вшанування. Хвилина мовчання. Схвильовані рідні захисників України дякують за вшанування та діляться своїми історіями.
Найвища нагорода — пам'ять
Таїсія Васильєва
Таїсія Васильєва, мати Героя України Дмитра Васильєва, каже, що для неї найвищою нагородою є сама пам'ять про сина. Його позивний — «Баркас». Кадровий офіцер, командир дивізіону, він загинув у березні 2022-го на Запорізькому напрямку після важкого поранення.
«Три ракети влетіло в одне місце. Одна — в командний пункт. Його підкинуло хвилею, але він підвівся, щоб витягати побратимів. Іще дві ракети — туди ж. 95% опіків. Тримався ще добу», — розповідає вона.
Дмитро брав участь в обороні Чонгару, де знищив не одну одиницю ворожої техніки. Саме завдяки його підрозділу росіяни не прорвалися вглиб Миколаївщини. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та найвищим званням — Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».
До речі, пані Таїсія уперше дає інтерв’ю з моменту загибелі сина.
«Якщо ми не пам'ятаємо тепер — що буде потім?»
Володимир і Наталія Бохонок — батьки Героя України Віталія Бохонка, позивний «Гектор», приїхали з вознесенських Щербанів.
Їхній син з 2014 року боронив Україну: пройшов Ізваринський котел, бої в Донецькому аеропорту, отримав поранення, нагороджений тричі орденом Богдана Хмельницького, отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (18 листопада 2022, посмертно).
На його честь названі вулиці у Миколаєві й Щербанях, у школі, де він навчався і викладав «Захист Вітчизни», проходять змагання. Щороку, в день його народження 25 березня збираються побратими. У Дніпрі проходить турнір зі стрільби, Київський музей просить особисті речі, готується мурал, а у рідному Вознесенському районі — мовчання.
«Ми двічі зверталися, — зі сльозами розповідає мати Героя Наталія, — щоб розмістити його портрет на Алеї Слави, але нам відмовили. Сказали — нема підстав. Я не піду просити, бо це моя дитина, — лише хочу, щоб не тільки про наших хлопців пам'ятали, а й про тих, хто без нагород, хто зник безвісти. Бо якщо ми не пам'ятаємо тепер — що буде потім? Хіба це не наша історія? Хіба про це не треба знати?»
Герой України, підполковник Дмитро Миколайович Васильєв (20.02.1978 — 19.03.2022)
Дмитро Васильєв, Герой УкраїниФото: armyinform.com.ua
Народився в місті Первомайську Миколаївської області в родині працівників освіти та транспорту. З юності мріяв про військову службу, яку присвятив спеціальності ракетника. Закінчив Харківський військовий університет, пройшов шлях від лейтенанта до командира дивізіону 19-ї окремої ракетної бригади «Свята Варвара». З перших днів війни захищав незалежність і територіальну цілість України. У найскладніші моменти забезпечував боєготовність підрозділу, був прикладом професіоналізму, тактовності й офіцерської честі. Загинув 18 березня 2022 року під час виконання бойового завдання на Запоріжжі. Ще за життя отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня, посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та найвищим званням — Герой України з врученням ордена «Золота Зірка». Пам'ять про Героя увічнена в назвах вулиць у Хмельницькому та Первомайську.
Герой України, кавалер ордена Богдана Хмельницького трьох ступенів, майор Віталій Бохонок (25.03.1991 — 29 липня 2022)
Віталій Бохонок, Герой УкраїниФото: ТСН
Віталій Бохонок народився 25 березня 1991 року в селі Павлівка, що на Миколаївщині. Навчався в Щербанівській загальноосвітній школі, де з юнацьких років вирізнявся активністю та любов'ю до спорту. У 2008 році вступив до Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського, де здобував фах учителя фізкультури та основ захисту Вітчизни.
Після завершення навчання Віталій викладав у Миколаївській школі №28. З початком російської агресії у 2014 році Віталій без вагань став на захист України. Спочатку — командир десантного взводу, згодом — командир гранатометного взводу, інструктор, начальник штабу батальйону, а пізніше — командир 2-го парашутно-десантного батальйону у складі легендарної 25-ї Січеславської бригади. Він воював під Донецьким аеропортом, де отримав важке поранення. Але це не зупинило його: він повернувся на службу, продовжив навчання, пройшов міжнародні тренінги, підвищив кваліфікацію, вдосконалив командні навички. У травні-червні 2022 року його батальйон вів запеклі бої в районах Новоселівки, Вовчеярівки та Лисичанська, відбиваючи численні атаки противника та завдаючи суттєвих втрат ворожим силам. Попри чисельну перевагу супротивника, десантники тримали оборону, демонструючи незламний дух.
